«Ми пишаємося тим, що жили поруч із ним в одну епоху», говорили виступаючі учора біля могили співака на Байковому кладовищі шанувальники його таланту. У вступному слові заступник міністра культури України Тимофій Кохан наголосив, що вшанувати пам’ять геніального співака — це велика відповідальність і честь для кожного. І незважаючи на те, що Бориса Гмирі вже давно немає з нами, пам’ять про нього залишається як у наших серцях, так і в матеріальних цінностях — платівках, касетах, статтях і фільмах про нього. Розповісти про співака або просто вшанувати його пам’ять добрими словами учора вирішили багато представників творчої інтелігенції: народний депутат і п и сьменник Борис Олійник, народна артистка України Леся Дичко, Юлія Солод — активіст Фонду Гмирі, заслужений діяч мистецтв України Євген Колганов, поетеса Людмила Таран...
Для малої батьківщини Бориса Гмирі столітній ювілей славетного земляка — то ще одна нагода гордо сказати: він — наш. І ще показати: «Ондечки він жив, у цьому кутку Лебедина»... Тоді, сто років тому, навряд чи кому-небудь спало б на думку, що син місцевого маляра, чия родина в злиденності своїй вічно поневірялася по чужих хатах, прославить не те що маленьке містечко — культуру цілого народу. Що з його ім’ям пов’язуватимуть окрему епоху у вокальному мистецтві. Що про нього казатимуть: його голосом Україна розмовляла з Богом.
Власне, спілкуючись з лебедицями — як молодими, так і з тими, котрі пам’ятають виступи Гмирі у старенькому будинку культури, — переконуєшся: тут говорити про те, що немає пророка у своїй вітчизні, не доводиться. Ним пишаються, його люблять. Попри чутки і домисли, пов’язані з перебуванням співака під час війни на окупованій території. Бо той, хто брався судити, мав би бути хоча б наполовину таким, як він: не тільки щодо таланту, а й щодо високої порядності і внутрішньої культури.
Однак і світової слави, і нагород, які свого часу були вручені радянським керівництвом, виявилося недостатньо, аби переважити негласне «табу» вказівок зверху. Першими з цим зіткнулися місцеві ентузіасти, коли загорілися бажанням відкрити у музичному корпусі музучилища експозицію кімнати-музею видатного митця. Жодні розмови як на районному, так і на місцевому рівнях, не давали бажаного результату. Поєдинок з невидимим противником тривав три роки, аж поки у травні 1973 року було оголошено про урочисте відкриття музейної кімнати Бориса Гмирі.
Стерти пам’ять про талант незвичайної сили, отже, так і не вдалося. Нині славетне ім’я українського співака носить Лебединська дитяча школа мистецтв. З нагоди ювілею саме на її фасаді з’явилася меморіальна дошка з барельєфом митця. Подія вельми приємна, хочеться думати, що згодом з’явиться і пам’ятник — найменше, на що заслуговує внесок Бориса Гмирі у музичну скарбницю нашої культури. Однак чи не значимішою є жива пам’ять про нього, втілена у щойно започаткованому обласному фестивалі-конкурсі української пісні імені Бориса Гмирі. Вперше він відбувся в рамках святкування ювілею. Присутні на урочистостях представники обласної влади запевнили, що буде зроблено все, аби цей фестиваль невдовзі переріс у всеукраїнський, а можливо, і в міжнародний. Хто знає, може, колись він запалить зірку не меншої величини...
Учора, в день народження великого оперного співака, на його могилі пройшла церемонія покладання квітів і мітинг пам’яті. Основні ж торжества пройдуть восени. У вересні відбудеться Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена 100-річчю з дня народження Бориса Гмирі, а в квітні 2004 року планується провести перший Міжнародний конкурс співаків його імені. 18 вересня в Національній опері України буде проведено ювілейний вечір, а 1 жовтня намiчається відкриття фотодокументальної виставки, присвяченої життю і діяльності співака в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва, передає Інтерфакс-Україна. Ці заходи передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про святкування 100-річчя з дня народження Б. Гмирі» від 26 вересня 2002 року. Також, виконуючи це розпорядження, Національний банк України в липні цього року випустив ювілейні монети номіналом 2 гривні і тиражем 30 тис. штук, Укрпошта підготувала до випуску ювілейнi конверти з оригінальною маркою, які вчора вже надійшли до продажу, а державне спеціалізоване видавництво «Музична Україна» готується видати збірник «Романси та українські народні пісні з репертуару Бориса Гмирі». На національному радіоканалі з початку року проводяться тематичні передачі, присвячені його життю та творчості, а Національна телекомпанія підготувала до ефіру ряд програм і відеофільм «Борис Гмиря». Київська міська держадміністрація проводить конкурс на кращий проект пам’ятника співакові, а спеціальна комісія — пошук місця для цього пам’ятника.
Міністерство культури вже підготувало документи для встановлення стипендії ім. Б. Гмирі для кращих студентів вокального факультету Національної музичної академії України.
Фінансове забезпечення заходів, пов’язаних зі святкуванням ювілею Б. Гмирі, здійснюється за рахунок коштів держбюджету на 2003 рік для відповідних міністерств і відомств, а також за рахунок коштів бюджетів Києва і Сумської області.
ДОВІДКА «Дня»
Борис Романович Гмиря — український співак (бас), один із видатних українських оперних співаків ХХ сторіччя, народний артист СРСР (1951), лауреат Державної премії СРСР (1952). Народився 23 липня (5 серпня за старим стилем) 1903 року в Лебедині (нині Сумська область). 1935 р. закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут, 1939 р. — Харківську консерваторію (клас П. Голубєва). З 1936 р. соліст Харківського, а з 1939 р. — Київського театру опери та балету. Лауреат Всесоюзного конкурсу вокалістів (1939). Державна премія СРСР (1952). Нагороджений орденом Леніна. Його репертуар включав у себе близько 600 камерних творів, 85 фрагментів із вокально-сценічних і симфонічних творів, а також 40 оперних партій, у тому числі: Іван Сусанін, Руслан («Іван Сусанін», «Руслан і Людмила» Глінки), Борис Годунов («Борис Годунов» Мусоргського), Мельник («Русалка» Даргомизького), Мефістофель («Фауст» Гуно).
