Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Три президенти

Варіанти й наслідки політреформи
4 вересня, 2003 - 00:00

Поява нового проекту політичної реформи, який було представлено на прес-конференції О. Мороза і П. Симоненка, а потім у святковому виступі його підтримав Президент, дозволяє нам по-новому глянути на майбутню політичну систему України. Нинішня парламентська більшість iз одними навіть тільки комуністами набирає (за 100% явки, що, звісно, малореально) 300 голосів. Приєднання до коаліції СПУ практично гарантує проходження певного узгодженого проекту.

Головне питання в обговоренні політреформи — як у цьому проекті виглядатиме новий президент? Як його обиратимуть, і якими будуть його повноваження? Причин формулювати запитання саме таким чином три.

По-перше, ніхто з учасників переговорів не зацікавлений у тому, щоб президентом із нинішнім обсягом повноважень став В. Ющенко. Навколовладні кола небезпідставно побоюються, що Ющенко поступиться своїм «бізнес-апостолам» і розпочне великий переділ власності. Комуністи — що Ющенко поступиться радикалам і заборонить КПУ. Мороз просто хоче проведення реформи і не вірить, що «добрий президент» Ющенко захоче ділитися своїми повноваженнями.

По-друге, жодна зі сторін (влада, КПУ, СПУ) на даний момент не має однозначно прохідного кандидата на пост президента у разі «звичайних» виборів. Як би не приндилися комуністи, зрозуміло, що у П. Симоненка високі шанси на проходження до другого туру, але, мабуть, не більше того. Про шанси інших кандидатів поки що або добре, або нічого. Може, ближче до виборів і з’явиться переконливий кандидат від влади, але його ще не видно.

По-третє, стосовно змістовного ядра реформи — комплексу заходів щодо підвищення політичної відповідальності в парламенті та уряді — у «концесіонерів» запитань не виникає. Принаймні запропонований проект відповідає опозиційному меморандуму про політичну реформу (крім, хіба, питань посилення місцевого самоврядування). Щоправда, ліві не дуже вірять у намір влади заснувати суто пропорційні вибори, але цю проблему вирішують.

А Ющенко — противник політичної реформи. Досі позиція «нашоукраїнців» полягала у необхідності пропорційних виборів і прийняттi законів, які уточнюють Конституцію. Проте зрозуміло, що ці закони не можуть радикально змінювати значення Конституції й, отже, коаліційний уряд від Ющенка матиме такий самий вигляд, як і коаліційний уряд Януковича.

Отже, варіантів три.

СИЛЬНИЙ — СЛАБКИЙ

Перший проект — це, власне, ті пропозиції, які обговорювали лідери лівих фракцій із В. Медведчуком. Запропонований проект — великий крок назустріч КПУ як з погляду змісту, так і з погляду перехідних положень. Зрозуміло, що всі подразливі чинники (вибори протягом одного року, постійно діюча більшість, призначення силових міністрів і голів місцевих адміністрацій і тому подібні «пастки для опозиції») з остаточного варіанта пропозицій усунено.

Наскільки відомо, проект прогнозує досить сильного президента. Його повноваження передбачають, зокрема, право вето й право розпуску парламенту в певних випадках. Оскільки такі можливості не є характерними для президента парламентської республіки, то запропоновано механізм, який дозволяє обрати президента переважною більшістю голосів парламентаріїв. Очевидно, на думку авторів, це має зробити реальним обрання тільки дійсного загальнонаціонального лідера, готового враховувати інтереси більшої частини депутатів, ніж просто урядової коаліції.

Перехідні положення передбачають обрання президента за старою процедурою (але — з новими повноваженнями) у 2004 році. У 2006 році новий парламент повинен обрати нового президента. Неважко зауважити, що це той самий варіант «іграшкового» президента, який пропонував П. Симоненко навесні. Ідея Симоненка, загалом, зрозуміла: центристські сили себе дискредитували, праві — дискредитують себе за час правління Ющенка, а в 2006 роцi на Україну чекає «молдавський варіант». Ю. Луценко, зі своєї сторони, запропонував обрати президента на 1,5 року, але зі старими повноваженнями, щоб він організував терор проти «ворогів народу» (зі слів Луценка, «для того, щоб новообраний президент від опозиції протягом двох років економічно міг розгромити клани»).

