«Іноземною»... — «Зі словником». — «Чому?» — цей міні-діалог, винесений у заголовок рубрики «Запитання «Дня» («День», № 103), свідчить про те, що газета все глибше занурюється в життя, все частіше відгукується на актуальні проблеми, якими переймається наше суспільство — здавалося б, зовсім зневірене й збайдужіле до всього. Не пройшла непоміченою стаття В. Агеєвої «Інтелектуалка чи класна дама?» (День, № 61), знайшла підтримку пропозиція А. Єреми- Єременка (День, № 73) обговорити питання якості «знань із іноземної мови, які отримують наші діти в школі». Можна було б додати «і студенти вузів», бо в переважній більшості вузів ця проблема існує. На цю пропозицію не забарилися відгукнутися люди різних верств суспільства: вчителі та батьки учнів, психофізіолог, навіть директор музею. Все це свідчить про глибоку зацікавленість широкого загалу суспільства цiєю проблемою — обшири спілкування нашого суспільства зі світом останнім часом значно збільшилися, і через це нам конче необхідно володіти іноземними мовами. Запит на вивчення їх ніби є. А між тим проблема таки існує. Тому цілком слушно газета ставить запитання «Чому?»
А може, варто спробувати розібратися в самій суті проблеми? Справді, що то є — володіння іноземною мовою? Що слід робити для цього? Учити слова? Граматику? Кожен, хто мав хоч якусь причетнiсть до вивчення мови, скаже: «Ні, цього не досить». Чому? Бо володіння мовою — це не лише сума певних знань (хай і найважливіших — лексики й граматики). Це щось інше. Потрібне вміння «діяти» з цими словами й граматикою. А це вже діяльність. «Діяльність» у цьому контексті досить неочікуване слово. Справдi, є чимало різновидів діяльності, багато з них асоціюються з матеріальними речами. Проте при вирішенні проблеми вивчення іноземних мов методологія звертається до мовленнєвої діяльності, тобто діяльності з мовою.
В останні десятиріччя у світі поширився так званий комунікативний підхід у вивченні іноземних мов, у якому основний акцент зроблено на комунікативній функції мови. Отже, важливо від самого початку зосередитися на мовленнєвій діяльності, засобі комунікації як об’єкті, меті навчання. Тобто акценти переносяться з мовного матеріалу (лексика — граматика) на діяльність. Як слушно зауважують читачі, наші діти володіють мовним матеріалом, але не володіють мовою, тобто мовленнєвою діяльністю, якої їх не навчали. Тому, потрапляючи в іншомовне середовище, вони не можуть спілкуватися, аж поки самотужки не опанують мовленнєву діяльність.
Мовленнєва діяльність об’єднує й мову, й мовлення в один об’єкт навчання. Але в той час як мова має своє матеріальне втілення (граматичні, лексичні, фонетичні засоби), мовлення — це віртуальне поняття, яке має потенційно виявитися в процесі формування та формулювання думки. При цьому мовлення використовує мову як соціально вироблений інструмент, формуючи й формулюючи думку мовними засобами. Мова й мовлення — різні поняття, але існують вони одне в одному. І хоча мова та мовлення є двома різними системами (перша — фізична, друга — процесна), у навчанні вони об’єднуються — через мову (мовні засоби) в процесі мовлення (формування й формулювання думки). Це означає, що в навчанні мовленнєвої діяльності відбувається одночасне, паралельне вивчення й мовної системи (мовного матеріалу), й мовлення.
Звісно, процес цей складний. Набагато легше навчати просто мови, тобто мовного матеріалу, що, на жаль, переважає у нас і в підручниках, і в практиці вивчення іноземних мов у школі. Зміни, якщо й відбуваються, то дуже повільно — в основному за рахунок праці талановитих викладачів-новаторів.
Для будь-якої діяльності першорядне значення має така її складова, як мотив. Це ж саме стосується й мовленнєвої діяльності. Якщо немає мотиву (мотиваційної потреби) — немає мовленнєвої діяльності. Процеси читання, говоріння, слухання, письма, позбавлені мотивації, не виходять на рівень мовленнєвої діяльності. Це лише процеси здобування певних мовних знань, навичок, усні озвучування тощо. Але це жодним чином не стосується мовленнєвої діяльності. На жаль, прикладів відсутності мотивації, які часто трапляються в школі, можна навести чимало. Візьмемо хоча б читання учнями на уроці тексту, що був заданий додому. Це не мовленнєва діяльність, адже мотив тут відсутній. Бо що таке «мотив» у читанні? Це отримання певної нової інформації. Цього немає: учні отримали інформацію вдома. На уроці відбувається процес читання як озвучування тексту. І все. Справжній педагог використає цей текст, попередньо «замотивувавши» його, що змусить учня вибрати й організувати засоби для своєї мовленнєвої діяльності заради певної мети, наприклад, для доведення чогось суперечливого. Володіння мовою — це особистісний процес.
