Автор давно чекав старту полеміки навколо «омріяної України», і схоже, що тепер вона обов’язково розпочнеться у суспільстві після досить «убивчих» результатів соціологічного опитування Центра політичного прогнозування, наведених Анатолієм Тихолазом у статті «Україна, яку ми не знайшли» («День», № 168). Але ще більш, ніж результати соцопитування, мене здивувала позиція самого А. Тихолаза, на чому потрібно зупинитися детальніше.
Вже сама назва одного з розділів статті — «Випадкова» реальність» — говорить, що її автор вельми далекий від реального аналізу об’єктивних історичних процесів, тому хочу поставити йому три «наївних» запитання:
1. Розпади Югославії та Чехословаччини — також випадковість?
2. У яких же ще кордонах могла виникнути саме у 1991 році незалежна Україна?
3. Чи не ті громадяни сумують за розпадом СРСР, які ніколи у житті не запропонували і не реалізовували жодної конструктивної ідеї чи ініціативи?
Подібних запитань у мене ще багато, але з приводу «державницької» ідеології варто поговорити детальніше. Вже саме це поняття, яке ще можна було застосовувати у СРСР, жодним чином не відповідає сучасним реаліям. Сьогодні держава — одна спільна для всіх її громадян, а ідеологія — це прерогатива політичних партій. Тим більше, що згідно зі ст. 15 Конституції України жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Чи у нас хоча б хтось сформулював цю «державницьку» ідеологію? Дійсно, не можна побудувати ідеологію суспільного розвитку, що відповідає саме нашим, вітчизняним реаліям, якщо одна з наших політичних сил, що претендує на провідну роль у суспільстві, не знає нічого більш «правильного», ніж діалектичний матеріалізм.
Так, українська політика — це «terra incognita» для суспільства (й іноземних політиків!) через свою непослідовність і відсутність реальної творчої ідеологічної думки. Тут уже доречно поставити запитання: Україна для політиків чи політики для України? Наведу приклад з власного життя. Коли я у 1995 році своєю працею й умінням створив пристойний на ті часи бізнес і почав передчувати його крах через непомірні податки, то звернувся до свого колишнього колеги, сьогодні досить відомого фахівця в економіці із запитанням: «Хіба можна встановлювати такі «диявольські» податки, адже вони занапастять економіку?» Він мені відповів, що, мовляв, я не професійний економіст і загибелі економіки не станеться, «все буде добре». Так, дійсно, якщо втрата половини економічного потенціалу, що сталася незабаром, не є загибель економіки, то напевно, це і є те «добре». Свій бізнес я невдовзі, звичайно, втратив. Мабуть, мій колишній колега і став представником тієї частини нашого політикуму, яка наперед знає, що як би вони не діяли (нехай навіть безграмотно), влада все одно залишиться у них, бо вони вже увійшли до складу нової, «української номенклатури». Ось така одномоментна, але «державницька» ідеологія.
То ж чи варто після цього дивуватися з деморалізованості нашого суспільства?