Основне заперечення, яке висловлювали М. Томенко і В. Малинкович, — обрати президента запропонованим способом неможливо, а обрання «тимчасового» президента несправедливе по відношенню до його виборців. Насправді шановні прихильники В. Ющенка дещо лукавлять. Вдавалося у нашому парламенті зібрати і понад 300 голосів (наприклад, за затвердження П. Лазаренка прем’єром) і «маленький» президент буде цілком справедливий, якщо його та його виборців попередять. Інакше неможливість обрання президента за наявності права розпуску парламенту означає пролонгацію повноважень «тимчасового» президента на невизначений термін.

Річ у іншому. Всім зрозуміло, що в 2006 році Ющенко може стати президентом тільки в одному випадку — якщо шукана кількість депутатів ВР буде членами «Нашої України». Але навіть найбільші оптимісти на таке не розраховують. А створення більшої коаліції під президента Ющенка, швидше за все, виявиться неможливим. Досвід його прем’єрства і початок роботи нинішньої ВР показали, що він не вміє і не бажає навчитися співпрацювати з парламентом. Чи це є наслідком його ідеалізму чи авторитаризму — не так важливо.

Так чи інакше, але даний проект здається надмірно ускладненим, і вже тому виникають сумніви у його прийнятності. Чи варто давати такі повноваження президенту, щоб потім обирати його 337-ма голосами депутатів?

СЛАБКИЙ — СЛАБКИЙ

Природним варіантом розвитку цього законопроекту є перетворення України на суто парламентську республіку. При цьому президент не має тих повноважень, які роблять його сильною політичною фігурою. Він залишається представником держави у міжнародних справах і верховним головнокомандуючим, але не може розпускати ВР, ветувати закони тощо. Обирати такого президента можна було б кваліфікованою або навіть простою більшістю.

Цей шлях, навіть незалежно від характеру перехідних положень, викличе негативну реакцію як із боку прихильників Ющенка, так і з боку провладних сил. Зрозуміло, що й ті, й інші розраховують на пост президента, але будуть і змістовні заперечення.

З одного боку, така ситуація зачіпає суть політичної реформи, оскільки виникає питання з інстанцією, яка б могла розпускати ВР. А такий розпуск, з погляду авторів проекту, — обов’язковий елемент системи політичної відповідальності.

Надання такого права главі уряду або президенту виглядає недостатньо обгрунтованим, отже, це повинен бути незалежний орган. Таким чином, потрібні зміни, що стосуються статусу і повноважень Верховного або Конституційного Суду. Проте стан судової влади в Україні такий, що надання подібних прав суду виглядає недоречним жартом.

З іншого боку, великий бізнес (навіть не обов’язково провладний) зацікавлений у реально працюючій системі стримувань і противаг. Слабкий президент не дуже вписується у звичну систему. Крім того, відносно мала кількість голосів, необхідна для обрання президента, залишає загрозу, що жодних противаг узагалі не буде, оскільки і президент, і прем’єр належатимуть до одного блоку.

Відповідно, Симоненко вже запропонував скасувати пост прем’єра, а в парламенті обирати президента, який є главою держави і виконавчої влади (такого собі канцлера). Проте, з погляду збереження системи стримувань і противаг в умовах можливої поразки провладних сил на парламентських виборах, цей варіант ще менш можливий — у руках президента зосереджується надмірна влада.

СИЛЬНИЙ — СИЛЬНИЙ

Вихід із цієї ситуації, як уявляється, досить простий. Залишити все, як є у проекті парламентської більшості, але зберегти обрання президента всенародним голосуванням. Можливо, навіть дещо розширити його повноваження (скажімо, дозволити призначати голів адміністрацій за пропозицією прем’єра).

При цьому президент залишається над політичною боротьбою, і, користуючись своїми повноваженнями і моральним авторитетом, періодично «розбороняє забіяк», відіграючи роль стороннього арбітра. При цьому формуються нормальні стримування і противаги, а політична система стає справді парламентсько-президентською. У цих умовах провладні й ліві сили можуть навіть не боятися Віктора Ющенка — він цілком зможе скористатися своїм рейтингом і задовольнити своє політичне самолюбство, але навряд чи зможе завдати кому-небудь істотної шкоди, наплодити власних «олігархів» тощо.

Василь СТОЯКІН, Центр політичного маркетингу, Дніпропетровськ
Газета: 
Рубрика: