«Отрута ідеології, — писав у 1986 році Артур М. Шлезінгер-мол. у книзі «Цикли американської історії», — у тому, що вона ставить абстракцію вище за людських істот. Вона обідняє і наше почуття реальності, і нашу уяву». А Шлезінгер дещо знає про ідеологію та її роль в історії: 1962 року нагороджений Пулітцерівською премією історик і радник президента Джона Ф. Кеннеді був свідком напруженого розгортання і мирного вирішення кубинської ракетної кризи. Сьогодні він «із глибоким смутком» спостерігає за тим, що називає небезпечним зміщенням американської зовнішньої політики в ідеологію.
Син відомого американського історика, Шлезінгер пішов шляхом батька. Переконаний прихильник рузвельтівського «Нового курсу» навчався у Гарварді з 1946 по 1961 роки, коли був призначений спеціальним помічником президента у справах Латинської Америки. Він отримав свою першу Пулітцерівську премію з історії в 28 років за книгу «Епоха Джексона», а другу — в 1966 році — за книгу «Тисяча днів: Дж.Ф.К у Білому домі». Є головним редактором нової серії біографій «Американські президенти», що виходить у видавництві Henry Holt & Company.
— Як би ви описали Буша як президента воєнного часу?
— Я думаю, він зробив фатальну помилку. Я думаю, ми зробили фатальний поворот у нашій зовнішній політиці, відмовившись від доктрини стримувань і противаг (з якою мирно виграли «холодну війну») і взявши за основу нашої зовнішньої політики превентивну війну. Превентивна війна, випереджувальний самозахист — це доктрина, якою Японія виправдала Перл- Харбор. Ф.Д.Р., один із американських президентів, сказав, що цей день запам’ятається, як день здійснення найбільшої підлості. А нині доктрина Буша — це доктрина превентивної війни, яка робить з Америки самопризначеного світового суддю, присяжного і виконавця вироку в одній особі. Якими б благими не були наші наміри, це неодмінно чинитиме розтлінний ефект на наше керівництво. Я думаю, що саме уявлення про Америку як про світового суддю, присяжних та ката одразу — це трагічно-помилкове уявлення.
— Роберт Кеннеді називав превентивну війну «Перл-Харбором навпаки». Це те, що ми бачимо сьогодні?
— Це те, що ми бачимо сьогодні. І не дивно, що в очах усього світу ми виглядаємо необтесаним громилом. У мене це викликає глибокий смуток.
— Тобто ви вважаєте, що Бушу та його адміністрації не вистачає почуття історії, яке потрібне людям на таких постах?
— Так. Я думаю, що їм не вистачає почуття історії. Їм не вистачає інстинкту поваги до думки інших країн. Іншими словами, «інший світ хороший тільки доти, поки він погоджується з думкою Білого дому». А я не вважаю таку позицію правильною для Білого дому.
— Що означають ваші слова про те, що агресія проти Саддама Хусейна на руку нашим ворогам?
— Затяті противники США в усьому світі посилюють свої позиції завдяки поведінці нинішньої адміністрації, її переконаності, що інший світ повинен підкорятися нашим інтересам, нашим установкам.
— Але хіба політика заборони коли-небудь спрацьовує проти таких людей, як Саддам Хусейн?
— Його вдавалося стримувати десять років. Агресія — це останнє, на що б він наважився, тому що розв’язати агресію — означало б дати законні підстави для масштабних дій у відповідь. Він не рипався за межі своїх кордонів десять років. Як вказувало ЦРУ, загроза зі сторони Саддама Хусейна почне надходити тільки після нашого вторгнення.
— Як, на вашу думку, проявиться ця загроза?
— Поняття не маю.
— Держсекретар в адміністрації Дж.Ф.К Дін Ейксон відвів Британії «скромну і другорядну роль у світі». Міністр оборони Дональд Рамсфелд нещодавно назвав наших союзників «старою Європою». Ви не вбачаєте тут паралелей?
— Ну, Дін Ейксон не був держсекретарем, коли зробив це зауваження. Він зробив його як приватна особа. Рамсфелд досяг успіху в тому, що налаштував проти нас велику частину іншого світу.
— Якщо особистість відіграє роль у формуванні історії, то що ви можете сказати про особистості Буша і Рамсфелда?
— Вони — ідеологи. Буш, здається, вважає, що уповноважений Всевишнім іти війною на Ірак. Але Ірак становить набагато менш пряму і явну загрозу, ніж Північна Корея. У Північної Кореї є ядерна зброя. Різниця в нашому ставленні до Іраку і Північної Кореї стає сильним спонукальним мотивом для інших країн, «країн-ізгоїв» створювати власні ядерні арсенали.
— І все ж ми спостерігаємо, як нова війна гуртує американців: рейтинг підтримки дій Буша — понад 70 відсотків. Як довго, за вашою оцінкою, триватиме цей феномен?
— Це залежить від того, як розвиватиметься війна. Мені здається, британці втратили на ній більше людей, ніж ми. Я думаю, війна завершиться за два чи три тижні. Якщо вона триватиме довше місяця, то, я думаю, в результатах опитувань буде менше ентузіазму щодо війни.
— Здавалося, що перед початком війни Конгрес був не дуже стурбований цим питанням. Чому?
— Частково через позицію американської преси. Будь-яке висловлювання віце-президента Діка Чейні чи Рамсфелда виносилося на перші шпальти, а слова сенаторів Едварда Кеннеді, Роберта Берда чи Боба Грема ігнорували зовсім або поміщалися в одному абзаці на 18 шпальті. У парламенті готували грандіозні дебати, але преса була орієнтована тільки на адміністрацію й абсолютно ігнорувала опозицію в Конгресі. І Берд, і Кеннеді виступили з розумними, конструктивними промовами — і неодноразово, — але преса не приділила опозиції належної уваги.
Переклад: www.inosmi.ru
