Дискусія щодо перспектив створення на теренах чотирьох колишніх республік Радянського Союзу — Росії, України, Білорусі та Казахстану — Єдиного економічного простору продовжується. Як прихильники, так і опоненти формування ЄЕП відшукують усе нові й нові аргументи на користь тієї чи іншої позиції. Утім, подібні суперечки властиві пострадянським країнам, у яких, за влучним висловом одного із західних експертів, «немає досвіду добровільної інтеграції, зате занадто багато досвіду інтеграції примусової». Отже, чим привабливий ЄЕП для України? Чи одне й те саме мали на увазі російська та українська сторони, підписуючи ялтинську угоду? «День» пропонує ще два погляди на цю проблему.
Iніціатива лідерів чотирьох найбільш промислових держав колишнього СРСР наразилась в Україні на неоднозначну реакцію. Підкреслимо, заради справедливості — як і все, що перетинає кордон у хуторі Михайлівському чи Іловайську. Хтось відзначив підозрілу «поспішність» зустрічі, хтось попередив про європейський вибір. Тепер на теренах колишньої радянської імперії діють аж сім помітних міждержавних утворень: СНД, ЄврАзЕС, ГУУАМ, Балто-Чорноморська Асоціація, Союз Росії та Білорусі, ЄЕП, а скоро в обличчі Естонії — навіть ЄС. На мою думку, Єдиний економічний простір є жирною крапкою на сторінці клонування й розколів міжурядових організацій, а також першим реченням нової сторінки — доби справжньої і продуктивної інтеграції, хоча перешкоди на цьому шляху — чи малі.
Усі попередні спроби інтеграції у пострадянській Євразії були пасквільними пародіями на ЄС, можливо за єдиним винятком — ЄврАзЕС. Придивимося до них. СНД — це президентський клуб. ГУУАМ був патронованою Вашингтоном спілкою країн — потенціальних союзників. Нащо вона знадобилася — бачимо на прикладі франко-східноєвропейської драми. Не забудемо, наскільки оперативно ГУУАМ підтримав дії США проти Афганістану за присутності одного з провідників Держдепу М.Гросмана. Ключовими тут були стосунки Києва із Вашингтоном, так саме як останнього із Варшавою, а нафтопроводу (офіційної цілі) — як не було, так і немає. Навіть навпаки — розвиваються газовий консорціум та нафтовий транзит з Росії до югославського порту (Ошеміль). Але американсько-українські стосунки пережили серцевий напад, а американсько-польські результували «ведмежою послугою». Тому ГУУАМ долучився лише до якоїсь ефемерної зони вільної торгівлі між країнами, де єдиними стабільними є два «у» і порівняно заможними — ті ж самі «у» — Україна та Узбекистан. А Варшава, двигун атлантизму на Сході Європи — отримала змістовну обіцянку помсти від «старих європейців» на слуханнях у Європарламенті.
Союз Білорусі та Росії є політичною програмою Олександра Лукашенка — і не більш. Росія в усіх аспектах заможніша та сильніша за Білорусь, але такого приєднання не витримає жодна держава. Уявіть собі заяву Ірландії про бажання приєднатися до Великої Британії. Якщо станеться, то ринкові аналітики порадять англійцям швидко міняти фунти на євро.
Москва продовжуватиме тримати Мінськ на короткому повідку — аби час від часу лякати свого базового транзитера (Україну). Невідомо, як усе ще повернеться — можливо російським ЗС разом із НАТО ще доведеться наводити у Білорусі «правопорядок», якщо з’явиться така кон’юнктура. Поки ще Білорусь, як глухий закут — нікого не цікавить. Як і її інтеграційні кроки.
Балто-Чорноморська асоціація була б геніальним інтелектуальним продуктом, якщо б Україна була здатною грати у ній першу скрипку. Але в ній забагато членів, причому настільки різних, що це паралізує будь-яку активність. Уперше між Росією та Європою (або історично — Німеччиною) могло виникнути щось. Але щось — не виникло. Через те, що між Вільнюською групою, Україною, Росією та Туреччиною крім конфліктів поки що нічого не було. Навіть якщо ми живемо в іншу добу.
ЄврАзЕС без України — це оплот російсько-казахстанської дружби. Можливо, Казахстанові ті енергоносії не горять, а допоки цінову політику Росії не буде змінено, ноги України там не буде. Так, принаймні, висловився новий голова Співдружності — президент України Леонід Кучма. І важко заперечити справедливість його позиції — адже енергоносії і є головним експортом Росії в Україну. І поза врегулюванням цього питання — ЄврАзЕС нам невигідний. Хоча до сих пір ця організація була найвдалішим проектом, причому продуктивно копіювала ЄС.
