Ще давньоримський філософ Луций Анней Сенека стверджував: найкраща наука життя — це знайомство з біографією вольової, сильної людини, творця і хазяїна своєї долі, який «вибудовує» своє життя за певним високим задумом всупереч усіляким перешкодам. Подвиг славнозвісного англійського мандрівника, капітана Джеймса Кука, дослідника Тихого океану, Австралії та безлічі інших, як писали тоді, «невідомих південних земель» (27 жовтня виповнилося 275 років від дня народження мореплавця) є повчальним саме тим, що наочно демонструє, на що здатна мужня особистість, яка ставить перед собою найважчі цілі та досягає їх всупереч усьому .
Насправді, син бідного англійського селянина із містечка Мартон (графство Йоркшир) вже з дитячих років ясно зрозумів, що розраховувати у житті може лише на себе самого. У 13 років Джеймс був змушений стати учнем купця; але, відчуваючи невимовну огиду до торгового ремесла, хлопчик незабаром втікає із дому та влаштовується юнгою на корабель, який перевозив вугілля. Далі було багато років подорожей на морських торгових судах, і, нарешті, вступ на службу (у 27-річному віці) до військово-морського британського флоту. Вже через рік Кук отримав звання молодшого лейтенанта і згодом взяв активну участь у Семирічній війні 1756 — 1764 рр., зокрема, в облозі Квебека, столиці французької Канади. Залишивши 1762 року військову службу, майбутній славетний мандрівник протягом п’яти років займався цілком «мирною» картографічною працею: зйомкою узбережжя Ньюфаундленда.
Лише в 40 років, 1768 року, Кук остаточно вступив на той шлях, який привів його до всесвітньої слави. Британське Адміралтейство зупинилося саме на його кандидатурі (з огляду на логічний та допитливий розум мореплавця, величезний досвід подорожей у холодних, помірних і тропічних водах, його залізну волю та рідкісну спостережливість) при виборі капітана парусного тримачтового судна «Індевор» («Спроба»), перед яким було поставлено вкрай складне завдання: дослідити район ще невідомої «Південної Землі» («Теrrae Australis») та з’ясувати, як пов’язані з нею ще мало тоді вивчені Австралія й Нова Зеландія.
Попри труднощі та негаразди (штормова погода, брак їжі та прісної води, ворожість тубільців, особливо новозеландського племені маорі), Кук блискуче впорався із завданням. Він довів не тільки те, що Нова Зеландія не є частиною австралійського материка або «Південної Землі», але й те, що вона складається із двох островів. Капітан провів найточніші зйомки усього південно-східного узбережжя Австралії та виконав астрономічне доручення: спостерігав на острові Таїті проходження Венери через сонячний диск. І, нарешті, від імені короля Георга III Кук оголосив володіннями Великої Британії всі острови навколо Таїті, і на честь Лондонського королівського наукового товариства назвав їх островами Товариства. У червні 1771 року Кук із тріумфом повернувся на батьківщину.
Але нові завдання не забарилися. Куку доручили дослідження району Південного полюса. У червні 1772 року експедиція під його командуванням у складі двох кораблів: «Едвенчер» («Пригода») та «Резолейшен» («Рішення») вирушили в дорогу. Двічі, у вересні 1772 і восени 1774 року, Кук упритул підходив до районів сучасної Антарктиди (відкритої, нагадаємо, лише 1820 року), і двічі непрохідний лід зупиняв його. Зате досягнення капітана в ході цього кругосвітнього плавання вражають: він одним із перших досліджував знаменитий і загадковий острів Пасхи і звичаї його жителів, відкрив острови Нова Каледонія, Нові Гебриди і Норфолк, Південні Сандвічеви острови... У липні 1775 року Кук прибув до Англії.
Вже рік по тому йому доручають дослідити північну частину Тихого океану, насамперед його з’єднання із Північним Льодовитим океаном. Кук очолив експедицію із двох кораблів: «Резолейшн» та «Дискавері» («Відкриття»). Рухаючись від Таїті на північ, він у січні 1778 року відкрив Гавайські острови (нині — один із штатів США), потім досліджував невідомі європейцям західні американські береги на території нинішнього штату Орегон; попливши на північ, обійшов Аляску, пройшовши Беринговою протокою, був змушений повернутися через сильний лід, знову попрямував до Гавайських островів, де й загинув у безглуздій та невмотивованій сутичці з тубільцями 14 лютого 1779 року. Слід сказати, що спровокував це зіткнення сам Кук, раптом виявивши загалом-то непритаманну йому агресивність...
І все ж заслуги славетного капітана (його без щонайменшого перебільшення можна назвати найвидатнішим мандрівником Європи ХVIII століття) у справі дослідження Землі величезні. Він спростував міф про наявність такого собі суперконтиненту на півдні, що нібито сполучався з Австралією, визначив параметри Австралійського континенту, підтвердив наявність проходу через Берингову протоку до Тихого океану, нарешті, склав десятки мап, які вирізняються надзвичайною точністю, видав книгу «Подорож до Південного Полюсу та навколо світу». А досягнув усього цього син бідного селянина-батрака із Йоркшира.
