Ветеран війни, колишній льотчик далекої бомбардувальної авіації, а нині інвалід і пенсіонер Віктор Маянов (на фото) вважає себе ошуканим акціонером. Свій ваучер він (а також його дочка й онук) 1994 року обміняли на інвестиційний сертифікат АТ «Правексінвест». І відтоді не отримали від посередника жодної звісточки. Куди вкладено їхні ваучери — незрозуміло... Колишнього офіцера «День» сфотографував поряд із будівлею ВАТ «Тодеф», який багато кому ще пам’ятається як універсам «Фестивальний» на столичному масиві Троєщина. Тут 4 березня було проведено збори акціонерів. І більшість на цей раз вирішила спрямувати прибуток не на дивіденди, а на розвиток підприємства, що, можливо, також дало привід для обурення декому з акціонерів. Але, як сказав «Дневі» голова правління Василь Пащенко, за ці кошти вже введено в експлуатацію 150 квадратних метрів додаткової торговельної площі. При цьому Пащенко жалкує, що в попередні роки товариство виплачувало дивіденди і проїдало прибутки. Тепер, коли майже поряд з’явилися такі могутні конкуренти, як «Бiлла», «Сільпо» і «Фоззі», це позначається на конкурентоспроможності, а отже, і на прибутках підприємства. Тому Пащенко, якому свого часу (як керівникові підприємства) було дозволено придбати за готівку близько 5% від статутного фонду, також вважає себе ошуканим акціонером. Але він думає не лише про сьогоднішній день і тому впевнений, що розвиток є кращим за дивіденди.
До редакції «Дня» надійшов лист від колишнього акціонера ВАТ «Київспецбуд» Віктора Бурки. Він пише: «Протягом року не можу знайти правду і захистити ні себе, ні свою сім’ю». Бурка, а також його дев’ятирічна сьогодні дочка були акціонерами «Київспецбуду» з 1996 року (дочка і сьогодні залишається мікровласником підприємства, а батько, мабуть, був вимушений продати свої «безприбуткові» цінні папери) і за весь цей час жодного разу не отримували дивідендів та ніколи не запрошувалися на збори. «Порушують мої права власності, а на керівників немає жодної управи. Наша сім’я знаходиться у скрутному матеріальному становищі».
На думку В. Бурки, таких, як він, багато не тільки на цьому підприємстві але й «на всіх підприємствах країни обікрадених громадян нараховуються тисячі, і вони законів не знають, як захистити свої права, як отримати дивіденди від підприємств за своїми акціями».
Ці вистраждані думки вельми точно характеризують ситуацію з правами дрібних (або, як їх ще називають, міноритарних) акціонерів. Тут криється ще одна відповідь на запитання, чому у нас ще не сформовано середній клас. У суботу в столиці відбулися збори, влаштовані Об’єднанням на захист прав акціонерів, на яких були присутні працівники й акціонери багатьох київських підприємств. За оцінками голови об’єднання Якова Гольденберга, кількість міноритарних акціонерів у країні неухильно скорочується. Приватизаційні сертифікати отримали 30 мільйонів українців, обміняти їх на акції приватизованих підприємств змогли 17,5 мільйона осіб. Сьогодні акціями володіють усього 6-7 мільйонів. Оскільки ці цінні папери, як правило, не приносять доходу, не менше як десять мільйонів чоловік уже вирішили, що нехай невеликі, але реальні гроші кращі, ніж така власність. Чи мали слушність ці люди, продаючи свої акції? Сьогодні, коли промислове виробництво у країні постійно зростає, багато хто жалкує про свій вчинок. Головний мотив усіх виступів і запитань на суботніх зборах — нас ошукали. Робітник ВАТ «Київелектромонтаж» Володимир Кумик перед телекамерою розповів, як його та його товаришів адміністрація примушувала розлучитися з акціями. «Про дивіденди на підприємстві взагалі розмов не було. Думку трудового колективу не враховували — за шість років не було жодних зборів — не ми вирішували, вирішили за нас. Не було жодної інформації про реальну вартість акцій. А стосовно продавати — не продавати була така неприємна агітація. Хто слабший — продав за три гривні, а хто витримав зо два місяці — продав трохи дорожче».
