Львів’яни перші познайомилися з книгою Ірини Чорнової-Строй «Грани таланта», присвяченої видатному альтисту сучасності. На презентацію до затишної зали палацу Потоцьких прийшли однокласники, друзі, родичі Юрія Башмета. Саме на кошти львівських друзів і шанувальників таланту великого музиканта невеликим накладом, російською мовою, й опубліковано цю книгу. А український варіант існує поки що в єдиному примірнику і видано його на гроші автора книги, скромного музикознавця. Українською мовою для широкої аудиторії «Грани таланта» вийдуть також: Юрій Башмет сам спонсує видання.
Якби батько Юрія Башмета 1971 року не почав збирати свій архів, ця книга навряд чи б народилася. Маленька стаття у місцевій газеті дала поштовх величезній роботі, — по суті, стала метою життя Абрама Борисовича. Газетні вирізки, листи, шкільні твори, щоденники, грамоти, ноти, перші музичні твори, фотографії підшито, каталогізовано за роками і місяцями. Абрам Борисович називає свою архівну діяльність місією батька і мріє, що «робота стане пам’ятником мамі, великій мамі» Юрія Башмета. Звісно, на початку 70-х батько не міг знати напевно, що його син стане музикантом планетарного масштабу, що спеціально для нього писатимуть і присвячуватимуть йому свої твори найвідоміші сучасні композитори, причому з розрахунком на безмежні виконавські можливості Башмета. Але серце батька відчувало: його син — особлива людина!..
І з книгою, вважає Абрам Борисович, він влучив у десятку — прекрасний автор, знайдений ним, Чернова-Строй, яка зуміла поєднати свої музикознавчі якості та філософічність підходу до творчості Майстра; талановитий оформлювач Георгій Бегляров і, звичайно, небайдужий видавець — літературне агентство «Піраміда».
«У лютому 1998 року (цитата з книги) на запитання журналіста: «Що підштовхнуло вас стати музикантом? Сім’я чи якісь зовнішні обставини? Юрій Башмет відповів: «І те, й інше. Мої батьки не були професійними музикантами, але дуже любили музику. А зовнішні обставини полягали в тому, що я виріс у Львові».
Почесний знак Міністерства культури і мистецтва України, який вручили Башмету в день презентації книги зворушив музиканта, і він щиро за нього подякував:
— Не вірте тим, хто запевняє, що увага представників влади для них не має значення. Якщо щось вручають, це означає, що влада не може не реагувати на ту величезну любов людей, яка виникла до художника. Хоч найбільша нагорода навіть не повні зали і не приголомшуючий успіх, а щось не зовсім зрозуміле, як перо Жар- птиці. Коли настає момент осяяння. Не дай Боже це втратити. Ось де вже трагедія!
…Напевно, спочатку багато хто дивувався — чому для імпрези обрано такий маленький зал? У проходах стояли не просто звичайні львів’яни, але і композитори, і спонсори книги, і навіть господар приміщення — директор Львівської картинної галереї Борис Возницький, шановна у Львові людина. А потім уже точно подякували Богові, бо атмосфера запанувала унікальна, тепла. І Башмет зміг звернутися до всіх своїх однокласників по школі ім. Соломії Крушельницької, вразити всіх своєю унікальною пам’яттю, і багато жартувати. Пригадав, як вкотре пересвідчився у мудрості батька (пожалкував — було б краще завжди його слухатися):
— Приїжджаючи додому на канікули, завжди обходив родичів. Батько говорив: «Пішли, витратиш дві години, але зате потім будеш усі канікули почуватися спокійно». Так було протягом п’яти років. І ось якось приїхав я до Львова на концерт. Батько, як завжди, сказав: «Ну, поїхали до родичів». Мама відстояла мене: «Дитина приїхала не на канікули, залиш його». Я нервував, виступати потрібно було перед однокласниками, педагогами, друзями… І ось починається концерт... Я граю. І раптом бічним зором бачу, що хтось наближається. Проходом іде рідний брат дідуся дядько Саша. Він, накульгуючи, підходить прямо до сцени і голосно каже: «Юрик, здгаствуй!» Шкода, що цього немає у жодній книжці.
У Москві, до речі, нещодавно побачила світ книга самого Юрія Башмета — «Вокзал желания». Слід відзначити: вона виявилася духовним близнюком львівського культурологічного підходу до феномена його творчості. А те, що таке дослідження необхідне, давно вже всі розуміли.