Франція під керівництвом президента Жака Ширака стрімко стає найжахливішим страхіттям об’єднаної Європи. Досить неприємним є вже той факт, що пан Ширак привів до розколу в Європі, просуваючи свою так звану багатополярну зовнішню політику. Нинішнє презирство Франції щодо Пакту про стабільність в Євросоюзі, згідно з яким дефіцит бюджету має обмежуватися на рівні 3%, веде Європу до тієї межі, за якою існує реальна загроза підриву як європейського монетарного союзу, так і самого євро.
Насамперед малі країни Євросоюзу невдоволені впертою відмовою Франції вести гру за правилами ЄС щодо дефіциту державного бюджету. Вони вбачають у непокорі Франції щось більше, ніж вузька проблема, яка стосується тільки бюджетних показників. «Має чимале значення, чи здатні великі країни пожертвувати певною мірою національним суверенітетом на благо Європи», — сказав один чиновник Європейського Центрального Банку (ЄЦБ). «Німці, принаймні, намагаються якось впливати на свій дефіцит, — продовжив цей чиновник. — Але Франція взагалі ігнорує це питання». Нинішня криза була спровокована рішенням Франції зменшити прибутковий податок з громадян (Ширак пообіцяв зробити це під час своєї передвиборної кампанії минулого року). Зниження податку призведе до того, що дефіцит бюджету Франції перевищуватиме тривідсотковий ліміт протягом наступних трьох років (за оцінками — 4,5% ВВП у 2004), оскільки зниження податку не фінансуватиметься за рахунок компенсуючого зниження державних витрат.
Звісно, дехто вважає, що зниження прибуткового податку з громадян — це саме те, що необхідно французькій економіці. Можливо, це так. Але попри те, яким привабливим зниження цього податку може виглядати з вузько націоналістичних позицій, при цьому все ж таки необхідно враховувати щось більше, ніж просто національні інтереси Франції. Якщо Франції зійде з рук явне порушення правил Пакту про стабільність, то її приклад наслідуватимуть інші. Такий підхід до бюджетної політики може призвести певною мірою до «вакханалії» в економіках країн єврозони: впливові групи у державах ЄС можуть скористатися порушенням обмежень, що існували досі. У свою чергу це примусить багатьох переглянути ставлення до європейського монетарного союзу. Зрештою, кому потрібен монетарний союз, який вигідний великим державам та є двигуном інфляції?
Навіть більше, оскільки обмеження на дефіцитні витрати будуть зняті, станеться нівелювання основного стимулу таких необхідних для Європи структурних реформ. У європейських політиків з’явиться спокуса просто збільшити бюджетний дефіцит для прискорення зростання внутрішніх доходів, замість того щоб провести політично болючу, але таку необхідну раціоналізацію. За цим неминуче станеться структурна стагфляція — поєднання високої інфляції та низьких темпів економічного зростання. Європейська Комісія повинна реагувати вже зараз — інакше їй доведеться мати справу зі справжнім бунтом, який піднімуть менші країни. Відмова Швеції увійти до зони євро вже була першим тривожним дзвінком.
Ударити по Франції великим штрафом — покарання, передбачене Пактом про стабільність — не дуже хороша ідея. За нині наявних правил, три великі країни (Франція, Німеччина та Італія) можуть заблокувати таку санкцію, і, можливо, зроблять це. Навіть якщо припустити, що таке покарання застосують, то Франція, швидше за все, не стане платити. Окупація Францією Нідерландів під час так званого французького періоду наприкінці ХІХ сторіччя пропонує кращу альтернативу. Франція тоді запровадила штрафну ставку податку для провінції Зеландія за те, що та допустила значний дефіцит бюджету. Коли жителі Зеландії відмовилися платити, Франція відповіла на це централізацією фіскальної системи Голландії, до того моменту вельми децентралізованої.
Те, що спрацювало тоді, може спрацювати й сьогодні. Централізація державних фінансів країн-учасниць, хоч це й буде радикальним кроком, можливо, буде єдиною відповіддю проблемі країн-бунтарів на кшталт Франції, які відмовляються грати за бюджетними правилами. Зрештою, Пакт про стабільність існує насамперед тому, що Європа не має спільної фіскальної політики. Проблема подвійних стандартів у Євросоюзі загострилася через явну зневагу президентом Шираком правил, що накладаються Пактом про стабільність. Своїм неприйняттям євро Швеція, яка сама є малою країною, дала зрозуміти, що вона не бажає бути частиною Європи, в якій існує дискримінація щодо малих країн. Цікаво, що у відповідь на це зробить Євросоюз, перш ніж інші малі країни наслідуватимуть такий приклад?
Мелвін КРАУСС, старший науковий співробітник інституту Гувера при Стендфордському університеті
