28 серпня
Чув по радіо: діти хворих на СНІД матерів утримуються окремо, в якомусь ізольованому сиротинці, і виростають вони неповноцінними, позбавлені чогось важливого для становлення нормальної людини. Коли їх повели у ляльковий театр на виставу, у художню галерею, не могли висловити своїх емоцій, поділитися враженнями. Сумно...
Та повернемося до «нормальних», котрі не в ізоляції росли. Як ми висловлюємось, яким убогим «сленгом» розмовляємо! Бачу, воно й «вищі сфери» заразило, наші медіа не минуло.
Вибачте, якщо вам це здається дріб’язковим, але не сприймаю нинішню «моду» на слово «проект», його розширене вживання. Естрадне турне по країні якоїсь поп-зірки — «проект», і цикл телепередач, буває, не вельми мудрих і цікавих, і якісь шарлатанські «політтехнології» – «проект»... Небавом й одруження, що взаємні симпатії двох увінчує, теж цим словом поіменуємо?
А мова наша, якщо знати її, справді багата, всі відтінки понять і значень, усі порухи душі і думки, раціонального й емоційного можна нею передати. Вслухуймося у нашу мову, знаймо українську і розмовляймо нею. На вулиці і вдома. Це дасть нам моральну й естетичну насолоду. І над українськими справами почнемо по-українськи думати, не по-чужому.