Iсторія Європи кінця ХХ — початку ХХI століття рясніє курйозами. Адже ще десять років тому ніхто не зміг би передбачити прихід до влади в Болгарії голови монаршого дому. Про відновлення монархії активно дискутують в Італії...
Чи можлива реінкарнація монархічної ідеї на українських теренах? Хтось усміхнеться, хтось відмахнеться від проблеми як від неактуальної — є й такі, хто ставиться до цього всерйоз. Зокрема — Голова Всеукраїнської громадської організації «Трон» Юрій ТОПЧІЙ, більше відомий читачам як автор контраверсійної книги «Родина дремлющих ангелов» — Густав Вудичка.
Рівно 85 років тому, 16 жовтня 1918 року імператор Австро-Угорщини Карл I оголосив про намір створити союз чотирьох монархічних держав — австро-німецької, чеської, південнослов’янської та української. На жаль, українці не змогли порозумітися поміж собою і не скористалися цією нагодою. Трохи згодом Україна втратила всі ознаки державності. Чи не стало це наслідком відмови від традиційного на той час у Європі монархічного устрою на користь республіканського?
Українці ніколи не мали національної ідеї. Довгий час її відсутність підміняла думка про незалежність. І це природно. Без набуття власної державності національну ідею відчути неможливо. Але тепер, маючи омріяну самостійність, українці здатні визначитися стосовно сенсу свого існування. В романтичному розумінні національна ідея — це марення серця, за котре не соромно вмерти. Інакше кажучи, національна ідея не може формуватись навколо прагматичної мети, а тільки навколо високого служіння, якому підкоряється життя всієї нації.
Сьогодні Україна являє собою хвору республіку з непередбачуваним політичним курсом. Відсутність національної єдності, постійна нестабільність та загальна криза людських стосунків говорять про необхідність чіткого визначення духовних орієнтирів української спільноти. Це можливо зробити лише через конкретну декларацію — шляхом зміни державної політичної системи.
Останнім часом у нас активно пропонується зміна державного устрою на парламентсько-президентську форму правління. Законопроект мало чим відрізняється від іспанської конституції, де головою державної політичної системи є король, а внутрішня правова система — демократія та загальне виборче право. Відзначимо, що в Іспанії монархію було відновлено у 1975-му після 50 років республіканського правління. Це докорінно змінило міжнародний статус Іспанії, суттєво підвищило її авторитет і привело до економічного та культурного підйому в країні.
Можна сказати, що пропозиції змін державного устрою в Україні — це правове підгрунтя для створення Української монархічної держави, найпридатнішої для розвитку української нації. Яка користь українцям від нестабільної республіки з умовним президентом, якщо можна мати за тією ж самою конституцією міцну поважну державну з неабияким монархом на престолі?
Для цього нам не потрібні надмірні зусилля. Будь-яка європейська країна, що має намір змінити свою політичну державну систему на спадкову монархію, мусить керуватися міжнародними правовими актами, що беруть свій початок з Віденського Конгресу 1814— 1815 рр. Згідно з діючими міжнародними нормами, єдиний легітимний претендент на престол всієї Соборної України — Імператорський та Королівський Дім Габсбургів, який представляють Титулярний Король Галичини та Лодомерії (Володимерії, тобто Волині), герцог Буковини Отто Габсбург та його нащадки. Тільки в цьому випадку Українська монархічна держава буде безперечно визнана іншими монархами Європи.
Як відомо, території сучасної незалежної України до революції 1917—1918 рр. входили до двох монархічних утворень — Російської та Австро-Угорської імперій. Це були останні легітимні монархічні прецеденти в українській історії. І тільки на цьому ґрунті можливо визначати реального претендента на український престол.
У теперішній час легітимних претендентів на реставрацію і зайняття престолу колишньої Російської імперії в її кордонах до лютого 1917 р. не існує, хоча нащадків Шлезвіг-Голштейн-Готторпів-Романових чимало. Справа в тому, що з часів Павла I престолонаслідування у Російській імперії особами жіночої статі не передбачено. Також неможлива і передача права наслідування через особу жіночої статі. Олександр III зробив цей закон жорсткішим, заборонивши наслідування для всіх нащадків від морганатичних (нерівнорідних) шлюбів.
