Після довгих роздумів я дiйшов висновку, що лише дві якості — доброзичливість і стриманість — відрізняють цивілізовану людину від дикуна.
У газеті «День», читачем якої я є не один рік, запам’яталась стаття С. Заставського «Політика своєї землі», яка примусила згадати багато цікавих моментів життя, навела на роздуми про вихованість, культуру побуту, таке поняття, як цивілізованість.
У нас часто плутають поняття «культура» і «мистецтво». Ці явища близькі, взаємопов’язані, але це не одне й те ж. При слові культура в нас чомусь згадують балет, музеї, акторів, поетів. Але це лише один із сегментів культури. Колись у передачі «Час пік» відомий московський журналіст Владислав Лістьєв вів розмову з головним художнім керівником Большого театру Б. Покровським. Знаний метр сказав таке: «У деяких видах мистецтва і літератури Росія досягла блискучого рівня, але з культурою в Росії завжди було погано».
«Культура» — надзвичайно містке і об’ємне поняття, і у нас в Україні рівень її залишає бажати багато кращого. Який стан доріг у країні, який сервіс у готелях, магазинах, як виховують дітей, які лайливі слова вживають у гніві та багато-багато іншого. Інакше це називається — рівень цивілізації, життєві стандарти. Як ми можемо зрозуміти рівень нашої культури? Порівнюючи себе з іншими. Хоча б із сусідами.
...Будапешт, сучасний готель. Величезний ліфт спускає мене на перший поверх. Майже на кожному поверсі ліфт зупиняється, заходять нові пасажири. І кожен, хто заходить, вітається з нами, незнайомими людьми. Звучить — «гут морген», «бон матен», «гуд монінг». Відчуваю себе в зовсім іншому культурному вимірі. Спочатку я дивуюсь і радію таким приємним звичаям, але потім з’являється комплекс, від якого я не можу звільнитись, хоч як намагаюсь себе вмовити.
...Прага. Я з подругою на спектаклі в оперному театрі. В антракті глядачі виходять у фойє, де на столиках стоять різні напої, на маленьких табличках ціна, вазочки для грошей — і нікого з офіціантів. Люди п’ють, кладуть гроші. Ми робимо те ж саме. Дзвінок запрошує до залу. Усі йдуть, а я затримуюсь на секунду. У фойє безлюдно. Стоять порожні стакани, вазочки, у яких повно крон. Зараз вийде хтось із обслуги, збере стакани і гроші. Я знов із сумом відчуваю інший культурний вимір.
...Львів. Я зі своєю знайомою, яка належить до греко-католиків, присутня на недільній службі у великому за розмірами, красивому храмі. Багато людей. Кінець служби. Священик звертається з проповіддю до присутніх. Тема не дуже цікава. Щось про християн у Китаї. Бачу по обличчях парафіян, що вони не дуже переймаються цією проблемою. Але ніхто, жодна людина не вийшла з храму. Всі ввічливо вислухали.
За тиждень Київ, Михайлівський собор. Недільна служба закінчується, священик виступає з проповіддю. Віруючі, які прийшли на недільну службу (не випадкові екскурсанти), починають виходити з храму. Священик говорить, говорить цікаво, натхненно, а люди йдуть, один, другий, виходять по одному і сім’ями.
Зовсім інший вимір культури. Деякі, як мені здавалось при погляді на їхні обличчя, просто не усвідомлюють, що роблять негарно. Їм треба про це сказати, але хто це зробить?
Львів’яни, знайомі поляки казали мені — нас виховала церква. А хто буде виховувати нас? Більшовики зробили багато зла. Одне з найбільших — те, що відняли в людей Біблію, яка вчить, розповідає, втішає, наставляє. Сьогодні наше суспільство не має жодного соціального чи фахового прошарку людей, який би міг стати взірцем.
Що ж робити? Хтось же повинен виправляти глобальні помилки.
Треба постійно піднімати ці питання в пресі, на телебаченні, видавати літературу, де писати для дітей і дорослих, «что такое хорошо, что такое плохо». Я пам’ятаю, як вразила мене така дрібниця. Виявляється, у Польщі існує література, де даються рекомендації для пані, як прищеплювати білизну на мотузку, щоб виглядати при цьому красиво. Така несуттєва деталь може розповісти про країну і народ більше, ніж солідна стаття про промисловість.
Потрібно створити в суспільстві моду на ввічливість, доброзичливість, стриманість, привітність, на європейський стиль поведінки. Вираз «людина з гарними манерами» зник із сучасної мови українців. Позитивна аура повинна бути в банках, фірмах, аеропортах, вокзалах, державних установах. Адже й «ні» можна сказати привітно.
Пройде час, і ми зможемо загальними зусиллями, постійною працею над собою виправдати прекрасні слова, які сказав, приїхавши до нас у гості, Папа Римський Іван Павло II: «Ви, українці, благородний народ».
