Після занепаду Галицько-Волинської держави литовські князі проголосили себе спадкоємцями Київської Русі. В цьому був певний сенс, оскільки Велике князівство Литовське підпало під значно вищий культурний і духовний вплив русинів, по суті ставши руською (українською) державою. І якби не експансія поляків у ХIV-XV століттях, цілком можливо, що на литвинів (литовців) чекала доля вікінгів Вільгельма I Завойовника в Англії — повна асиміляція. Уже з сімох синів Гедиміна більшість була православними. Вирісши по руських містах, одружені з русинками, вони вже й самі ідентифікували себе як русини. Друге ж покоління Гедиміновичів було вже майже цілком руське — з дванадцяти синів Ольгерда десять — православні. Навіть Великий князь Литовський Ягайло, згодом перший король Речі Посполитої, був охрещений у православну віру з іменем Якова. Більше того, він змусив перейти на православ’я свого стриєчного брата Витовта, незважаючи на те, що той перед цим прийняв католицизм. Руська мова стала офіційною у великокняжій державі — мовою князівської канцелярії і урядів. Ягайло вів кореспонденцію руською до кінця свого життя, після кількадесятилітнього перебування на польському престолі! Замилування руським мистецтвом і культурою він переніс з собою до Кракова, зумовивши тут й в інших польських містах появу численних руських майстрів. І по сьогодні краківський Вавель і замок у Любліні прикрашають руські каплиці, збудовані за його часів. За Свидригайла русини мали у своїх руках всі найважливіші міста держави і значною мірою витіснили литвинів з його придворної ради. Тож не дивно, що в 1440 році у складі Великого князівства Литовського було відновлене Київське князівство з Олельком Володимировичем «на столі».
Політичне відродження Київського князівства сприятливо вплинуло на економічний та культурний розвиток його земель. Кінець XV ст. можна вважати початком відродження духовного й літературного життя в Україні. Це передусім виявилось у появі цілої низки перекладів різних книг богословського, морально-етичного та науково-природничого характеру. Новий сплеск інтересу до освіти й науки вимагав нових знань. Хоча Україна завжди славилась високим освітнім рівнем — за підрахунками польського дослідника культури східних слов’ян Ванчури, в XIII столітті тільки у Києві та околицях було майже 200 шкіл — назріла нагальна потреба більш високого рівня знань, який молоді українці могли отримати лише в європейських університетах, які після темної ночі Середньовіччя стали справжніми осередками наукової думки.
«НАШІ ХЛОПЦІ» НА ІНШИХ ТЕРЕНАХ
В аудиторіях середньовічних університетів українська молодь з’явилась майже відразу після їх заснування. В університеті Сорбони вже з 1357 року зустрічаємо українців не лише студентів, але вже і докторів наук — як Петро Кордован чи «Johannes de Ruthenia» (Іван з Рутенії), що отримав докторський ступінь у 1391 р. У XV столітті найвищий науковий ступінь цього французького закладу отримали «Бенедикт Сервінус рутенськоі нації» та «Іван Тинкевич рутенської нації з Києва», з XVI століття у списках студентів уже не раз можна зустріти інформацію «з України», хоча націю й далі називають рутенською. У Сорбоні вчився й Петро Могила. Безліч українців навчалося й в англійських університетах — так Оксфордський закінчили діти українського шляхтича Немирича, а Кембріджський — соратник П.Могили Інокентій Гізель. Навчання українців за кордоном було настільки масовим, що спеціально для них при університетах відкривались гуртожитки — наприклад, закладений королевою Ядвігою при університеті у Празі в 1397 році.
