Світ змінився аж ніяк не 11 вересня. Він почав змінюватися набагато раніше. Протистояння за часів «холодної війни» змушувало Сполучені Штати та Радянський Союз шукати союзників для взаємного стримування. Вашингтон обрав своїми партнерами багато ісламістських організацій на Близькому Сході, щоб пригальмувати динамічне поширення комунізму. Імовірно, це було однією з найбільших помилок американської зовнішньої політики останніх десятиріч.
Обрана Штатами тактика не завжди спрацьовувала ще в далекі 70—80-і роки. Наприклад, найближчого союзника США президента Єгипту Анвара Садата вбили ісламісти. Ті самі, яких підтримували американці та до яких прихильно ставився сам Садат в надії, що ісламістський рух покладе край популярності лівих, досить сильних у ті часи в Єгипті. Певні надії у Вашингтоні покладали на Іранську революцію 1979 року, розраховуючи, що вона ослабить прорадянський режим в Афганістані. Щоправда, захоплення дещо пізніше американського посольства у Тегерані змусило США змінити ставлення до нової іранської влади з нейтрального на різко конфронтаційне. Переломний етап в ідейній, антикомуністичній близькості американців та ісламістів настав після вторгнення армії Іраку до сусіднього Кувейту. Успішно проведена американцями воєнна кампанія з визволення захопленої держави значно зміцнила позиції США в регіоні. У багатьох країнах Перської затоки були розміщені військові бази Сполучених Штатів. У результаті посилена експансія американців змусила ісламістів до опору. Два колишніх союзники поступово почали перетворюватися на ворогів. Не можна не помітити й того, що для багатьох суспільств існування зовнішнього ворога — своєрідний чинник подальшого розвитку і вдосконалення всередині країни. Сполучені Штати — аж ніяк не виняток із цього правила. Після краху Радянського Союзу США був потрібен новий ворог, і його знайшли. Таким ворогом стали ісламісти. Логічно, що ворогом ісламістів стали американці. Два колишніх союзники знайшли одне одного для подальшого протистояння, апогеєм якого стало 11 вересня 2001 року.
Після «чорного вівторка» багато хто казав про те, що почали справджуватися найгірші прогнози стосовно зіткнення цивілізацій. Але його не сталося і не може статися з однієї простої причини: сьогодні немає жодної сили у світі, рівної за своєю міццю західній цивілізації, в якій домінуючу роль відіграють Сполучені Штати. Хіба може йтися про ісламську цивілізацію, якщо населення мусульманських країн бідує, а рівень неписьменності серед жителів, мабуть, не можна порівняти з багатьма державами на планеті? Можливо, цинічно звучатиме наступне твердження, однак «ісламська цивілізація» не виробляє навіть літаків — теракти 11 вересня були скоєні на американських «Боїнгах». Арабська цивілізація існувала і простиралася від Іспанії до Китаю, але її розквіт припав на далеке VII століття. Сьогодні ж арабські країни не в змозі навіть нафту добувати без допомоги західних компаній. Оскільки немає цивілізації, то хіба може йтися про зіткнення? Те, що сталося 11 вересня — типовий тероризм, продиктований ненавистю до пануючої західної цивілізації. Певною мірою Семюель Хантінгтон своєю працею про зіткнення цивілізацій надихнув арабів. Він і зробив із них цивілізацію. Навіть більше — таку цивілізацію, яка здатна завдати удару проти Заходу в апогей процвітання останнього.
Результати протистояння вчорашніх друзів за два останніх роки досить помітні. В Афганістані на зміну талібам прийшла нова влада, у будь- якому разі краща за попередню. Повалено тиранію Саддама Хусейна в Іраку. Всі «яструби» в арабському світі різко стали «голубами». Посилений вплив Сполучених Штатів змушує арабські правлячі еліти бути більш зговірливими та покірними. За прикладами далеко ходити не треба. Лідер Лівії Муамар Каддафі погодився сплатити 2 мільярди 700 мільйонів доларів сім’ям жертв катастрофи літака компанії «Пан Америкен», щоб поновити співробітництво із західними державами. Сирія, про яку говорили як про наступну американську ціль після Іраку, зрештою погодилася на вимогу Вашингтона закрити представництва «Ісламського джихаду» та Народного фронту визволення Палестини. Але це стосується офіційних режимів, у той час як ісламістські угруповання стали більш ворожими стосовно США. Боротьба буде дуже довгою й напруженою. Самостійно Сполученим Штатам навряд чи вдасться у ній перемогти.
Крім іншого, Вашингтон має бути жорсткішим стосовно тих режимів в арабському світі, які зневажливо ставляться до прав людини, загалом до життя людини. Інакше озлобленість населення стане невичерпним джерелом для маніпуляцій, чим вже користуються і напевно користуватимуться надалі керівники терористичних мереж. На жаль, США закривають очі на гріхи режимів, щойно ті стають лояльними...
