І все-таки сезонні особливості дають про себе знати. Наші експерти, ділячись враженнями за минулий тиждень, все рідше говорять про події планетарного масштабу, все більше — про те, що відбувається в їхньому власному місті (просто люди стали частіше виходити на вулиці). І попри те, що «мертвий сезон» міського життя ще не настав, в інтонаціях проскакує якась загальна налаштованість на відпустку. Насувається літо...
Наталя ЛАВРІНЕНКО, старший науковий спiвробiтник Інституту соціології, директор Київського гендерного центру, кандидат філософських наук:
— Завжди радієш, коли чуєш щось добре про свою країну, про своє місто. І ось повернувся мій зять з Америки, який не був у Києві два роки, і здивував мене тим, що дуже добре відгукнувся про українську столицю. Відразу після приїзду він разом із друзями гуляв центром Києва, Хрещатиком. І сказав, що Київ виглядає просто прекрасно і нагадує йому Париж — вечірнім стилем життя. Він навіть не звернув особливої уваги, скажімо, на еклектичність майдану Незалежності, а звернув увагу на те, що перекрито рух, що люди відпочивають вільно, розкуто і дуже цивілізовано. Ми самі дуже часто не цінуємо те, що маємо. І почути таку оцінку було приємно.
Я не хотіла б особливо зупинятися на негативних враженнях — для того, щоб отримати їх, досить побувати, наприклад, у такому районі Києва, як Нивки, біля базару, де бруківка, як і раніше, не ремонтується, а тільки латається, і людина, яка виходить за покупками, стурбована тим, як би не впасти. Все-таки хотілося б, щоб цивілізація, яка є в центрі, поступово розширювалася б і доходила до най-найзабутіших районів міста Києва і всієї України загалом.
Едуард МИТНИЦЬКИЙ, художній керівник-директор Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра:
— Коли ми перед відпусткою колективу оцінили наші можливості, то з’ясувалося, що грошей на відпустку немає. І це напередодні 25-річчя театру! Ось зараз сиджу і думаю: «Що ж це таке? Як ми живемо?» Хоч працювали ми цього року «як звірі». Випустили п’ять прем’єр. І менше, ніж 45 вистав на місяць не граємо. Яка це подія? Особиста? Ні. Я сказав би, це і державна подія.
Є, звичайно, й приємне. Наприклад, на тому тижні наша творча група повернулася з великим успіхом із Гомеля, де брала участь у фестивалі «Слов’янські театральні зустрічі». Але та подія, яку я згадав першою, псує враження від усіх інших.
Євген ЯКУНОВ, перший заступник головного редактора газети «Киевские Ведомости»:
— Добре — гол Андрія Шевченка в фіналі Кубка чемпіонів. Він, я гадаю, порадував усіх, принаймні — всіх чоловіків. У всьому світі, мабуть, бачили, як Шевченко біжить вздовж трибун із національним прапором. Це, звичайно, було приємно усвідомлювати. Певне розчарування викликав нещодавній День Києва: все обмежилося тим, що люди сиділи в районі Хрещатика й пили пиво. Андріївський узвіз перетворився, власне кажучи, на великий базар, на ятках продавали якесь шмаття. Хоча з колишніх часів звичаїлося, що Андріївський узвіз — середовище людей з інтересами, принаймні, вище за ті, щоб щось купити й продати. І на Хрещатику, можливо, хотілося побачити якісь видовища, якісь карнавали. Щоправда, приємно було, що люди в центрі міста (якщо порівнювати з тим, кого доводилося спостерiгати в попередні роки), — чисті, доглянуті, добре пострижені, добре одягнуті, без агресії на обличчях.
Неприємно, що продовжують розбиватися наші літаки. Такі ситуації, як катастрофа Як-42 в Туреччині, звичайно, ранять — по- перше, люди загинули, а, по-друге, завдано шкоди престижеві країни. Хотілося б, щоб таких подій не було!