Багато українців навчалось і в німецьких університетах — Гейдельберзькому (українські прізвища зустрічаються в списках студентів з 1386 року), Лейпцигському (українці починають масово тут навчатися з середини XVI століття), Геттінгенському, Страсбурзькому, Грейфельдвальдському. Добре приймали українських студентів у славнозвісному Віттенберзькому університеті. Тут одержав ґрунтовну освіту популярний у Європі письменник, публіцист і оратор Станіслав Оріховський. Обдарованого п’ятнадцятилітнього хлопця запримітив сам Мартін Лютер, поселивши його у власному домі. Сучасники називали Станіслава «рутенським Демосфеном» і ставилися до нього з особливою пошаною. Оріховський протягом усього життя підкреслював: «Я русин, гордий цим і охоче говорю про це всюди». Багато студентів навчалось в Угорщині, ще більше — у Відні, а Осип Федорович Звірака з Полтави у пошуках джерел науки заїхав аж до Шотландії і там в університеті святого Андрія одержав ступінь доктора медичних наук.
В Європі немає жодного університету, в якому не вчилися б українські студенти у ХIV-ХVIII століттях. Багато з них закінчувало по два і по три університети, і при цьому виявляли постійне невдоволення досягнутим. Ієромонах Купріян вчився у Падуї і Венеції, автор першої української граматики Ушевич вчився у Кракові та Парижі, Олексій Сидорович удосконалював знання у Лейдені (Голландія), Страсбурзі й Парижі, Мелетій Смотрицький — у Лейпцигу, Віттенберзі, Нюнрнберзі, Юрій Немирич — у Лейдені, Оксфорді й Парижі... Якби продовжити цей список, то він був би надзвичайно великим і ствердив би, якою спраглою до знань була тоді українська молодь.
ЯГЕЛОНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Серед численних українських випускників європейських університетів вирізняється велична постать Юрія Михайловича Котермака — талановитого вченого, освітнього діяча, поета, першого українського автора друкованої книжки, ректора Болоньського університету, якого й сьогодні надзвичайно шанують в Італії; в історії цього університету він залишився під ім’ям Джорджо да Леополі, тобто Юрій зі Львова, а в українську історію увійшов під іменем Юрія Дрогобича.
Майбутній вчений народився 1450 року в родині збіднілого шляхтича в старовинному галицькому місті Дрогобичі, назву якого пізніше взяв за своє ім’я. Початкову освіту Юрій здобував у Дрогобичі й Львові, а для продовження навчання 19-літній юнак поїхав до Кракова, який був тоді не лише столицею Польщі, а й осередком європейської культури, мав постійні й досить міцні зв’язки з українськими землями Королівства Польського і Великого князівства Литовського.
Можна сказати, що інтелектуальна напруга цього визначного навчального і наукового центру досить помітно позначилась на всьому суспільно- політичному й культурному житті України. Плануючи відкриття університету, король і Папа Римський, який благословив цей захід, мали на меті допустити до навчання і «студентів- схизматиків» (православних українців). Крім наших земляків, тут навчалися чехи, словаки, поляки, саксонці, баварці. Коли професор теології Ян Істнер закладав перші підвалини гуртожитків, то для вихідців з України купив дім по вулиці Вишневій. Українська молодь з Галичини й Волині навчалась тут від його закладення, а студенти з Лівобережної України та кияни з’явилися вже у першій половині XV століття. У ХV — ХVII століттях на кафедрах цього університету, як стверджують польські дослідники, було 13 професорів з України, хоча напевно насправді цей список набагато довший. Українець Станіслав із Нового Міста кілька разів ставав ректором. За підрахунками, зробленими на основі перегляду студентських списків і ректорського архіву, з часу заснування Ягелонського університету в 1364 р. і до середини XVII століття у ньому вчилося 1834 українські студенти. В університетських документах згадується, що студентів-русинів (українців) у Кракові надзвичайно багато, що вони уважні до наук і найдисциплінованіші, напрочуд рідко порушують статут навчального закладу. За два століття (ХV — ХVI) в актах ректорського суду зареєстровано всього 8 порушень статуту з боку українців.
