Звісно, життя газетних письменників стало кращим, їхнє життя стало набагато веселішим, ніж раніше. Я б сказав, помітно більш творчим. Політ ідей найвищий, легкість думки, як писав класик, незвичайна. Уяві немає меж. Бува, що аналітична стаття — як той роман. Можливо, новий напрямок зачинається — політична фантастика. Раніше фантасти науку «доїли», тепер — політику, бо змінилися пріоритети.
Адже романи не вигадують, не пишуть, романи прозрівають у іншому світі. От Федір Михайлович прозрів, як один студент уколошкав стару, довго мучився через скоєне, а потім здався властям і пішов на каторгу. Читач, починаючи читати, нічого цього не знає. Читача треба втягнути, наживку підкинути.
Учора прочитав у російській газеті («Вести», 30.09.2003) чудовий роман про Тузлу. Дивіться, як він починається: «Історія з будівництвом Росією дамби в Керченській протоці залишається такою ж загадковою, як і в момент її початку, незважаючи на безліч найрізноманішніших версій». І порівняйте з першими рядками іншого роману: «На початку липня, в дуже спекотний час, надвечір, один молодий хлопець вийшов зі своєї комірки… і повільно, ніби вагаючись, пішов до К-го мосту». Куди пішов, що там робитиме? Навіщо Росія будує дамбу, якими глибинними причинами керується? Інтрига!
Сучасні письменники, здебільшого детективники, інтригують читача в лоб. Інакше його, обгодованого телепродуктами, не взяти. Ну, наприклад, приходить дружина з роботи й бачить мертвого голого чоловіка. Жах, звісно, але ж хтось за цим стоїть. Туди-сюди їздять вантажівки з грунтом, працюють бульдозери, тягнеться посеред моря земляний язик у бік українського острова. Знов-таки, комусь же це треба, якісь «дамбануті» (Павло Ващанов) люди за всім цим стоять.
У кінці, як і годиться в романах, усе прояснюється. Ми спостерігаємо зовнішній вияв небезпечної й таємної змови. Виявляється, Віктор Андрійович пообіцяв Росії Крим. Це — плата за підтримку його Росією на президентських виборах. Баш-на-баш, як кажуть прості люди. Ось де собака заритий. А ви кажете — екологія, зміцнення берегової смуги. Підтримка з боку Росії «паралізує сили, що протистоять Ющенку, й стовідсотково забезпечить йому владу в Україні. Заради такого куша варто зіграти у велику гру», — зауважує письменник Андрій Городиський. Коротше кажучи, Крим вартий президентства.
Романного характеру цим політологічним вправам додають обмовки: «все це лише припущення», «прийняти за робочу гіпотезу». Адже роман відбувся. У світі літератури все можливе. Письменник грає персонажами, й продовження будь-якого сценарію в його руках. Тим самим займаються політологи. Тільки-но в політичній атмосфері запахло грозою й відразу сценарії — цього висунуть туди, того засунуть туди. Той вчинить так, а це викличе обурення тих. Минає час, і всі забувають про ці сценарії, як забувають про прогнози погоди. Між іншим, це забуття — лакмусовий папірець, що свідчить про те, що до справжньої літератури політична фантастика не дотягає.
Якщо вже довелося зачепити Тузлу, хочу попросити читача повернутися до моєї статті «Власники й силовики («День», 16.09.2003).Це було ще до подій на Азові, до арешту Михайла Ходорковського. У тій статті висунута теза: Росія — держава силовиків. Майже кожний день приносить нові докази, нові свідчення її силової орієнтації. Дух мілітаризму в Росії набирає сили. Вчитаймося в нещодавно опублікований прес-реліз Посольства Росії в Україні у відповідь на коментарі в українських ЗМІ до модернізованої воєнної доктрини. В ньому говориться: а) «останнім часом у практиці міжнародного життя намітилося затвердження політики застосування сили без санкції міжнародного співтовариства», б) «якщо в практиці міжнародного життя й далі буде затверджуватися як пріоритет подібна поведінка, то Росія залишає за собою право діяти ТАКИМ ЖЕ ЧИНОМ» (виділено мною. — В.Ш. ). Можна витлумачити пункт «б» як попередження тим, хто мається на увазі в пункті «а». А в останньому, це очевидно, мається на увазі держава, якій Росія продовжує протистояти, як протистояв їй протягом півстоліття СРСР. Тим часом напрошується інше тлумачення, а саме — якщо США взялися по-своєму трансформувати арабський світ, не нехтуючи силовими методами, то й ми маємо право таким же чином наводити лад у просторі наших інтересів. Відмінність від минулої епохи суттєва. Тоді обидві сторони сповідували доктрину заборони, і щойно одна сторона посилювала свій вплив у якій-небудь точці планети, туди відразу вирушала й інша сторона. Тепер пропонується інший розклад — ви займайтеся країнами, проблемними для вас, а ми будемо займатися країнами, проблемними для нас. При цьому ми діятимемо «таким же чином», яким ви вже дієте.
Тут авторові можуть докорити літературністю. Що ви таке прозріли в іншому світі, що навигадували? Ні, я просто запропонував свою інтерпретацію офіційного тексту. А втiм, вигадав, звісно, хоча куди мені до пана Городиського. У газетних письменників життя дійсно стало кращим і, можливо, веселішим.
