Нещодавно Петра Симоненка, народного депутата ВР, лідера Компартії України, нагороджено орденом Рівноапостольного князя Володимира. Як повідомляє прес-служба Української православної церкви Московського патріархату, він удостоєний високої церковної нагороди «за заслуги перед Православною Церквою, українським народом і державою, і у зв’язку з 50-річчям від дня народження». Орден Петру Симоненку вручив Предстоятель Української Православної Церкви Московського патріархату Митрополит Київський і всієї України Блаженнійший Володимир. Митрополит Володимир подякував лідеру українських комуністів за підтримку у вирішенні численних церковно-державних проблем.
Після нагородження П.М. Симоненко зустрівся також з намісником Києво-Печерської лаври єпископом Вишгородським Павлом і обговорив з ним питання, пов’язані з відродженням монастиря, проведенням реставраційних та ремонтних робіт.
Ось така історія. Наш час переповнений несподіваними союзами, раптовими метаморфозами відомих людей, які скидають одні маски і надягають нові. Здається, що суспільство до всього звикло. Та ось зворушливий союз церкви і комуністів не перестає дивувати, як дивують химери на картинах Босха.
Представникам церкви, полiтикам i експертам ми поставили одне запитання:
Чим ви пояснюєте союз і співпрацю Української православної церкви Московського патріархату та Комуністичної партії України?
Іван ДРАЧ, фракція «Наша Україна»:
— Я дуже радий, що, нарешті, ті сили, які працювали на те, щоб української держави не було, зустрічаються і на цьому поприщі нагороджують одна одну орденом. У Росії Зюганова теж нагородили, так чому ж ображати Симоненка?
Володимир ФІЛЕНКО, фракція «Наша Україна»:
— Це внутрішнє питання церкви — нагороджувати когось чи ні. Звичайно, ця подія викликає ряд запитань. Все ж таки Петро Симоненко — голова Компартії, яка безпосередньо причетна до знищення церков. Але я не беруся засуджувати цей крок, адже це прерогатива церкви. Можливо, певні заслуги і є.
Клара ГУДЗИК, «День»
Як швидко все забула церква! Тим часом, ще й сьогодні відновлено далеко не всі храми, зруйновані комуністами за часів Радянської влади, а єпархіальні єпископи і священики повсюдно зайняті складанням мартирологів духовних осіб, якi передчасно загинули за тих же комуністичних часів. А зовсім нещодавні гоніння, ініційовані Хрущовим, також забуті? Що ж згуртувало цих вічних антагоністів тепер?
Може, змінилася суть Комуністичної партії, і вона відмовилася від славнозвісної тези «Релігія — опіум для народу»? Або все набагато простіше — для залучення православного електорату на свій бік усі засоби прийнятні? Включно з такими неймовірними ідеологічними вчинками? А може, вся справа в тому, що УПЦ входить до складу Російської православної церкви, стоїть на позиціях єдності українського та російського православного простору? І тому є природним «попутником» Комуністичної партії у праві «возз’єднання» Росії та України? Так би мовити, разом і вперед до «Православ’я, Самодержавства і Народності (спільної)». (Варто, однак, нагадати долю всіх попутників більшовиків-комуністів.)
Виникають запитання також щодо позиції церкви в цьому симбіозі — невже Українській православній церкві Московського патріархату однаково, від кого надходитиме підтримка, лише б надходила? Чи духовенство цієї церкви вірить у повне «переродження» комуністів? (Пригадати б вчасно про «овечу шкуру».)
Олександр ТУРЧИНОВ, фракція БЮТ:
— Це питання стосується виключно Петра Симоненка та УПЦ МП. В Україні свобода совісті, віросповідання, тому це нормально, коли лідер політичної партії є прихильником однієї із конфесій. Мабуть, комуністи вже внесли певні зміни до своєї ідеологічної доктрини в бік більш лояльного ставлення до релігійного світогляду.
Єпископ АНТОНІЙ, керуючий Хмельницько-Кам’янець-Подільською єпархією УПЦ Київського патріархату:
— Сьогодні суспільство поділене на різні політичні табори. Так само — серед духовності. Як ми знаємо, православіє в нас має дві гілки — проукраїнську і проросійську. Виразником українського православ’я є УПЦ Київського патріархату, проросійського — УПЦ Московського патріархату. Тому немає нічого дивного в унії між Компартією України, що не позбулася ідеї об’єднання України з Росією, та УПЦ Московського патріархату, що є фактично екзахатом, тобто представництвом РПЦ в Україні. Саме ідеологічна платформа, прагнення виконати лихий задум їх об’єднали.
Філія РПЦ у нашій країні проводить політику своєї держави і у цій справі вона знайшла союзника в особі Симоненка. Попри різні ідеологічні розбіжності, недавні гоніння. Я вважаю: іншого спільника в Україні вони не знайдуть. Тому, намагаючись підтримати реноме лідера комуністів перед виборами, РПЦ роздає ордени, не оглядаючись на особи. Хоча, як на мене, думка про те, що церква може вплинути на політичні настрої електорату, є хибною. У цьому переконують результати соціологічних досліджень і попередніх виборів. Церква не має впливу на перебіг політичних подій.
