15 листопада
Цікава все ж таки країна – оця Україна! Народ живе тут темний, ну ніяк не може оцінити найпростіші речі. В усьому світі грошові купюри замінюють, коли приходить час їх зношеності. Українцю це оцінити не під силу, ну не може він, будучи навіть працівником банку, відрізнити більш-менш нову купюру від зовсім старої. От і вигадують для темного українця купюри чи монети «нового зразка». Тримаю в руках майже новеньку купюру у дві гривні старого зразка і таку пом’яту і потерту нового, що хоч викидай відразу. Але першу необхідно вилучити і спалити, а друга ще довго буде блукати, псуючи людям настрій. буденна робота банків з вилучення потертих і заміною нових (за станом чи формою) купюр і монет обов’язково перетворюється на широку кампанію, від якої у пересічного громадянина тьохкає у серці.
Чи не те ж саме відбувається і у суспільному житті? Замість того, щоб був організований зворотний зв’язок між народом і урядом, парламентом, Президентом, тобто тим, що ми звемо владою, коли йде взаємне, поступове порозуміння і вплив, чекаємо, щоб у своїх безконтрольних діях вони дійшли крайньої межі, а потім кричимо: «Ганьба! Геть!» і вимагаємо купюри, вибачте, соціальні структури нового зразка. Народ незадоволений владою, влада – народом! А як інакше, якщо відсутня можливість порозуміння і взаємного впливу!