Перший збережений документ про Юрія Дрогобича — запис 1469 року в книзі тих, хто готується складати іспити до факультету вільних мистецтв. Ще до початку свого навчання у Краківському університеті молодий українець мав неабияку освіту. Тому вже в 1471 році він здобуває науковий ступінь бакалавра, а в 1473 р. стає магістром. Це свідчить про його непересічні наукові здібності та неабияку наполегливість у подоланні труднощів, адже завершувала курс навчання й отримувала наукові знання лише невелика частина спудеїв. Бакалаврами у 1470/1471 навчальному році стало 66 студентів, а ступінь магістра одержали 1472/1473 навчального року лише дев’ять із них.
ПІД СОНЦЕМ ІТАЛІЇ
Молодий українець для продовження навчання виїхав до Італії, до славетного Болоньського університету. Цей навчальний заклад мав славу «матері наук», оскільки був заснований 1119 року на базі Школи вільних мистецтв, що існувала з 826 року. Тут було добре поставлено вивчення астрономії, математики, медичних і юридичних наук. Слава про Болонью як місто із світським, «республіканським університетом», ширилася по всій Європі. До речі, саме під впливом гуманістичних ідей, які поширювались в університеті, в Болоньї вперше на європейському континенті було скасоване кріпацтво.
В Італії завжди вчилося багато українських студентів. За свідченням польського дослідника Г.Берига, у XVII ст. тільки в Падуї було 1945 студентів з України, записаних у списки, а не записаних — 500. Українські випускники успішно закінчували університет і майже всі поверталися на Батьківщину. Але були й такі, що, здобувши високий науковий ступінь, ставали у своїй альма матір професорами. Тут зажили собі доброї слави українські професори Григорій Керницький і Яків Севський. Василь Русянович (зі Львова) був бібліотекарем університету, а русин П.Боїм — проректором. Багато студентів вчилось і у Римі, як от Феофан Прокопович — один з основоположників української літератури і «архітектор перебудови» держави Петра I.
Життя на чужині для українців не було легким. 6 лютого 1478 року Юрій Дрогобич писав у листі до краківського знайомого Миколи Чепеля: «Мені судилося бути бідним, постійно в клопоті й злиднях. Невеликий заробіток, який щодня здобуваю, дістається ціною постійної праці і величезних зусиль... Багато міг би я осягнути в науці, якби не мусів турбуватися про найнеобхідніше».
Та матеріальні перешкоди не завадили українцеві здобути європейську славу. Адже відомо — якщо людина талановита, їй не обов’язково допомагати — на противагу нездарі, вона проб’ється сама. Тож у 1476 році Юрій Дрогобич здобув ступінь доктора вільних мистецтв. У списках лекторів Болонського університету вказується, що впродовж п’яти років (1478 — 1482) він тут читав лекції з астрономії. Про високу оцінку його кваліфікації свідчить те, що Юрієві визначено подвійну платню — двісті лір замість звичайних ста. Водночас з викладанням астрономії українець продовжував вивчати медицину. Тож невдовзі Юрій здобув звання доктора медицини, ставши першим відомим нам доктором медицини — українцем.
УКРАЇНСЬКИЙ РЕКТОР БОЛОНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Отримавши посаду професора Болоньського університету, вчений з Дрогобича не міг залишитись осторонь наукових течій, які здобували загальне визнання в цій вищій школі. Він підтримував зв’язки з найвидатнішими тогочасними науковцями — відомими філософами, медиками й астрономами Джіроламо Манфредо і Джованні Гарцоні, які справили великий вплив на молодого вченого.
Коло знайомств Юрія Дрогобича значно розширилося, коли він зайняв посаду ректора в 1481 році. Тоді йому виповнився лише 31 рік! Ця посада була найважливішою у вищих навчальних закладах, ректор був «головою університету». Юрій стежив за дотриманням університетських статутів, готував з професорами розклад лекцій, заповнював вакансії, встановлював порядок оплати праці професорів, контролював їхню роботу, розподіляв лектури й організовував диспути. До того ж Юрій мав цивільну й кримінальну юрисдикцію над усіма особами, залежними від університету.