Спільний економічний простір, який має скоро запрацювати — є у чомусь несподіванкою. Та все ж є багато обнадійливого. Насамперед, це створення спільної комісії з цін та тарифів, а також контекст вступу до СОТ. Товарообіг України із країнами-членами ЄЕП складає більш десяти з половиною мільярдів США, у той час як із провідними членами ЄС (Німеччиною, Францією, Італією, Великою Британією, Голландією) лише трохи більше за п’ять мільярдів. Втім, у 2002 році Україна створила позитивне сальдо у торгівлі з Італією, Великою Британією та Нідерландами, а країни зони ЄЕП — усі більше імпортують до України, ніж купляють від неї (джерело — Держкомстат). Саме тут і потрібна інтеграція — адже не секрет, що українська торгівля із Росією занепадає через обопільні обмеження, а з Білоруссю — не відрізняється динамікою через протиприродні риси економіки цієї країни.
Важливо підкреслити, що незважаючи на успіхи України на європейських ринках, особливо німецькому (у 2002 р. — $755 млн.), технологічна та повноцінна складова нашого експорту в Європу є маргінальною, і у середньотерміновій перспективі стан речей не зміниться. На Сході українські шанси завжди були кращими, адже звідти ми купляємо насамперед ресурси.
У чому привабливість ЄЕП? Є декілька причин.
По-перше, у складі ЄЕП поки ще не має відвертих утриманців — що ними є дестабілізовані або вкрай бідні країни, чий вклад у проект був би мізерним або від’ємним. Наприклад, торговельне сальдо України з Молдовою становить 5 до 1. І за сьогоднішнього стану Молдови жодна вільна торгівля не змогла би змінити ситуацію.
По-друге, ЄЕП настільки деполітизований, наскільки це взагалі можливо за постімперських умов. Зрозуміло, на нього скоро понавішують ярликів. На думку автора, низка українських політиків несвідомо вигадала і плекає «російську загрозу». Жодна країна ще не запроваджувала обопільну вільну торгівлю через наміри когось загарбати. Президент Путін навряд чи спить і бачить російський триколор над Верховною Радою, просто в умовах спільного ринку на українських виробників очікує жорсткіша конкуренція.
По-третє, чому Світовий Банк (а в його і не тільки особі — світовий бізнес) привітав ЄЕП? Нашій правиці, яка так любить Захід — не заважало би замислитися над цим питанням. А відповідь на нього проста — значно вигідніше вкладати гроші та імпортувати до Простору (чотири великі країни), а ніж до чотирьох країн, між якими існують численні торговельні обмеження. Регіональна інтеграція у прямому сенсі цього слова — найпотужніший з відомих залучувачів інвестицій, вона мабуть поступається лише офшорам та китайським вільним економічним зонам.
По-четверте, на відміну від ЄС, де ми можемо (після гіпотетичного вступу) очікувати на серйозний вплив рішень лише через десятки років, у ЄЕПі, хоча пропорції ще не встановлено, Україна здатна безпосередньо впливати на політику, як засновник і великою мірою — ініціатор проекту.
По-п’яте, ЄЕП заявлено до розвитку за стандартами СОТ, а це у короткотерміновий перспективі різко поліпшить і пом’якшить українську ситуацію із СОТ. Адже зрозуміло, що поза межами ЄЕП розпочнуться перегони на виживання між Росією та Україною. Їхній переможець буде здатний диктувати умови членства переможеному. Незалежно від вельми продуктивних зусиль Росія вже давно і сумлінно торує шлях до СОТ, і її шанси вступити раніше за Україну — зростають щомісяця. ЄЕП може усунути проблему суперництва (яка врешті-решт знекровила співпрацю Вишеградської четвірки), адже тепер обидві країни будуть зацікавлені тягнути до СОТ одна іншу. Крім того, СОТ дозволяє колективне членство — прикладом цього слугує колективний член СОТ Європейський союз. Але задля здійснення цього, найм’якішого варіанту четвірка мусить за цей рік зробити максимум зусиль до гармонізації та уніфікації, аби претендувати на кваліфікацію колективного члена. Адже існує контрприклад Киргизстану — разом із ним увесь Митний союз СНД не зміг потрапити до СОТ пакетом, тому що експерти СОТ розсудили наступним чином: Митний союз не є глибоко інтегрованою організацією і окремішний вступ Киргизстану на погіршив істотно стану справ у регіональній торгівлі.
По-шосте, Україна поки що не є членом жодної організації, яка б мала статус світополітичного важковаговика. Підґрунтям зростання її експортного потенціалу на сьогоднішній момент слугують виключно кон’юнктура та ентузіазм. Почуття хвилі — дуже важливе для світової політекономії, але хвиля має єдину непривабливу характеристику — вона завжди колись спадає. Якщо ЄЕП буде насправді здійснено — він стане потужною заявкою на участь у розділі пирога глобалізації.
