Чотири роки тому Сашко Бондарук шокував кричевичівську округу тим, що не просто відзначив свій 30-річний ювілей на рівні чималого весілля — півтори сотні гостей до ранку звеселяв... циганський ансамбль.
А кілька днів по тому «елітні» гості з числа сільської інтелігенції як поняті були присутні при описуванні майна в іменинника... Когось із місцевих таки задушила «жаба»: за що справив ювілей простий майстер лісу?..
Один із учасників того пам’ятного застілля й досі затамовує подих, коли пригадує: «... а циган грає, а циганка співає!» А ще коли перерахував меню «празника» («Кролів і гусей тушками запекли!..»), могло здатися, що живе у Кричевичах якийсь циганський барон або «новий українець». Але Сашка Бондарука ми застали на подвір’ї за надто вже прозаїчним заняттям: босий і без майки смалив на подвір’ї кілька тушок гусей та качок: з неділі сімейство збиралося копати лан картоплі, а тих, хто допомагав, чимось же годувати треба...
Колеги називають Сашка «не лісовим чоловіком»: на відміну від інших лісників багатіє не з тієї «комори без замка» (як ліс називають), а з власного господарства. Те, що водиться у його хлівах, достойне пера Гоголя, котрий описував сорочинський ярмарок. Отож, затамуйте подих, щоб не ойкнути раніше часу, і послухайте: 3 корови, бичок, пара коней, по 60 качок і гусей, 30 кролів — а ще півсотні побив і закопав, бо «слабость» напала... У меншості (до десятка) лише індики, курей, хто й рахує... Семеро свиней, з них дві свиноматки, від яких недавно продали (хоча й задешево, корми дорогі) поросят... У володіннях Бондарука, якщо рахувати з батьківськими паями, ще й гектарів зо п’ять землі. Однієї кукурудзи 60 соток, картоплі — гектар 20 соток, моркви — 5 соток (а торік було 15!).
І з цією прірвою роботи вправляються самі: Сашко з дружиною і 70-річним батьком та діти. На 14-річну Марійку і 10-річну Таню, їдучи в поле, спокійно лишають господарство: і попорають, і корів подоять... Якщо й наймають інколи Бондаруки людей (картопля вродить або треба пособити зорати), то щедро з ними розраховуються.
У селі Сашка знають за прізвиськом «Зира» (то не село, щоб прізвиськ не мали!). Він був наймолодшим у сім’ї, шостою дитиною, коли надто молодою померла мама. Любила мізинчика дуже й називала ласкаво: «Ти ж моя зіронька!» Місцевою говіркою слово звучало як «зиронька»... Сашко (старші з дому порозходилися «у світи») у 12 років сам і їсти варив, і прав, і білив хату. Дружину Наташу взяв у сусідньому селі Черемошне таку ж бідову й працьовиту. Доглядала шість років паралізовану маму, і стільки ж — паралізовану бабусю. Батько помер, коли була дівчам-підлітком... Ціна достатку — на її невтомних руках...
З землі ще ніхто багатієм не став, і Бондаруки теж лише пробують: не забагатіти, а гідно прожити. Та й як інакше заробиш тут гроші? Села Кричевичі, Черемошне і Ломачанка (одна сільрада) тільки й живуть з лісу: з грибів і ягід. От і помисли: як впорати хазяйство й ще встигнути набрати «дарів» лісів! Картоплі більше Бондарука, певно, ніхто в окрузі й не здає: щороку — до 10 тонн. А поле ж обробити треба...
Чи дивина, що після таких напружених трудових буднів «душі хочеться празника»?! Тому напередодні 30-річчя Олександра було кинуто клич: гуляють усі! Іменинник змотався в одне з волинських сіл за справжнім циганським ансамблем. Бачив і чув, який фурор справляє він на весіллях та інших гостинах. У дворі поставили «шалаша», набили столів... Кролів та птицю в Бондаруків прийнято запікати тушками («так смачніше!»), тож гості відвели душу. Подавали й поросят на тарілях... Саша мріяв працювати кухарем (смачніше за нього шашлики та рибну юшку в окрузі навряд чи хто готує). Але «треба було комусь залишитись у селі біля батька»... Кулінарний талант проявляє на природі, куди любить виїжджати з друзями, сім’єю.
На іменинах у «Зири» гуляла вся, як тут кажуть, «місцева еліта»: голова сільради, голова колгоспу, бригадир, директор школи, лісничі... Запросив усіх сусідів — а всіх понад 150 чоловік! Сам Сашко на запитання, чи вдалося свято, скромно каже: «До ранку танцювали всі!» Такого ж рівня гостину (на 200 чоловік!) справив торік на Михайла, 21 листопада, бо хрестив сина, якого назвали, звісно ж, Михайлом. «За десять літ хлопця знайшли!» — задоволено каже батько, пояснюючи «високий рівень» хрестин. І батькові масовим святом (правда, чоловік з 50 було) відзначили три роки тому 70-річчя...
А ще ж «свята душі» він влаштовує не лише собі. Має хороший акторський талант, виступає зі сценками, грає у місцевому драмгуртку. Уміє так перебратися, що ніхто не впізнає, і так зіграти роль на новорічному балі-маскараді в сільському клубі, що рік згадуватимуть! Ідея «образу» приходить, як правило, за годину чи дві до торжества. Щороку вигадує нові й усе несподіваніші «маски», а коли цього року на бал-маскарад не пішов, Кричевичі були розчаровані: «Новий рік — без веселості!»
Через кілька днів по пріснопам’ятних іменинах на подвір’я до «Зири» прийшла ціла комісія з понятими. Ну не може наш народ спокійно спостерігати за чужим святом! Хтось написав заяву, що рядовий майстер лісу справив іменини «на всю губу». У лісі на ділянці Бондарука зробили ревізію й взялися за голову: пеньок на пенькові! А закон тут такий: якщо не ти перший доповів про свіжий пеньок, значить, ти й відповідаєш за поруб... Між тим все село знає, що живе «Зира» з важкої власної праці. Ну возився б він із такими отарами худоби й сотнями птиці, якби (не будемо фарисеями!) мав нормальний достаток із лісу?! «Не лісовий» він чоловік, не мисливець, не рибалка — і цим все сказано. Та й що мали описувати при понятих? Старий телевізор, пральну машину... Гроші від землі, за гриби- ягоди, за худобу складають Бондаруки на новий дім, адже тісно у батьківському.
По дорозі з Кричевичів подумалось: про все наче запитала, а про одне — ні. Цікаво знати, кого з українських політиків поважає Сашко Бондарук, за кого він — за Ющенка, Рух, комуністів, есдеків... Адже не лише працею живе людина. Та про що питати? Такого господаря політика може цікавити лише в одному сенсі: яка влада надворі, чи не заберуть коня і не обріжуть города?.. Бо й без участі у великій політиці він вже нині — кум королю і сват міністру...