У Болоньському університеті викладачі астрології і астрономії (тоді ще не розрізняли цих наук) повинні були щороку складати Прогностик і Календар-альманах руху планет. У цьому немає нічого дивного, якщо пригадати, що в епоху Відродження інтерес до астрології значно посилився. Це було викликано тим, що ренесансна культура орієнтувалася на абсолютизацію індивіда з його суто особистими переживаннями про власну долю. Тут і приходила на допомогу астрологія, яка претендувала на віщування й осмислення усіх перипетій людського життя. Вона ставила долю людини в залежність від природних явищ більше, ніж від Божого промислу. Тим-то пояснюється факт, що такі видатні мислителі доби Відродження й Нового часу, як Джордано Бруно, Джіроламо Кардано, Френсіс Бекон, Йоган Кеплер та інші, цікавились цією наукою. Деякий час вона викладалася і в Острозькій академії.
Час зберіг у Паризьких бібліотеках копії двох астрологічних трактатів Юрія Дрогобича, а в Баварській державній бібліотеці (Мюнхен) — його прогноз на 1478 р. У тих працях виявилася ґрунтовна обізнаність Юрія в античній та середньовічній літературі. Ймовірно, науковець підготував й більше праць, та, на жаль, вони для нас втрачені. Дрогобич був дуже відомий між фахівцями своїми творами. Книжки Юрія переписували та використовували авторитетні європейські вчені того часу, зокрема, Гартман Шедель, автор знаменитої «Всесвітньої хроніки» (1493 р.), Йоган Глогер та інші.
ПЕРША ДРУКОВАНА КНИЖКА УКРАЇНСЬКОГО АВТОРА
7 лютого 1483 року з римської друкарні Єухаріуса Зільбера вийшла у світ книжка «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі доктора мистецтв і медицини Болоньського університету». Само собою зрозуміло, що цю працю складено латиною — міжнародною мовою тодішньої освіти й науки. Це перша відома друкована книжка автора родом з України, видана, до речі, всього через декілька років після винаходу друкарського верстата. Поряд з його ж рукописними творами цей трактат засвідчує контакти українських земель з провідними на той час осередками європейської науки й книжності. За змістом та оформленням перша друкована книжка, написана українцем, не поступається іншим західноєвропейським виданнями того часу.
Книжка відкривається віршованим вступом-присвятою Папі Сіксту IV, що свідчить про неабиякий літературний хист Юрія. Вірш дуже цікавий за своєю жанровою природою. Він починається звертанням, що мало б бути початком оди. Але насправді це медитація з науковим змістом. Автор говорить, що розум і талант спроможні відвернути удари долі, що їх віщують зірки. Ю. Дрогобич зазначає, що «Богом назватися гідним є той. хто владу над розумом має». І ці слова Юрій Дрогобич наважився сказати, звертаючись до Папи Римського! Бачення майбутнього має служити людям — це одна з провідних ідей трактату. Кожен рядок вірша має лаконічну, майже афористичну форму з чітко вираженим закінченим змістом. Афористична, віршованої форми передмова являє собою один із найперших зразків латиномовного віршування слов’янських авторів. Юрій Дрогобич увійшов в історію не тільки як автор першої друкованої книжки, написаної українцем, але й як перший латиномовний поет східноєвропейського слов’янства.
За формою і змістом книжка є астрологічним календарем, де на основі аналізу взаємного розташування небесних світил і оцінки різних небесних явищ зроблено передбачення. Прогностик є важливим джерелом для характеристики кола зацікавлень Юрія. Крім традиційних астрологічних побудов, у трактаті є відомості з різних природничих наук. Зокрема, визначено з точністю до годин й хвилин час двох майбутніх місячних затемнень і фаз Місяця впродовж усього року, подано певні вказівки про рух планет, наводяться також відомості з метеорології (прогноз погоди на весь рік).
Юрій повідомляє про визначені ним координати таких міст, як Вільнюс (Вільно), Дрогобич, Львів, ряду міст Італії й Німеччини, чим виявляє ґрунтовну обізнаність у географії всієї Європи, згадуючи, крім того, Дамаск, Персію та Малу Азію. Прогностик Юрія деякою мірою знайомив європейського читача з країнами Східної Європи. У розділі «про становище Польщі» він підкреслює, що Львів і Дрогобич належать не до Польщі, а до Русі, під якою розуміє «Руське Королівство» — колишні володіння галицько-волинського короля Данила. Така характеристика тодішньої політичної карти Східної Європи свідчить, що за кордоном Юрій прагнув представляти саме Русь, під якою розумів насамперед Галичину.
Прогностик свідчить про обізнаність Юрія Дрогобича з творами Аристотеля і Птоломея, але найчастіше в ньому зустрічаються посилання на праці Аль-Бумазара — арабського астронома, який у 885 — 886 роках жив у Багдаді. Сьогодні оригінали книжок Юрія є надбанням бібліотеки старовинної української шляхетської родини Чарторийських у Кракові та бібліотеки Мюнхенського університету. Цього року виповнилось 530 років із часу виходу в світ цієї книжки.
КОРОЛІВСЬКИЙ ЛІКАР
Про високий авторитет Юрія Дрогобича як вченого говорить той факт, що він довгий час служив приватним астрологом маркіза Монтарату в місті Касалє, а також перебував у Фессарі при дворі герцога Ерколе д’Есте. Протягом наступних кількох років на запрошення відомих аристократичних сімей, як один із провідних астрологів того часу, він побував у багатьох містах Італії, а згодом переїхав до Кракова, де став професором Ягелонського університету.
Тут він знайомиться з українцями, які викладали в Краківському університеті. Особливо приязні стосунки були в Юрія з православним князем Андрієм Свірським — доктором філософії. Взагалі українська політична еліта в ті роки славилась своєю освіченістю. Скажімо, керівник українських визвольних змагань кінця XIV століття — князь Михайло Глинський — замолоду виїхав до Європи, де отримав прекрасну військову освіту, довго перебував при дворі цесаря Максиміліана, потім служив при дворі саксонського курфюрста Альбрехта, з яким воював у Фризії, побував в Італії й Іспанії. Прославлений походами на Московію український князь Христофор Збаразький закінчив Падуанський університет.
Із занепадом української князівської традиції роль національної еліти перебрала козацька верхівка, яка теж мала надзвичайно високий рівень освіти. Так, Предслав Лянцкоронський, який разом з Остафієм Дашковичем вважається одним із фундаторів козацького руху, характеризувався сучасниками як «лицар, вишколений у рицарській штуці Європи». У книжці «Sarmatiae Bellatores», виданій 1631 року, про нього написано: «Пройшовши цілу Європу, побував також в Єрусалимі й інших варварських країнах, вивчаючи бойове мистецтво європейських і азійських полководців». Товариш і сподвижник гетьмана Петра Сагайдачного, архімандрит Трахтемирівського монастиря — військового центру й офіційного осідку козаків, Єзекіїль Курцевич — вихованець університету Падуї. Славетний сподвижник Богдана Хмельницького — легендарний полковник Морозенко (пам’ятаєте — «...Морозе, Морозенку, славний ти козаче, за тобою Морозенко, вся Вкраїна плаче...») також закінчив цю славну твердиню розуму й знань. Максим Кривоніс (є припущення, що він і сам за походженням голландець) навчався в Лейденському університеті. Взагалі, майже вся старшина Богдана Хмельницького, який й сам вісім років навчався в єзуїтській колегії, де «був особливо вправний у поетиці й риториці», мала якщо не вищу, то бодай середню освіту. Такий рівень освіти козацької верхівки особливо вражає в порівнянні з Росією, де усі московські царі, за винятком Лжедмитрія, аж до XVII століття були неграмотні.
У Кракові доктор Юрій Дрогобич стає професором медицини та астрономії і продовжує наукову працю. З- під його пера з’являється трактат про затемнення Сонця й Місяця, що зберігається в Паризькій національній бібліотеці. Водночас Юрій займався медичною практикою. В роки правління короля Казімежа (Казимира) Ягелончика той призначив Юрія Дрогобича своїм лейб-медиком. Ним він залишався й при дворі короля Яна Ольбрахта.