Як сказав на зборах юрист об’єднання Володимир Кононенко, «крутять» усе це або адміністрації підприємств, або люди, поставлені в правління великими акціонерами. Звертаючись до дрібних акціонерів, він сказав: «Дивіденди — це частка прибутку. Але коли ви приходите на збори, то часто його вже нема. Гроші поділили ще до того, як настав час формувати прибуток. Директор купив одну, другу, третю машини, поїхав нібито на семінар, а насправді відпочив десь на Канарах тощо». Тому юристи радять акціонерам перед зборами знайомитися з фінансовими результатами компанії, групуватися за інтересами для «більш вагомої» участі в голосуванні, щоб набрати хоч би 10% голосів, що дозволяють порушувати якісь питання, збирати окремі збори і виробляти свої конкретні вимоги і пропозиції. Отже, згідно із законодавчою теорією, у акціонерів певний захист є. «Впливати все-таки можна», — впевнений Кононенко. Водночас він розповідає про найбільш вживані схеми, якими користуються адміністрації підприємств для того, щоб «якнайдешевше» скуповувати у своїх працівників акції підприємств. «Раз — другий не сплатили дивіденди, регулярно затримують зарплату, тримають її на низькому рівні й у результаті акції продають за безцінь».
Проте тут, як кажуть, є інші стандартні варіанти. Коли адміністрація не зацікавлена у тому, щоб акції скупали так звані сторонні акціонери, які спроможні налагодити контроль за роботою підприємства, вона здійснює інші схеми. Зрозуміло, що набагато легше розмовляти і впоратися з великою кількістю розрізнених дрібних акціонерів, ніж із великим акціонером, який добре знає свої права і здатний відстоювати їх. Щоб не допустити цього, на київському ДБК-4 на останніх зборах внесли зміни до статуту, що обмежують право акціонерів продавати належні їм акції. Тепер вони спочатку зобов’язані запропонувати їх до продажу акціонерному товариству, і лише у разі його відмови можуть скористатися своїм правом. На інших підприємствах акціонерів свідомо вводять в оману, залякуючи, наприклад, тим, що після продажу акцій їм доведеться платити великі податки — тоді як законодавство звільняє від них тих, хто отримав акції в обмін на приватизаційні сертифікати.
Неодноразово випробуваною схемою обману акціонерів є нарощування статутного фонду і випуск на цю суму додаткової кількості акцій. На зборах розповідали про додаткову емісію на київському ДБК-4 на 32 мільйони акцій (із мовчазної згоди акціонерів, які сиділи на зборах), внаслідок якої акції фактично можуть стати вдвічі дешевшими. «Це прямі порушення, — стверджує Кононенко, — пов’язані ще й із тим, що акціонери не завжди розуміють наслідки рішень, які приймають на зборах», і радить оспорювати їх у суді або звертатися до прокуратури.
Проте судові тяжби міноритарних акціонерів не приваблюють. Та це й зрозуміло: не під силу їм наймати адвокатів. І все ж юрист радить: якщо не боротися — нічого не досягнеш. Він розповідає про те, що об’єднання від імені акціонерів подало до суду, і збори ВАТ «Медтехніка», на яких було ущемлено права частини акціонерів, визнали недійсними...
Але проблема «молодих» українських акціонерів, мабуть, полягає не тільки у тому, що вони недостатньо знають і несміливо відстоюють свої права, але, головним чином, у тому, що вони ще недостатньо повно усвідомлюють свої основні інтереси. Головний із них полягає в тому, що підприємства і вся економіка країни повинні ефективно працювати. Тоді зростатимуть і виплачуватимуться дивіденди, та й ціни на акції також зростатимуть. Другою їхньою основною турботою повинна бути вільна конкуренція в умовах дотримання законності. Якщо за право керувати підприємством борються два різні бізнес-угруповання, то акціонер тільки виграє, оскільки зростають ціни на акції. У будь-якому випадку йому вигідне зростання вартості акцій, і він повинен на своєму підприємстві відігравати роль «бика» (так називають у світі біржових маклерів, які грають на зростанні курсу акцій).
Дмитро Шарапанюк — один із досвідчених акціонерів, які намагалися навіть працювати на фондовому ринку, сказав «Дню»: «Мої права як акціонера в Україні не захищені тільки тому, що законодавство побудоване так, що захищає переважно права великих акціонерів. І я для себе обрав наступну тактику: оскільки жодної надії на дивіденди поки немає, слід дочекатися, коли почнуть по-справжньому конкурувати великі акціонери та викуплять мої акції...»
