Виповнилося 105 років з дня народження Миколи Шугая — сина селянина-лісоруба із закарпатського села Колочава, на чию честь нині почали проводитися фестивалі романтичних душ.
«У тому краю, де гори на горах, а провалля в проваллях, де в сутінках пралісів, наповнених запахом тліні, народжуються джерела і вмирають старезні клени, трапляються й досі зачаровані місця». Так писав про село Колочаву Міжгірського району Закарпаття чеський письменник Іван Ольбрахт, який щоліта з 1931 по 1936 роки приїздив сюди. Тоді Закарпаття входило до складу Чехословацької республіки. Тут один із засновників КПЧ написав свої твори «Колочава», «Микола Шугай-розбійник», «Марійка-блудниця».
Влітку й восени до Колочави приїздить кілька сот чеських туристів. Мандрують місцями, які описав Іван Ольбрахт у художніх творах, документальних репортажах. Кожен неодмінно відвідує могилу Миколи Шугая, а також місця поховань убитих ним кількох чеських жандармів. Шугая нарекли останнім опришком Карпат. Під час Першої світової війни мобілізований Микола втік iз австро- угорської армії і переховувався в рідних горах. Коли в Закарпатті почала порядкувати чеська адміністрація, Шугай, живучи в злиднях, вчинив крадіжку, під час якої вбив кількох жандармів. Його шукали, і 16 серпня 1921 року Миколу і молодшого брата Юрія зарубали сокирами колишні приятелі. Поселившись влітку 1931 року в Колочаві, І.Ольбрахт багато спілкувався з батьком опришка — Петром Шугаєм, дружиною Ержікою, братом Йосипом, селянами Колочави і довколишніх сіл. Усі зарубіжні гості неодмінно хочуть побесідувати з живою 82-річною донькою Шугая — Анною (кажуть, вона нещодавно сама їздила до Чехії агітувати масово мандрувати до Колочави). Миколу Шугая- розбійника ніхто ні з місцевих колочавців, ні з приїжджих не засуджує, а змальовують iз романтичним ореолом, як, наприклад, Ян Грунь iз чеського міста Ліптовський Мікулаш, який разом iз двомастами співвітчизникiв прибув на перший не тільки в Колочаві, а й у Закарпатті, цілій Україні та усій Європі фестиваль романтичних душ. І зі своїм баяном відразу поринув у дійство. Згодом очолювана ним група співала зі сцени українські, чеські пісні.
Фестиваль організувала вчителька колочавської школи Наталка Тумарець, яка не тільки пише пісні й співає, а й керує музеєм Івана Ольбрахта. Разом iз директором школи, палким музикантом Юрієм Хлантою, іншими однодумцями створили осередок товариства чеської культури. Наталка Тумарець першою налагодила контакти з туристськими фірмами Чехії. Попервах їхали по кілька своїми авто. А вже 12 років турфірми направляють сюди групи автобусами. Перед поїздкою, як правило, кожен мандрівник перечитує Івана Ольбрахта. Керівник турфірми з Брно Мартин Міташ розповідає, що екскурсантів найбільше ваблять мальовнича природа, спілкування з людьми, місцевий фольклор, народні звичаї, обряди. Проводять історичні паралелі й надибують чимало схожого з описаним Іваном Ольбрахтом.
Уся Колочава після церковних служб у великому православному храмі та збитій iз дощок маленькій греко- католицькій церковці, забувши на мить про біди, гризоту, насолоджувалася виступами на фестивалі романтичних душ виконавців з Міжгірського району, Хуста, Ужгорода. Особливо полонив усіх фольклорний ансамбль «Ужгород». Весільні мелодії, пісні в його виконанні подумки повернули на початок минулого століття. Пригадалася героїня твору Ольбрахта Марійка, яку блудницею назвали. Чоловік Петро їде на заробітки, а Марійка кохається з Данилом. Петро топить у річці за це Данила. Марійка була молода, гарна. Здається, ген там ноги миє на камені. Нині, як і на початку ХХ століття, чимало колочавських газд на заробітках по світах, у Чехії теж. Але всюдисущі та всевидячі літні колочавки твердять, що їхні молоді жони вірні й не помишляють про якийсь флірт, навіть iз грошовитими чеськими романтиками. Вони живуть у колочавській школі, продукти купують у людей, сувеніри теж. Могли би деякі мешканці з невеликими статками відкрити у себе осередки сільського туризму і заробляти нормальні гроші. Процвітав би в Колочаві й готельчик, скажімо, під назвами «Чудо з Юльчею» або «Сумні очі Ганни Караджичевої» (це з творів того ж Ольбрахта). За допомогою владних чинників Міжгірщини Колочава могла би заробляти для районного бюджету чималі гроші. На могилі Миколи Шугая маленький металевий хрест могли би замінити на більш-менш пристойний надмогильний пам’ятник. Але наразі колочавці сприймають усе, що тут відбувається, як екзотику. Дарма.
Після фестивалю була гостина. Всі харчі, напої для неї приготувала чеська сторона. Лунав тост за тостом, і в кожному славилася Колочава як маленький острівець щирої непідробної українсько-чеської дружби, і співали «Многая літа» гостям iз Чехії. Я оглянув сидячих за столом — жодного чеха тут не було. У поті чола вони подавали наїдки, прибирали посуд. Трембітар з Міжгірщини буркнув під ніс: чехи могли би своє пиво охолодити....