Що ж до моралі, то факт нагородження лідера ортодоксів, який публічно заявляє, що він — войовничий атеїст, є цинічним і лицемірним. З цього випливає, що таке нагородження не принесе ні РПЦ в Україні, ні комуністам очікуваних ними дивідендів. Радше — навпаки. Простий віруючий люд і рядові комуністи не сприймають і не сприймуть подібні нагородження та альянси. До речі, трудівники ЗМІ, пишучи та говорячи про церкву у поліконфесійному суспільстві України, повинні вказувати, яку саме церкву вони мають на увазі. Так, як це робить газета «День», яку я поважаю і постійно читаю.
Отець СТЕФАН, настоятель Свято- Преображенського кафедрального собору Української Православної церкви Московського патріархату (м. Житомир):
— Вважаю, що нагородження лідера Компартії України Петра Симоненка відмічено орденом Святого Володимира за ту позицію, яку в нинішній час займає його партія. Адже ця партія назвала помилкою ті репресії, які чинилися в радянські часи проти священиків. Зараз члени КПУ, які мають гроші, допомагають церкві у відродженні і будівництві храмів, поверненні церковного майна.
Еміралі-ефенді АБЛАЄВ, муфтій мусульман Криму:
— Кримські мусульмани — за релігійну єдність, за мир і дружбу між усіма конфесіями на півострові. Ми, наприклад, не можемо схвалити єдині дії Кримської православної єпархії Московського патріархату і народного депутата Леоніда Грача з видавлювання з кримського життя Кримського єпископату Української православної церкви Київського патріархату. На знак протесту проти панування в Криму владики Сімферопольського та Кримського Лазаря, який очолює організацію Московського патріархату, ми вийшли зі складу Міжконфесійної Ради «Мир — дар Божий!» і заявили, що повернемося до неї лише в тому випадкові, якщо нарівні з представниками всіх конфесій до неї ввійде і глава Кримської єпархії УПЦ КП єпископ Сімферопольський і Кримський владика Климент. Ми впевнені, що майбутнє в Україні, в тому числі й у Криму — за єдиним православ’ям на основі церкви Київського патріархату. Однак священнослужителі з Московської церкви займають неконструктивну позицію, не збираються вести переговори навіть із нами з кримських проблем духовного життя. Це лише ускладнює ситуацію на півострові, не сприяє досягненню громадянського миру.
Як можна пояснити цю дивну позицію єдності нашої «вітчизняної» Компартії з церквою іншої держави? З нашого погляду, їх зближують стратегічні цілі — і церква Московського патріархату і Компартія України за своєю ідеологією не проти повернути минулі імперські часи, однак народ добре пам’ятає, що комуністи за своєю сутністю — атеїсти і вороги церков, народ добре пам’ятає, хто руйнував церкви й мечеті, тому лише міркування вищого стратегічного порядку можуть сьогодні зближувати Московський патріархат і Компартію. Але люди, віруючі, я гадаю, розуміють причину їх єднання, і, я впевнений, що вони вже не зможуть повернути минуле.
Адам МАРТИНЮК, фракція КПУ:
— Я не вбачаю в цьому нічого негативного. Ми підтримуємо і захищаємо інтереси канонізованої православної церкви Московського Патріархату, адже абсолютна більшість наших виборців — прихильники саме цієї конфесії. На одному з пленумів Центрального Комітету партії було переглянуто позиції стосовно цієї проблеми — категоричність та нетерпимість вже в минулому. Люди мають право вірити. Комуністи вірять у свою ідею, так чому ж люди не можуть вірити в іншу ідею? Це особиста справа кожного — вірити в Бога чи ні. Той войовничий атеїзм, яким інколи «озброювалися» партійні комітети, бажаних результатів не приніс.
Леонід КРАВЧУК, голова фракції СДПУ(О):
— На жаль, церква дедалі більше стає політизованою структурою. І вона у своїх діях часто орієнтується не на канони та Біблію, а на політичну доцільність. Загалом, специфіка Православної церкви в тому, що вона завжди себе відчувала залежною від влади. Російський цар був вищий за рангом від Патріарха, на відміну від католицької церкви, де Папа Римський — найвища духовна і не тільки духовна постать.
Сьогодні у відносинах між православною церквою та світською владою спостерігаються аналогічні тенденції: бажання служити державі та певним політичним силам. Безумовно, це право Патріарха — вирішувати, кого саме нагороджувати. Але, нагороджуючи людину, яка очолює конкретну політичну силу, не враховуючи історії цієї партії, її ролі у ставленні до православ’я на теренах колишнього СРСР, він робить політичний крок, який не можна виправдати ні з якої точки зору. І щиро віруючі люди, які за тих часів страждали через прихильність до православної віри, не зрозуміють кроку Митрополита Володимира. Навіть я — колишній комуніст, не можу зрозуміти цього і ніколи не зрозумію.
