У Варшаві сьогодні розпочинається міжнародна конференція, головними питаннями якої буде визначення того, як виглядатиме так звана «польська зона відповідальності» в Іраку, як виглядатиме розміщений у ній військовий контингент міжнародних стабілізаційних сил, якими будуть чисельні і якісні характеристики цього контингенту з огляду на потреби (умовно — скільки потрібно саперних, інженерних, медичних, бойових підрозділів) і які завдання вони виконуватимуть. Одночасно в Лондоні проходить інша міжнародна конференція, організована коаліцією на чолі із Сполученими Штатами і Великою Британією, яка визначає більш широкі завдання — повоєнний устрій і реконструкція Іраку взагалі. У Раді Безпеки ООН тривають дебати з приводу оновленого проекту «іракської» резолюції, внесеного США і Великою Британією на основі американсько-британсько-іспанського проекту. Все змушує припустити, що в навколоіракських дебатах насправді народжується нова модель світоустрою, яка, можливо, далеко не у всьому відповідатиме ідеалам, проголошеним при створенні ООН після Другої світової війни. Чи не вперше після війни розкололася Західна Європа — Франція і Німеччина не бажають сприймати саме таку, пропоновану Вашингтоном і Лондоном модель, хоча вони беззастережно брали участь у першому її прояві, в операції НАТО проти Югославії Мілошевича три роки тому.
Саме по собі утворення «польської зони відповідальності» означає не що інше, як можливість для Польщі вперше після війни увійти до першої ліги гравців міжнародної політики. Можливо, саме такими міркуваннями (але стосовно вищої ліги) послуговувалися керівники Великої Британії, як лейбористи, так і їхнi попередники, намагаючися зміцнити «трансатлантичну зв’язку» зi Сполученими Штатами. Український шанс полягає в тому, щоб завдяки своєму внеску до стабілізаційних зусиль в Іраку знову ж таки відновити клімат, а з часом — і рівень своїх відносин зi Сполученими Штатами, Британією, отримати можливість долучитися до проектів відновлення Іраку і іракської нафти, спробувати зміцнити свої загальні позиції на світовій арені, які б дали можливість вести предметну розмову і про перспективи євроатлантичної інтеграції, і про більш конкретні справи. Це в теорії.
На практиці, ідея залучення Польщі реалізується не без проблем. Зокрема, навряд чи безхмарними в найближчому майбутньому будуть відносини Варшави з «двигунами» європейської інтеграції — Парижем і Берліном. Німеччина різко відмовилася від польської пропозиції до участі своїм військовим підрозділом у «польській зоні», останні повідомлення свідчать, що Німеччина і Франція, а також Росія не братимуть участі в операції в її нинішньому проекті.
Польща ніколи не виконувала подібних завдань. Поляки чесно зізнаються, що не мають ні досвіду, ні необхідної кількості військ та ресурсів, зокрема фінансових, для проведення широкомасштабної операції. Саме тому Варшава звернулася за допомогою до НАТО: у відповідному листі, повідомила The Financial Times, йдеться про те, що Варшава просить SHAPE, підрозділ НАТО, що займається військовим плануванням, про детальний довідник щодо того, як зібрати багатонаціональну дивізію, а також про допомогу у створенні штабу військового планування в Іраку. Ця ідея, пише газета, підтримана США і Британією, наштовхнулася на опір Франції, Німеччини, Нідерландів та інших країн-членів Альянсу. Вони заявили, що реалізація такого заходу може бути можливою лише за умови необхідного мандату ООН. Про необхідність такого мандату, до речі, говорили і в Києві. В НАТО, як відомо, ще не прийнято рішення щодо участі Альянсу в операції в Іраку.
Вважається, що для контролю над сектором, який відводиться Польщі (частина Півдня Іраку, між британським (Південь) і американським (Багдад) секторами) буде потрібно 7— 9 тисяч військових. На сьогодні у Варшаві кажуть, що готові надати 1,5—2 тисячі військових. Болгарія заявила, що зможе направити 600 військових, Литва зголосилася на участь, але кількості свого контингенту не уточнювала. Польща вже отримала «презент» від сусідів-чехів: міністр оборони Чехії Ярослав Тврдік, за повідомленням агентства ПАП, заявив, що чеський підрозділ виконуватиме завдання в британському, а не польському секторі. Щоправда, у варшавській конференції чеська делегація бере участь. Отже, полякам залишається розраховувати на те, що українське керівництво прийме політичне рішення про направлення свого підрозділу, а Верховна Рада його затвердить, і що український контингент буде направлено саме до польського сектора. У всякому разі, в Києві не кажуть однозначно, що станеться саме так.
Загалом відомо, що до участі в операції запрошено, окрім США, Великої Британії, Польщі, України, Італію, Іспанію, Португалію, Чехію, Болгарію, Албанію, Данію, Нідерланди. Грузія та Азербайджан теж зголосилися підтримати операцію, але, як повідомляється, азербайджанський підрозділ «з технічних причин» поки що до Іраку не відправлено. Не передбачається участі військовими підрозділами арабських держав. Без відповідної резолюції Ради Безпеки ООН не братимуть участі Франція, Німеччина, Росія. Сполучені Штати, які, до речі, нікого до своєї зони відповідальності в Іраку не запрошують, вже заявили, що резолюції РБ ООН не чекатимуть. Між тим важко сперечатися з тезою про те, що за відсутності чіткого рішення ООН стабілізаційна операція проходитиме в умовах правового вакууму.
За неофіційною інформацією, велику частину витрат на фінансування військ, що перебуватимуть під польським командуванням, готові взяти на себе (терміном до 6 місяців) Сполучені Штати. Однак офіційно про це, а також про розрахунки цих витрат (зараз, зокрема, називається сума в $90 млн.) ще ніде не повідомлялося. Очікується, що більша ясність настане саме після варшавської конференції.
Шанс, який для України матиме не менше значення, ніж для Польщі, не можна втрачати, це питання здорового глузду — про це в Києві кажуть як представники влади, так і незалежні експерти. Але реалії свідчать, що проблеми такого рівня мають вирішуватися з урахуванням і наявних, і потенційних «підводних каменів».
