Багатолюдні демонстрації минулого місяця в Гонконгу (спеціальний адміністративний район Сянган. — Ред. ), під час яких понад півмільйона жителів вийшли на вулиці, протестуючи проти правління голови виконавчої влади Тун Чі-хва, продовжують даватися взнаки. Ніколи раніше в історії Гонконгу народна опозиція, що об’єднала в своїх лавах інвестиційних банкірів, вуличних торговців, незайнятих державних службовців та митців, не заявляла про себе так голосно. Комуністичні правителі Китаю збентежені, не знаючи, як на все це реагувати.
Однією з цілей демонстрантів було оголосити про своє бажання обирати майбутніх правителів Гонконгу за допомогою процедури загального виборчого права. Нині 800 вибірників, відібраних материковим урядом Китаю, які здебільшого репрезентують великий бізнес, обирають голову виконавчої влади Гонконгу.
Непопулярність гонконгського голови виконавчої влади, обраного на другий п’ятирічний термін, що закінчиться тільки 2007 року, створює складну проблему для комуністичних правителів країни. До липневих акцій протесту вони сподівалися, що Гонконг буде привабливим зразком реалізації ідеї «Одна країна — дві системи», і що таким чином вдасться заманити Тайвань, і він здасть свій суверенітет уряду в Пекіні. Нині тайванські керівники вказують на Гонконг, як на модель помилкової концепції, що провалилася. І справді, випереджальне догідництво пана Туна щодо реальних або уявних бажань керівників Китаю оголило природжену ваду в політичній інфраструктурі об’єднання двох систем.
Нині комуністичні лідери Китаю опинилися в тупиковій ситуації. Якщо вони беззастережно залишать Туна до закінчення його другого терміну, то можуть очікувати краху своєї довготривалої стратегії знову поглинути Тайвань. Альтернативою мирному возз’єднанню з Тайванем є насильство. Але якщо вдатися до насильства, то це збільшить імовірність збройного протистояння зi США, які є захисником Тайваню. У зв’язку з цим стабільне нарощування Китаєм запасів ракет близького та середнього радіуса дії є підставою для стурбованості, оскільки такі ракети — принципова загроза Тайваню. Як iшлося у нещодавньому звіті міністерства оборони США, «основною рушійною силою військової модернізації Китаю є усвідомлювана Пекіном необхідність підготовки надійних військових засобів на випадок будь-якого потенційного конфлікту в тайванській протоці».
Такий жахливий сценарій залишається лише сценарієм. У Гонконгу ж, якщо дозволити «гноїтися» розчаруванню простих громадян, може статися серйозніший сплеск соціального і політичного невдоволення. А ступінь невдоволення зростає. Безробіття зараз вийшло на рівень 9% — таке неможливо було собі уявити до передачі правління 1997 року, коли Тун і Китай обіцяли, що життя в Гонконгу під суверенітетом Китаю стане ще кращим, ніж за британського правління. Насправді багато оглядачів вважають, що темпи зростання безробіття, дійсно, набагато вищі, і висловлюють побоювання, що ця тенденція не обіцяє нічого хорошого.
Керівництво Китаю та їхні обрані слуги в Гонконгу, можливо, досі вважають, що популярність Туна може бути реанімована в тому разі, якщо вдасться реанімуватиму економіку. Таким чином вони заспокоюють себе думкою про те, що вимоги демократичних змін відображають негаразди в економіці Гонконгу і нічого більше. Але шість років винятково зарозумілого правління адміністрації Туна, яка використала як основний метод правління підбурення різних груп населення, дозволяють припустити, що проблеми Гонконгу лежать набагато глибше. Населення Гонконгу сьогодні розділене на групи, які пред’являють одне одному взаємні претензії, що повертає нас до тих часів, коли китайські комуністи запросто відносили своїх громадян або до категорії «народ», або до категорії «вороги держави».
Більша частина населення Гонконгу нині усвідомлює, що застійна економіка їхньої країни не є просто наслідком поганої політики. Вона також виникає із глибоко хибних політичних структур. В олігархічній економіці, такій, як нинішня економіка Гонконгу, витрати стагнації та плоди економічного зростання розподіляються кричуще несправедливим чином. Цю цинічну структуру слід змінити, якщо для відновлення економіки потрібно, щоб народ знайшов достатньо упевненості в майбутньому.
Якщо правителі Китаю врахують побажання дев’яти мільйонів жителів Гонконгу мати право на обрання своїх власних лідерів за допомогою прямих виборів, то вони можуть зіткнутися з перспективою, що 1,3 мільярда людей у Китаї вимагатимуть такого самого права. Можливо, що так і станеться.
Політична система тільки в тих випадках дійсно ставить себе під загрозу, коли її лідери незмінно погано керують. Насправді, демократії є такими стабільними тому, що дозволяють зміну поганого правління за допомогою регулярних виборів. Оскільки основною метою комуністичних правителів Китаю, як вони заявляють, є стабільність, то якщо у них є мудрість, вони дозволять Гонконгу прокласти шлях до системи, в якій китайці керуватимуть самі собою демократичним чином, з миром і процвітанням. Тайвань уже зробив це. Гонконг, фізично пов’язаний з материком, надає для народу Китаю ближчий приклад для вивчення, за яким вони можуть спостерігати і одного чудового дня його наслідувати.
Але якщо мета комуністів полягає тільки в тому, щоб зберегти монополію на владу, як у Китаї, так і в Гонконгу, тоді осередок гниття, вкорінений у державний устрій та економіку Гонконгу, може почати заражати материковий Китай. І тоді Китай, можливо, пожалкує, що колись він почув про Тун Чі-хва. Насправді, він може пожалкувати і про те, що колись закріпив повернення Гонконгу.
Сінь-Мін Шау в минулому був менеджером провідного гонконгського інвестиційного фонду. Нині — вчений-стипендіат у коледжі Oriel College при Оксфордському університеті.