Королівський лікар читав лекції студентам Ягелонського університету з астрології та медицини. У 1492 році Юрія обрано деканом медичного факультету цього університету. Дрогобич проводив також так звані ресумпції — оплачувані студентами заняття, на яких із метою підготовки до екзаменів повторювався і глибше вивчався під керівництвом викладача поданий на лекціях матеріал. Ресумпції відбувалися не в університеті, а в студентських гуртожитках. Викладачі- гуманісти користувалися цією формою навчання, щоб, уникнувши контролю університетських властей, тлумачити античних авторів у гуманістичному дусі.
УЧИТЕЛЬ КОПЕРНИКА І ДРУГ ФІОЛЯ
Знаменно, що серед студентів Юрія Дрогобича був молодий Миколай Коперник. Можливо, саме Юрій кинув у душу майбутнього автора трактату «Про обертання небесних сфер» перше зерно ідеї геліоцентричної побудови планетарної системи.
Цікава історична паралель — на Волині й Галичині кінця XVI — початку XVII століть серед учнівської молоді побутував вислів: «Поїду вчитися туди, де вздержано Сонце, а пущено Землю». Ця сентенція є коротким, по-народному сформованим викладом геліоцентричної системи Коперника. Раніше вважали, що Сонце обертається навколо Землі, а тепер його «зупинили», і Землю пустили навколо нього. Вважається, що цю систему поширили й популяризували у нас українські студенти, які в ті роки у Падуанському університеті слухали лекції самого Галілео Галілея. В цей час там навчалися майбутній ректор Острозької академії, грек Кирило Лукаріс і тонкий знавець мов та перекладач Купріян з Острога, а також вчений — поборник православ’я — Никифор.
Юрій був одним з ініціаторів друку перших книжок давньоруською мовою у друкарні краківського міщанина Швайпольта Фіоля — «Тріодь Пісна», «Тріодь Цвітна», «Осьмогласник», «Часословець». Особливо цікавою є остання книжка, написана майже чистою українською народною мовою. Дослідники староукраїнського письменства стверджують, що коректорами і редакторами фіолевих книжок були Юрій Дрогобич та український латиномовний поет Павло Русин з Кросна — вихователь цілої плеяди польських поетів, якого сучасники називали «окрасою руських мужів та гордістю земель сурмацьких».
Збереглися документи, в яких професора Юрія Дрогобича титулують парохом села Зимна Вода поблизу Львова. Справа в тім, що більшість професорів Краківського університету одержувала винагороду у формі церковних бенефіцій. Такі бенефіції зводилися до права на прибутки з різних церковних посад, переважно каноників і парохів прибуткових парафій. Отримавши від ради професорів ділянку землі, Юрій Дрогобич спорудив будинок, який після його смерті став своєрідним гуртожитком для викладачів медицини.
Постійно живучи у Кракові, доктор Юрій Дрогобич досить часто бував у Львові. Є опосередковані вказівки, що в останній період свого життя він підтримував зв’язки із рідним містом. Тогочасна європейська культура, без сумніву, мала великий вплив на його духовне зростання, але формування світоглядних концепцій Юрія Дрогобича не можна цілком відривати і від його Батьківщини. Тут він народився, тут зростав, тут визрів у нього інтерес до знань і освіти, тут, зрештою, заклалися основи тих його поглядів і уподобань, які згодом вплинули на вибір професії астронома медика. Так, 30 травня 1491 року вчений виступав як свідок у Львівському консисторському суді із членами ради міста Дрогобича.
Помер Юрій Дрогобич 4 лютого 1494 р. у Кракові, де з почестями і був похований. У Холмському рукописному збірнику, створеному наприкінці XVII століття вченими Острозької академії, вміщені фрагменти, перекладені з латиномовних праць Юрія Дрогобича. Наукова спадщина видатного гуманіста, перетнувши кордон, сягнула його Батьківщини і певною мірою спричинилася до її духовного розвою.
