Нещодавно президент Польщі (колишній комуніст) закликав внести до майбутньої конституції Євросоюзу чітку згадку про християнську спадщину Європи. Інші в цей час тільки пошепки висловлювали свої побажання про необхідність зробити таке твердження. Зв’язок між християнською і європейською цивілізацією рветься. Західна Європа все в меншій і меншій мірі залишається центром християнської цивілізації, і найбільш динамічні форми християнства в наші дні стають все менш і менш європейськими. Проте саме в такий момент католицька Польща знову «возз’єднується з Європою».
Протягом тих років, коли в європейських співтовариствах проходив процес секуляризації — насправді «дехристиянізації» — польський католицизм пережив особливо сильне пожвавлення. Всі зусилля комуністичного режиму розірвати зв’язок між католицькою церквою і польською нацією зазнали краху. Насильна секуляризація зверху — відносно успішно проведена в Радянському Союзі — ганебно провалилася. Також марними виявилися надії на те, що економічний розвиток зробить той самий секуляризуючий ефект, як на Заході.
На відміну від оцінки приречених на невдачу романтичних повстань проти царської Росії, що відбулися в ХIХ столітті в Польщі, більшість європейських оглядачів розглядали релігійне пожвавлення в країні при комунізмі як анахроністичну, якщо не реакційну дію. Однак поляки не йшла врiвнi з часом. Дивне — дехто каже, схоже на диво — піднесення кардинала Кароля Войтили до папського престолу як Івана Павла II, його тріумфальний візит до Польщі в 1979 році, підйом «Солідарності» роком пізніше і крах радянської системи в 1989 році змінили хід історії.
Якщо вийти з усього вищесказаного, то немає нічого дивного в тому, що в Польщі з’явився тип так званих католицьких єврофобів, які відкидають Євросоюз не тому, що там ввели євро чи він створює якісь передбачувані загрози національному суверенітету, а через те, чим Європа в даний момент є в моральному і духовному плані. Ці антиєвропейськи налаштовані католики відкидають європейську інтеграцію, оскільки вони думають, що європейські мирські матеріалістичні та гедоністичні цінності загрожують католицькій самобутності Польщі. Вони побоюються загрози секуляризації, яка, як вони думають, неминуче пов’язана з європейською інтеграцією.
І їхні страхи не такі вже не обгрунтовані. Зрештою, фундаментальне положення теорії секуляризації звучить таким чином — чим більш сучасне суспільство, тим більш мирським воно стає. Оскільки модернізація в значенні відповідності європейським рівням у політичному, економічному, соціальному і культурному розвитку є однією з причин, через які Польща прагне до інтеграції в Євросоюз, то можна також передбачати, що загальноісторичний зразок модернізації призведе до секуляризації в країнах Центральної Європи, включаючи Польщу.
Віра у поступовий занепад релігії є частиною європейського визначення того, чим є сучасна ситуація, і це має реальний наслідок для релігійності. Передбачувана впевненість у неминучості секуляризації має тенденцію відтворювати саму себе, як і здатність представляти її все більш безповоротною.
І саме в даному моменті польський католицизм знаходить для себе особливу історичну роль. Незважаючи на початкову амбівалентність щодо Європи, польська католицька церква підтримує — принаймні офіційно — чітку позицію, направлену на підтримку європейської інтеграції, починаючи з 1996 року, коли делегація польських єпископів відвідала Європейську Комісію в Брюсселі. Така позиція повністю збігається з баченням європейської єдності, на яке неодноразово вказував Папа Римський — поляк за національністю. Під час візиту Івана Павла II в 1999 році до Польщі він чітко заявив про свою підтримку європейської інтеграції. Одна з причин для такого позитивного підходу може бути пов’язана з апостольським посланням, яке Папа Римський склав для польської церкви.
Як перший слов’янський Папа Римський в історії Іван Павло II відчував, що його чекає особлива місія, що полягає у звільненні слов’янських народів від комуністичного ярма і поглибленні ейкуменістичного діалогу з православними в основному церквами країн Східної Європи. Падіння берлінської стіни послужило підтвердженням місії Папи Римського, направленої на возз’єднання і духовне відродження християнської Європи.
Але таке бачення Папи Римського вступає в суперечність із Західною Європою, яку він починає сприймати як все більш атеїстичну, гедоністичну і таку, що не відповідає на його заклик до відродження. Засмутившись цим, він звернувся до Східної Європи — особливо до католицької Польщі — яку, мабуть, меншою мірою зачепив капіталістичний матеріалізм, — спонукаючи проживаючих у цьому регіоні людей служити духовним «резервуаром» християнської Європи. Однак незабаром він виявив, що західні матеріальні блага і цінності заполоняють Схід та забруднюють цей резервуар.
Проте польські католицькі єпископи прийняли послання Папи до них і неодноразово запевняли в тому, що метою церкви в об’єднаній Європі є, зокрема, подальше відродження християнства. Але, враховуючи втрату попиту на релігію, надання наявних в надлишку священиків у Польщі для проповідування пан’європейського Євангелія малоймовірно зможе змінити стан речей значною мірою. Європейський прохолодний — якщо не сказати ворожий — відгук на відродницькі проповіді Іоанна Павла II підтверджує складність даної місії.
Однак менш амбіційне апостольське послання, можливо, спрацює. Дозвольте Польщі довести, що зв’язок між модернізацією і секуляризацією є помилковим. Дозвольте Польщі залишатися Польщею. Дозвольте Polonia semper fidelis (Польща завжди вірна) залишатися вірній своїй католицькій самобутності та традиції, яка при цьому успішно бере участь у європейській інтеграції, залишаючись в ході цього процесу «нормальною» європейською країною. Якщо дозволити цьому статися, то, можливо, виявиться, що кінець релігії в Європі є не неминучим процесом, тісно пов’язаним із модернізацією, а історичним вибором, зробленим європейцями.
Сучасна релігійна Польща може змусити атеїстичних європейців знову задуматися про свої припущення й усвідомити, що це не Польща йде не в ногу з Європою, а мирська Європа йде не в ногу з усім іншим світом. Польський католицизм не раз заплутував скептиків і критиків раніше. Те ж саме може статися знову.
Хосе КАЗАНОВА — професор соціології в університеті Нової школи.
