Ситуація на ринку зерна відкрила невизначеність державної економічної політики. При цьому багато спостерігачів схильні пояснювати різке втручання уряду Віктора Януковича в ситуацію на ринку зерна політичним мотивом. Їхню гіпотезу можна представити таким чином. У зв'язку з близькістю виборів Янукович ніби хоче, щоб населення країни пам'ятало його як прем'єра, завдяки якому Україна стала єдиною країною в Європі, де всупереч неврожаю і динаміці світового ринку зерна не виросли ціни на хліб. Але в цій версії є слабка ланка: всім відомо, зокрема, напевно, і прем'єру, що втримати ціни на хліб, всупереч законам ринку, коштує чималих бюджетних грошей. Ціна зерна, з якого у вересні почнуть молоти борошно, буде практично вдвічі вища, ніж була в квітні. Тому для того, щоб втримати травневі ціни на хліб, уряду доведеться витратити сотні мільйонів гривень. Таке витрачання бюджетних коштів виглядає нераціональним і недбайливим. А на порозі — вже за два місяці — опалювальний сезон з усіма традиційними бідами, які вимагають бюджетного втручання: дефіцитом газу, вугілля на електростанціях, аваріями в муніципальних опалювальних системах. З 1 січня повинна збільшитися мінімальна заробітна плата, одночасно стартує пенсійна реформа, яка також вимагає грошей. Адже витрати на утримання цін на хліб в бюджеті не передбачені, і, значить, уряду доведеться скорочувати планові витрати. При цьому велика небезпека того, що це скорочення торкнеться багатьох соціальних статей. У результаті прем'єр однією рукою ніби захищає жителів України від хлібного подорожчання, а другою не доплачує встановлені ним гроші. Видається малоймовірним, що Янукович цього не розуміє і підставляє себе під удар...
Насправді, адміністративне втручання в ринок зерна має інше пояснення: влада в Україні досі не вибрала, якою парадигмою економічного розвитку вона користуватиметься — концепцією розвитку конкуренції та ринків чи «ручним» керуванням галузями. На невизначеність вказує ціла низка чинників. По-перше, в країні ще не завершено адміністративну реформу. Сьогодні в уряді існує потворний симбіоз відомств, які повинні займатися регулюванням і прогнозуванням ринків, а також відомств, які було створено для керування галузями. По-друге, навіть самі обвинувачення уряду в неврожаї вказують на те, що деякі політики та ЗМІ досі сприймають завдання уряду в рамках старих уявлень про Держплан, коли уряд відповідав взагалі за все. І виходить, що уряд повинен і спроможний керувати погодою. Крім того, такі політики забувають, що більшість аграрних господарств уже не належить державі.
З другого боку, держава все ж продовжує приховано, але вагомо бути присутньою в економіці: за допомогою податкових пільг, податкових експериментів та інших преференцій, за допомогою нецільових дотацій окремим підприємствам і цілим галузям. Крім того, держава присутня у власності підприємств, причому не тільки пов'язаних з національною безпекою. Ця присутність виражається також і у вибірковому виконанні державою своїх зобов'язань перед приватними компаніями (з повернення ПДВ, наприклад). Всі ці чинники унеможливлюють розвиток ринку, оскільки створюють нерівні умови конкуренції.
Звідси небезпідставне припущення, що уряд не бачить нічого особливого в тому, що він грубо втручається в ринок, який вже сформувався, і встановлює там свої правила ведення бізнесу.
І все ж саме невизначеність парадигми економічного розвитку є головною проблемою економічної політики. Це є головною перешкодою для залучення інвестицій. Будучи присутньою пільгами та прихованими дотаціями в економіці, держава формує альтернативний фінансовий ринок, на якому підприємства цілком можуть обійтися без інвестора. Досить лише отримати пільги від держави або домогтися списання податкової заборгованості. Крім того, залученню інвестицій перешкоджають нерівні умови конкуренції. Це свого роду «опудало» для інвесторів, для яких рівні умови конкуренції завжди є головним чинником при прийнятті рішення про те, інвестувати кошти в країну чи ні.
І, нарешті, результат втручання держави в економіку — це її непрозорість. Пільги та приховані дотації є локомотивом тіньової економіки. Сьогодні чомусь ніхто не згадує, що ще взимку Валерій Хорошковський говорив, що ситуація на ринку сільськогосподарської продукції не піддається точному прогнозу через великий тіньовий сектор. Держава нічого не знає про порядок реалізації та ціноутворення 70% зробленої продукції сільського господарства.