По-сьоме і останнє, гегемонія пострадянської Євразії завдяки ЄЕПу може набути, за умов підвищення пасіонарності Києва форми тріумвірату, а не монополярності як зараз. Невипадково, центром уваги обрано Київ, а громадянин Казахстану повинен очолити технічну структуру ЄЕП. Про Білорусь не сказано нічого — можливо, це те що прохолодить її палку любов до проекту ефемерного Союзу Росії та Білорусі. Таким чином, вимальовується вісь: Москва (ядерний арсенал, газ, нафта, тандем із Вашингтоном); Київ (переробна індустрія, транзит, міцні й специфічні зв’язки із Євроатлантикою, Північне Чорномор’я, більш-менш демократія, інше); Акмола (ресурси, стабільність, геополітичне домінування Середньої Азії, транзитні виходи на Китай, розвинене співробітництво із розвинутим Далеким Сходом, найбільш інвестована територія після Москви).
На сьогоднішній день усе це — перспективи, хоча і не ілюзорні. На шляху до запаморочливого, порівняно із теперішнім, успіху регіональної інтеграції — є підводне каміння.
По-перше, на питання чи завадить ЄЕП європейській інтеграції України є лише одна категорична відповідь: так. У ЄС немає опцій колективного членства, це спільний ринок країн, які спільно і жорстко захищають свій економічний кордон — зовнішній. Наприклад, члени НАФТА якби й схотіли — не змогли б стати членами ЄС, для цього було б необхідно ліквідувати НАФТА. Саме тому навіть перша декларація четвірки про наміри і викликало гнівну критику. Втім, атлантисти і євроатлантисти і досі не змогли докладно і переконливо пояснити, що виграє Україна від членства в ЄС крім нетривалих позитивних емоцій відкликаних повернення до «спільного дому». Хоча спільним він чомусь став лише з 1991 року, а до того століттями був не кращою від СРСР в’язницею народів у руках Відня, Москви, Берліна...
По-друге, існує реальна небезпека колективної самоізоляції, консервації відставання. На думку автора, в умовах ЄЕП до такого може призвести лише короткозорість, млявість і непрофесійність провідників. Бо треба слухати Світовий банк і не просто слухати, але й почути, що саме сказали його представники. Якщо ЄЕП рухатиметься, то й колесо інвестицій почне розкручуватись. А якщо цього не станеться, то не сама ідея ЄЕП буде винною а її нещирі та апатичні втілювачі.
По-третє, створення ЄЕП здатне позбавити сенсу існуючі, старі інтеграційні ініціативи. Що ж, європейський досвід вказує на справедливість такого висновку. Раду Європи, всі решта проектів на субконтиненті було підім’ято розвитком Спільноти. Але не все так погано. Вони змінили свої функції: ПАРЄ, наприклад, перетворилася на контролера прав людини, Західно-Європейський Союз — майбутній підмурівок збройної політики Європи і таке інше. У нашому контексті можна пофантазувати і побачити такий розподіл сфер діяльності:
а) СНД, особливо його Міжпарламентська Асамблея може згодом стати аналогом Європарламенту, дуже обмеженого у реальних важелях влади. Сам клуб президентів, через низку змін — перетвориться на аналог європейського Кабміну;
б) ЄврАзЕС — гарна база для ЄЕП, він має унікальний, за європейським зразком, досвід еволюції Митного Союзу до інтегрованішої організації;
в) ГУУАМ — може повернутися до своєї офіційної цілі, енерготранзитів;
г) Союз Росії та Білорусі — або таки призведе до збільшення російської території, або буде поступово напрацьовувати досвід конституційного зближення, корисний для решти інтеграційних гравців Євразії;
д) стосовно Балто-Чорноморської асамблеї можна сказати лише єдине: цей проект мертвонароджений, але якщо країни ЄЕП виступатимуть там єдиним фронтом — хто знає...
На закінчення можна додати таке: у свій час усі сміялися з Угоди по вугіллю, сталі та газу — Європа була вбогою, Італією нишпорили екстремісти, субконтинент постійно знаходився у епіцентрі землетрусу. Натовпи безробітних, злива емігрантів із колишніх колоній. ЄС довело, що «Присмерк Європи» був присмерком лише одного дня, нехай і багатостолітнього. А після нього минула ніч і знову засяяло сонце. У сучасній Євразії після декади страждань — десь третя година ранку. Якщо Європейський Союз для нас — це зеніт іншої часової смуги, то ЄЕП може стати першими півнями нашого ранку. Головне, аби ці півні не виявилися для України тими, що їх утретє почув апостол Петро...