У цьому році в країні майже закінчився етап первинного накопичення капіталу. Дві донецькі, дві дніпропетровські, харківська, київська і багатошарова західноукраїнська політико-фінансові групи з горем пополам визначилися, хто які промислові підприємства контролює. Визначився зі своїми нішами російський бізнес. Західні інвестори, які з самого початку працюють на задвірках української економічної цивілізації, або не витримують конкуренції, або отримують невеликі прибутки, насилу повертаючи гроші, витрачені на офіційні й «неофіційні» платежі. Поза всякими сумнівами, з приходом нового президента України цю структуру української економіки буде істотно відкоректовано на користь тієї групи, яка зробить правильні інвестиції на виборах. Одним доведеться захищати здобуте, іншим — через суд довести, що здобич була незаконною.
Єдиним шансом нинішнього капіталу уникнути надто масштабного перерозподілу високоприбуткових ринків є затвердження через своїх представників у Верховній Раді законів, що захищають приватну власність, вкладені інвестиції та права акціонерів — законів, яких дотримуються всі. Ці правила зведені в законопроект «Про акціонерні товариства», перша спроба розгляду якого в парламенті закінчилася фактичним провалом через дрібні розбіжності. Але, в цілому, вже очевидно, що депутати, яким є що втрачати «по-крупному» (а це, напевно, 3/4 парламенту), настроєні проголосувати хоч за якісь правила, які захищають їхнє майно в Україні. На сьогодні контроль над прибутковими підприємствами визначає не безпосереднє володіння великим пакетом акцій, а наявність «своїх людей» у потрібних кабінетах — і ця ситуація небезпечна для всього бізнесу, незалежно від політичної орієнтації.
Приватизація до президентських виборів, схоже, приречена бути ілюстрацією дрібної гризні політико-фінансових груп, які мають обмежений вплив на владу. Владі вдалося встановити такий баланс впливу цих груп, що жодна з них не може ковтати ласі шматочки власності, не похлинувшись гучним інформаційним скандалом. Саме тому суперечка навколо найдорожчих об’єктів — нафтових компаній, які залишилися у держави, — напевно, приречена закінчитися нічим.
У цій ситуації донецька група, яка має сильний вплив на Фонд держмайна та Кабмін, має досить обмежений простір для накопичення капіталу політичними засобами. Її тактика зводиться до зміни менеджменту на державних підприємствах і заробітку на підрядних контрактах. Красномовним прикладом цієї тенденції виглядає зміна посередників, через яких експортують свою продукцію промислові гіганти країни, наприклад, один із меткомбінатів. Багато хто пов’язує з намірами інвесторів, які стоять за урядом, і початок судових справ про розірвання договорів купівлі-продажу держпакетів акцій Миколаївського глиноземного та Одеського нафтопереробного заводів. Та до президентських виборів ці судові тяжби навряд чи закінчаться, та й опонентами уряду є дуже вже впливові в Україні російські компанії.
Ще одним важливим для економіки чинником, який незмінно супроводжує вибори, напевно стане парламентський популізм. Хоч у нинішній Верховній Раді надто багато прагматиків, щоб було прийнято черговий закон про негайне зниження цін на ковбасу до 2.20 за кілограм. Теми обдуреного вкладника Ощадбанку СРСР ніяк не уникнути. НБУ готується підтримати ініціативу спеціальної депутатської комісії, яка ініціює оформлення всієї суми боргу Ощадбанку СРСР, 130 мільярдів гривень, довгостроковими державними облігаціями. Передбачається, що на них люди зможуть отримати не лише традиційні 50 гривень, але й частково заплатити за медичні послуги та освіту. Не виключено, що цим парламентським популізмом і обмежиться. Принаймні таким бачиться оптимістичний сценарій.
Темпи економічного розвитку України до президентських виборів навряд чи зміняться, оскільки зараз обсяг виробництва досяг лише половини рівня 1990 року, а значить, простір для інерційного росту ще досить великий. Зіпсувати цю інерцію можуть лише кабальні умови вступу нашої країни до Світової організації торгівлі, наміченого на зиму 2004 року. Але закриті переговори українського уряду з СОТ, хочеться сподіватися, не є таємними для українських ФПГ, а значить, економіка має шанс витримати конкуренцію з західною промисловістю.
... Можливо, більшість українських бізнесменів з легким серцем підпише договори про продовження довгострокової оренди офісів для своїх компаній. Аж до наступних президентських виборів.
