Пригадаймо, які величезні зусилля і наступна ейфорія супроводили прийняття Конституції декілька років тому. Нікого вона повністю не задовольняла, і французьку конституцію П’ятої республіки 1959 року, яку було взято за її основу, особисто я не вважаю найкращою. Річ у тім, що розподіл виконавчої влади між Президентом і прем’єр-міністром утруднює визначення відповідального у випадку, коли що-небудь, як це часто трапляється, піде не так, як хотілося б. В Україні це призвело до ситуації, в якій іноді може здатися, що Президент призначає нового прем’єра мало не щорічно, щоб виправити помилки його попередника. У країнах із класичною парламентською системою, наприклад, у Великобританії, Німеччині та Італії, коли щось не так — кабінет розпускається разом із парламентом, який цей кабінет обрав, і провадяться вибори нового парламенту, який призначає новий кабінет і є відповідальним за нього. У США, де конституція наділяє президента верховною виконавчою владою, йому також важко перекласти на когось відповідальність. Коли президент Ніксон визнав, що, як глава виконавчої влади, він зрештою відповідальний за Вотергейтський скандал, він дуже швидко став колишнім президентом. Іншими словами, той, у чиїх руках влада, повинен приймати на себе й провину. В Україні, схоже, справи йдуть інакше. А реформа, що пропонується, нічого не змінить у цій галузі, яка, на мою думку, більше за все потребує реформування. Однак ветерани української «конституційної ночі» мають повне право пишатися своїми досягненнями. З урахуванням тогочасних політичних реалій вони зробили все можливе, а це найбільше, чого народ може чекати від своїх обранців. Спроби абияк поставити латки на їх витворі не потрібно сприймати легковажно.
Нагадаємо також, що мандат на обговорювану нині політичну реформу було дано референдумом, проведеним унаслідок «ініціативи знизу». Мої знайомі, які поставили свої підписи, робили це приблизно за таких обставин: завідувач збирав «трудовий колектив» і говорив: «Зараз ми всі підпишемо відозву про реформу, а завтра нам дадуть заробітну платню». Потім усі демонстрували народну ініціативу, ставлячи свої підписи, а наступного дня їм видавали платню. Можливо, це якось стосується того, що опитування громадської думки виявляють таку низьку обізнаність і підтримку змін, ініційованих цим сплеском народного ентузіазму? Проте, що я, наївний американець, можу розуміти в таких тонких матеріях, як народна воля в Україні?..
