31 березня минулого року ми обрали Верховну Раду України четвертого скликання. На тлі глобальних катаклізмів, які стрясають світом, ця дата виглядає скромно. Проте в українському політичному календарі вона посідає помітне місце. Можна по-різному оцінювати коефіцієнт корисної дії вищого законодавчого органу, але безсумнівно, що минулий рік був для Верховної Ради напруженим. Підсумки і прогнози — в інтерв’ю «Дню» народного депутата України, постійного представника Президента у Верховній Раді Олександра ЗАДОРОЖНЬОГО.
— Олександре Вікторовичу, перша парламентська каденція ввійшла до історії проголошенням державної незалежності, друга — прийняттям Конституції, третя — «оксамитовою революцією» і затвердженням ряду основоположних законів і кодексів. Яким, по-вашому, буде внесок парламенту четвертого скликання?
— Одна з особливостей нинішньої каденції в тому, що половина терміну її роботи припадає на кампанію з виборів президента. Фактично вона почалася вже 1 квітня минулого року, відразу після завершення парламентських виборів. Передусім і головним чином — під куполом Верховної Ради, центру концентрації політичних сил держави. Пригадаймо попередню президентську кампанію. З 17 кандидатів на пост голови держави 15 були депутатами ВР. Не думаю, що в цьому плані майбутні вибори істотно відрізнятимуться від виборів-99.
— Як все це позначиться на темпах і якості законотворчості?
— Безперечно, не кращим чином. Однак усупереч надмірній політизованості парламентського життя, Верховна Рада вже змогла зробити два виключно важливi кроки. Маю на увазі, по-перше, формування коаліційного уряду — основний елемент ініційованої Президентом політичної реформи. Першим кроком до очікуваної, хоча наразі не регламентованої законодавчо конституційної реформи, стала, як ми пам’ятаємо, підписана 7 грудня минулого року в Маріїнському палаці угода про співпрацю між Верховною Радою та урядом. Угода працює, коаліційний уряд успішно реалізує свої функції та повноваження. Досить сказати, що в першому кварталі вдалося вирішити питання про 100-відсоткове наповнення бюджету.
Другий крок, як мені здається, не був гідно оцінений. Що ніскільки не применшує значення прийняття (після майже 10-річного періоду підготовки!) Цивільного кодексу.
Я б порівняв Цивільний кодекс із каркасом, на основі якого суспільство планує свій розвиток, своє майбутнє. Це другий після Конституції за значенням для формування в країні громадянського суспільства, масштабний (понад 1000 статей!) документ. Громадянське суспільство не виникне за чиїмсь велінням чи хотінням. Кодекс створює необхідне для соціально орієнтованої ринкової економіки правове середовище, систему комерційного права. Забезпечує підприємцям достатню міру свободи, стимулюючи ініціативу, допомагаючи вирішити безліч проблем.
Як юристові та, в нещодавньому минулому, підприємцеві мені здається винятково важливим, що парламент знайшов у собі сили врахувати пропозиції Президента, проголосувати за кодекс, і, таким чином, забезпечити реальну юридичну базу для вже зроблених і ще майбутніх реформаторських кроків.
Хоча це, безперечно, не єдиний пріоритетний напрямок у роботі Верховної Ради.
— Ви маєте на увазі Податковий кодекс, пенсійне законодавство?
— Цілком правильно. Не було жодної політичної сили, жодного депутата-мажоритарника, у чиїх передвиборних програмах не йшлося б про податки та пенсії. Але законодавчому розв’язанню цих гострих проблем заважали (і продовжують заважати) вміло роздмухувані скандали, мітингові пристрасті й інші відволікаючі маневри з арсеналу прихильників тактики «чим гірше, тим краще». Гадаю, що ми все ж таки знайдемо час і сили, щоб зосередитися на цих найважливіших для людей і країни документах. Свідченням цього є, наприклад прийняття у другому читанні Закону про оподаткування прибутку фізичних осіб, який встановлює з 2004 року єдину ставку податку — 13%.
— На ваш погляд, якою буде доля конституційної реформи? Судячи з висловлювань багатьох ваших колег, ряд пропозицій Леоніда Кучми — щодо зменшення кількості депутатів, двопалатного парламенту і подібного — не знайдуть підтримки у Верховній Раді...
— Хочу звернути вашу увагу на важливу обставину, що стала свого роду фігурою замовчування. Її начебто не існує, хоча насправді це не так. Сподіватися, що Верховна Рада прийме ухвали, які в чомусь звужуватимуть, урізуватимуть її повноваження, нереально. Досвід усіх парламентів світу свідчить: активно підтримуються законодавчі акти, які передбачають розширення депутатських повноважень і привілеїв. У той же час законопроекти, які хоча б у чомусь ущемлюють інтереси парламентаріїв, підтримки не знаходять. Щоб було інакше, потрібні величезна політична воля, могутній консолідований тиск на представницьку владу з боку суспільства. Якщо цього немає, не варто й розраховувати, що Верховна Рада зуміє прийняти ухвали, які, хай і підтримуються більшістю населення (що засвідчили результати Всеукраїнського референдуму-2000), але непопулярні у депутатів.
Природно, що глава держави, будучи досвідченим і тверезомислячим політиком, це розуміє. Тому й використовує механізм звернення до народу — для отримання відповідної реакції виборців. Хоча, як мені здається, результат значною мірою залежатиме не від теоретичних побудов (ними в тій чи іншій мірі є всі законопроекти, в тому числі й щодо внесення змін до Конституції), а тієї конкретної ситуації, яка щодня й щогодини складається в трикутнику «парламент — Президент — уряд». Якщо спільними зусиллями знайдемо спосіб подолання нестиковок, які виникають у цьому полі, дістане перспективу й конституційна реформа. Якщо ж унаслідок різного бачення процесів, що відбуваються, порозуміння знайти не вдасться, реформа залишиться добрим наміром.
Але маю сказати, що в питанні перспектив конституційної реформи я все ж залишаюся стриманим оптимістом. Оскільки бачу реальні шляхи подолання можливих суперечностей. Хоча успіх тут залежить від безлічі «якби», за якими, як завжди, цілком конкретні люди.
— Коли Президент накладає вето на ухвалений парламентом закон чи Верховна Рада долає президентське вето, чи сприймаєте ви це як власну невдачу?
— Попервах було саме так, і вельми болісно. У мене ж менталітет «вічного відмінника» — шкільного, університетського… Згодом прийшло розуміння, що не все залежить від твоїх зусиль. Простий приклад. Певна політична сила вносить законопроект і активно лобіює його прийняття Верховною Радою. А потім, у зв’язку із зміною кон’юнктури, та ж політична сила домагається, щоб Президент наклав на прийнятий акт вето. Досі я не навчився спокійно сприймати подібні парадокси.
Загалом, розуміти технічні, професійні, організаційні, політичні механізми законодавчої роботи — це одне, а уміння запобігати можливим ускладненням — інше. Можна сказати, вищий пілотаж. Сподіваюся, що наступний рік, якщо доля цього схоче, присвятити його освоєнню.
