22 вересня на сцені Національного палацу «Україна» було зроблено новий «Крок до зірок», приурочений до Третьої річниці Всеукраїнського дитячого конкурсу УТ-1. Президент Національної телекомпанії Олександр Савенко зазначив, що лише три відсотки мовлення всеукраїнських каналів відводиться дитячим передачам, і левова частка припадає на УТ-1. Не кожен дорослий фестиваль має таке авторитетне журі — його очолює поет-пісняр Олександр Злотник. Туди також входять Віктор Шпортько, Ніна Матвієнко, Іван Попович, Анатолій Матвійчук, інші професіонали естради.
Оскільки згідно із законом у дитячих програмах не може бути реклами, значна частина успіху забезпечується головним продюсером проекту — ректором Національного університету культури Михайлом Поплавським. Михайло Михайлович — це безкоштовна участь для усіх конкурсантів, якісне світло, декорації, подарунки переможцям, нарешті, оренда сцени Національного палацу «Україна» для заключного концерту конкурсу (це, 35 тисяч гривень). У планах у невтомного організатора культури — охопити конкурсом регіони. Відбірні тури вже пройшли в Одесі, Чернігові, Львові, наступний відбудеться в Криму. Телевізійне майбуття проекту також стабільне. Прямо на прес-конференції було підписано п’ятирічний договір про співпрацю між М. Поплавським і Першим національним телеканалом у особі О. Савенка. У майбутньому аналогічна програма каналу — «Зірки — на сцену», скоріше за все, ввійде до складу цього конкурсу. На концерт юні глядачі почали збиратися за годину ранiше до початку. І в залі творилося щось неймовірне, коли злетів феєрверк, зазвучав гімн конкурсу: «Над нашою Україною засяяли нові зірки, ми з добрим світлом, мрією до перемоги шлях знайшли!». Для дітей і в залі, і перед екранами телевізорів цей конкурс — цілорічне свято.
Надаємо слово конкурсантам:
Едик РОМАНЮТА, лауреат 25 всеукраїнських і семи міжнародних конкурсів, володар двох міжнародних Гран прі:
— Займаюся вокалом із п’яти років. Але пробую себе не лише як співак, але й як ведучий різних телепрограм. Мої улюблені «Крок до зірок», «Подорож до дитинства». Нелегко працювати нарівні з дорослими. Треба бути дуже відповідальним, всебічно розвиватися. Живу як у справжній казці, де є місце піднесеним емоціям і де збуваються фантастичні мрії.
Сашко МНОГОЛЄТНІЙ, Андрій БЕЗОБРАЗОВ, ансамбль «Елегія», місто Макіївка, Донецька обл.:
— Займатися танцями передусім цікаво для себе. Життя стає чудовим: ми їздили з колективом до Миколаєва, «Артека», Маріуполя, та й у Росію. Заняття в колективі змушують бути дисциплінованим, без цього далеко не заїдеш. Гадаємо, і в житті це допоможе.
Настя КОЛОМІЄЦЬ, гурт «Світанок»:
— Кожного дня приходжу зі школи i їду на заняття. І від цього завжди підноситься настрій! Наш колектив відрізняється від інших — часто це фольклорні замальовки, грають «троїсті музики». Моя улюблена композиція «Волинське свято».
Євген ДАЦЕНКО, керівник колективу:
— «Крок до зірок» — справжнє змагання. Першу премію нам допоміг виграти номер «Шевчики», поставлений ще майстром хореографії Павлом Вірським. Ми прагнемо до театральності на сцені. У нас все вживу — хор, оркестр, балет. Це дає нам можливість брати участь у міжнародних фестивалях. Не пройшло й місяця, як ми повернулися з Алнiка (Велика Британія), привезли звідти Гран-прi та сертифікат першого ступеня. Такий сертифікат підтверджує, що ми можемо репрезентувати культуру народу на всіх фестивалях світу. Публіка аплодувала нам стоячи.
Іван СПИРИДОНОВ, «Світ папороті», театр хореографічних мініатюр Центру дитячої та юнацької творчості Дніпровського району м. Києва:
— Захотів танцювати сам, коли мав три роки. Найважчий період був, коли я готував сольні номери в двох танцях. І цей складний концерт виявився і найбільш вдалим. Повірте, зі школою поєднувати важко, я ще й на музику ходжу. Але приходжу на заняття, як на свято. Практично весь колектив — мої друзі, навіть старші хлопці.
Валентина ДВОРКО, керівник ансамблю:
— Діти приїжджають з усього міста. На заняття ходять вже діти й онуки випускників. Вони говорять: колектив — це моя родина. Заняття проходять чотири рази на тиждень: хореографія, пластика, історія танцю. Це корисно й для загального розвитку. Ми працюємо й у народному стилі, й у сучасному.
Тут ми дійшли до напівфіналу, але я завжди кажу хлоп’ятам: важливо брати участь. Танцювати на сцені Національного палацу «Україна» — це все одно, що виграти в лотерею. Хоча, може, організаторам не варто робити такий жорсткий вiдбір. Це складно, особливо для некиян. Та і географія фестивалю буде ширшою!