Ще яскравiше виступає відсутність мотиву, якщо вдатися до простого переказу на занятті вищевказаного тексту. Цей процес зовні скидається на вид мовленнєвої діяльності — говоріння, хоча насправді його тут теж немає, бо немає мотиву. Адже що таке мотив у загальному значенні в говорінні? Це — потреба висловити свою інформацію. І вона реалізується через породження висловлення власної думки та мотиву в двох фазах: фазі формування й фазі формулювання висловлювання, що передбачають вибір і організацію засобів і способів здійснення діяльності, які відбуваються в мікроінтервали часу, практично одночасно, автоматично.
Яка сила змушує думку втілюватися в мовні засоби лексики, граматики, фонетики та формуватися й формулюватися у мовленнєвій діяльності, що є об’єктом вивчення іноземної мови? Цією силою якраз і є мотив.
Для породження висловлення ми користуємося говорінням і письмом, тобто репродуктивними видами мовленнєвої діяльності. Для сприймання ми користуємося рецептивними видами — читанням, слуханням.
Отже, навіть такий спрощений, схематичний виклад того, що стоїть за фразою «володіння іноземною мовою і як його досягти», свідчить про те, що за цим постає досить складне питання про мовленнєву діяльність, яка має свої закономірності. Центральною закономірністю її є вираження думки. Річ у тім, що наша методологія вивчення іноземних мов спирається на тематичний принцип організації навчального матеріалу, основою якого є тема. Прикладом цього є теми «Сім’я», «Школа», «Спорт» тощо, які супроводжують учня весь час його навчання в школі. У вузах існують інші теми, але це теж теми. Втiм, як виявилося, такий метод є малоефективним — він не веде до володіння мовою. Хибність «тематичного» підходу відчувають добрі викладачі— фахівці іноземної мови й намагаються його модифікувати, надати темам творчого характеру, перетворюючи їх на реферати, доповіді тощо, які обирають і опрацьовують самі учні. Це, звичайно, певний крок уперед. Але йдеться про те, щоб перейти на мовленнєво-діяльнісний підхід у навчанні мови. Бо «теми», по суті, фактично підмінили собою мовленнєву діяльність. І, до того ж, хіба можливо вивчити всі теми реальної дійсності? Зрозуміло, що це нездійсненне завдання. А головне — непотрібне. Потрібно навчати й навчитися висловлювати думку іншомовними засобами в процесі формування та формулювання в мовленнєвій діяльності. Про це ми й вели мову.
На цьому можна було б і завершити розгляд проблеми: «Що таке навчання володінню іноземною мовою і як його досягти?» Проте сказане вище є лише однiєю iз сторiн вирішення запропонованої проблеми, яка центрується навколо феномена мовленнєвої діяльності. І наразі альтернативи мовленнєвій діяльності як об’єкту навчання володіння мовою ми не бачимо. Але існує ще й другий бік проблеми, не менш важливий, ніж перший.
Це — проблема організації навчання, до якої належать умови навчання; місце, кількість часу, відведеного на навчання, навантаження педагогів, студентів і багато-багато інших особливостей навчання, які визначаються керівниками освітнього процесу всіх рівнів, від яких якість навчання залежить не менше, а може, навіть і більше, ніж від вибору методології навчання. Головним є те, що планування досягнення певного рівня володіння мовою повинно суворо узгоджуватися з умовами навчання (години, планування, навантаження тощо), що залежать від керівників освітнього процесу. На жаль, у нашій країні ситуація щодо цього прямо протилежна: умови навчання визначають працівники керівних органів освіти, не зважаючи на те, що потрібно для досягнення того чи іншого рівня навчання. І тоді стає можливою така ситуація, коли на вивчення іноземної мови планується одна година на тиждень. Хто обгрунтував такий розподіл годин? Якого рівня планується досягти? Хто несе відповідальність за таку організацію навчання? Усі запитання риторичні. Зрозуміло — ніхто.
Як бачимо, питання вивчення іноземних мов у навчальних закладах у нашій державі стоїть дуже серйозно. Проте реальний прецедент для підвищення рівня навчання іноземним мовам у школі (середній і вищій) на сьогодні в Україні є. Серйозно поставився до вивчення англійської мови всіма студентами на рівні практичного володіння Національний університет «Києво-Могилянська академія». Тут із самого початку його заснування, 11 років тому, було запроваджено комунікативний підхід із перенесенням центру навчання на основні види мовленнєвої діяльності — читання, говоріння, слухання, письмо. Результати не забарилися — рівень володіння англійською мовою випускниками НаУКМА високо поціновано не лише в Україні, а й у далекому зарубіжжі, в англомовних країнах. Випускники академії практично володіють англійською мовою.