Останній суверенний монарх Російської імперії Микола II затвердив ці положення, і вони були чинними до моменту позбавлення його влади. Вони й досі зберігають юридичну силу, і ніхто не може їх змінити або скасувати. Таким чином, згідно із законом, затвердженим останнім сувереном, всі існуючі нащадки Романових назавжди втратили права на престол колишньої Російської Імперії. Це загальновідомий факт. Отже, на території сучасної України залишається тільки один прецедент легітимного монархічного права. А саме — Королівство Галичини і Волині та Герцогство Буковини, які входили до складу Австро-Угорської імперії.
У 1772 році Марія-Терезія Габсбург своїм декретом створила на територіях колишньої Речі Посполитої, які відійшли до Священної Римської Імперії, Королівство Галичини та Волині. Цьому новому монархічному утворенню було надано герб і присвоєно королівську корону. Це була своєрідна реставрація Королівства Данила Галицького, який свого часу через династичний шлюб свого сина отримав певні права в Австрійському Герцогстві. Так виник новий монархічний суб’єкт з власним законодавчим виборним органом — Ландтагом і главою держави — королем. Титул Короля Галичини та Волині потім приймали всі імператори династії Габсбургів. Пізніше Габсбурги приєднали до своїх володінь Буковину, надавши їй корону герцогства. У такому вигляді ці монархічні суб’єкти проіснували до 1918 року. І хоча вони вже давно не існують фактично — де-юре їхнє титулярне існування не припинилося навіть на даний момент.
Якщо монархію змінює республіка, остання не може бути правовим нащадком першої і не позбавляє монарха його обов’язків та можливостей реставрації престолу. Якщо законного монарха позбавили влади за допомогою насильницьких дій, він може вимагати повної реституції своїх майнових та немайнових прав. Тут важливо зазначити, що Габсбурги ніколи не зрікалися Королівства Галичини і Волині та Герцогства Буковини. А якщо хоч маленька частка республіканської країни має легітимного титулярного монарха, то згідно з міжнародним правом тільки він може бути законним претендентом на престол усієї країни в разі зміни її державної політичної системи на спадкову монархію.
Як відомо, в результаті об’єднання окремих титулярних територій під єдиною короною утворюються імперії. Тому інтронізація Габсбурга приведе до автоматичного перетворення України на міжнародно визнану монархію з імперським статусом. Враховуючи величезний моральний авторитет династії Габсбургів, Українська імперія вже з перших днів свого існування матиме серйозний вплив на європейську спільноту.
Як символ єдності нації Імператор України буде справжнім гарантом нашої незалежності, законності, демократії, стабільності та процвітання. Консолідуюча сила престолу стане на заваді політичним потрясінням, вгамує негативні пристрасті, зміцнить національну свідомість. Бог, Імператор, Вітчизна — три складові високого служіння сформують в Україні нові морально-етичні норми, які стануть фундаментом української національної ідеї.
Українська монархічна перспектива поступово набуває реальності. Навесні 2003 року народний монархічний рух України, об’єднаний у Всеукраїнську громадську організацію «Трон», у своєму зверненні до його Імператорської та Королівської Високості Отто Габсбурга оголосив про визнання його і його спадкоємців єдиними і безперечними претендентами на престол Соборної України, а також склав йому присягу на вірність. У письмовій відповіді Отто Габсбург подякував і висловив глибоку любов і повагу до всієї української нації. Син останнього Імператора Австро-Угорської Імперії, творець єдиної Європи, Голова Пан’європейського союзу, найстаріший почесний член Європарламенту Отто Габсбург прихильно ставиться до розбудови міцної української держави європейського зразка.
Враховуючи похилий вік Голови Імператорського Дому (в листопаді йому виповниться 91 рік), Україна може розраховувати на інтронізацію його старшого сина та спадкоємця Карла Габсбурга. Карл Габсбург народився 1961 року, колишній військовий пілот. Він має солідну гуманітарну освіту та багатий досвід політичної діяльності в міжнародних організаціях. На даний час він обіймає посаду директора організації підтримки непредставлених націй в Євросоюзі (UNPO).
Колись за порятунок Греції під Фермопілами загинуло 300 спартанців, а за порятунок української республіки під Крутами загинуло 300 студентів. Заради Української Імперії гинути не треба. Всього 300 депутатів одним дотиком пальця здатні прославити себе і націю, ставши за «Бога, Імператора та Вітчизну»!
