Призначення народного депутата, лідера Трудової партії України, і парламентської фракції «трудовиків» та Партії промисловців і підприємців України Сергія Тігіпка на пост голови Національного банку викликало чимало суто процедурних і політичних колізій, включно до питання про легітимність. Але сто днів роботи нового головного банкіра, що минають сьогодні, показали: вибір, попри все, не такий уже й поганий. Головне — С. Тігіпку, який пройшов школу комерційних банків, у непрофесіоналізмі не дорікнути. І все ж таки деякі запитання як особисті, так і стосовно всієї банківської системи, залишаються. Відповіді на них напередодні з’їзду своєї партії Сергій Леонідович отримав можливість озвучити на «круглому столі» «Дня».
І ВСЕ-ТАКИ ПАРТІЄЦЬ
— Сергію Леонідовичу, якщо ви як голова Нацбанку України залишитеся в партії «Трудова Україна», не виключене виникнення конфлікту інтересів. Чи маєте ви намір виконати свою обіцянку і залишити лави партії?
— Коли ми про це говоримо, то маємо на увазі можливість виникнення конфлікту інтересів у випадку, якщо людина, яка займає певну посаду, захоче її використати в партійних інтересах. Але тут усе залежить від конкретної людини та її позиції. Тому такого конфлікту можна уникнути, навіть якщо ця людина залишиться в партії. Тим більше, що у нереформованій, по суті, країні (не проведено політичну реформу, не завершено реформи економічні) не випадає говорити про те, що якісь вищі посади є неполітичними. Якщо відверто, то в нас усі хоч трохи важливі посади — політичні. Учора (26 березня. — Ред. ) я закінчив роботу над текстом свого виступу на з’їзді нашої партії (з’їзд «Трудової України» відбувся у Києві в п’ятницю. — Ред. ), який починаю і закінчую тим, що прошу звільнити мене з посади глави партії (прохання не задовольнили! — Ред. ). Але при цьому я залишаюся членом партії «Трудова Україна».
— У період, коли обговорювали ваше призначення на посаду голови Нацбанку, ви обіцяли вирішити питання ваших відносин із групою «ТАС-комерц». Крім того, давайте спростуємо чутки: у вас ще є якісь інтереси і вплив у «ПриватБанку»?
— Відповідаю, щоб не було жодних чуток. До системи «ТАС» я поки маю пряме відношення — я не є там засновником, але ця група, що складається з двох банків, належить моїй сім’ї. Сьогодні права з їхнього продажу передано компанії «PricewaterhouseCoopers», і вже є певні варіанти. Незабаром ці операції будуть здійснені. Що стосується системи «ПриватБанку», то я повністю з неї вийшов, — це якраз і дозволило створити групу «ТАС».
ЦИНІКИ ЧИ ГРАВЦІ?
— Національний банк готовий подати на розгляд Верховної Ради програму розвитку банківської системи. Як би ви визначили її стержень? На що вона спрямована?
— Цю програму ми розробляли за участю комерційних банків і вчених. Після чого передали Кабінету Міністрів. Він дав свої зауваження. Нині її допрацьовують і незабаром знову направлять уряду. У цьому документі дуже багато питань, що стосуються законодавчої влади, тому ми вирішили винести його на парламентські слухання 2 квітня. Цілі програми чітко сформульовані і конкретні. Зокрема, нам необхідно зменшити кредитну ставку для реальної економіки, збільшити обсяги кредитних ресурсів і терміни кредитування, забезпечивши при цьому більшу стабільність банківської системи.
— Парламентські слухання вам знадобилися тільки для того, щоб пролобіювати законопроекти, передбачені цією програмою, чи є й інші причини, що змусили вас ініціювати слухання?
— Багато політиків досить довго намагалися здобути авторитет, критикуючи банківську систему, і, мені здається, трошки при цьому захопилися. Не можна забувати, що ця система не просто надзвичайно важлива для країни. Вона впливає на життя кожного нашого громадянина і здатна «вивести» за собою реальний сектор економіки. Проте, повторюю, тільки лінивий її не критикував. Часто без будь-якого про неї уявлення і дуже некомпетентно. Ось і сьогодні всі запитують: а чому ще такі високі кредитні ставки банків? Чому людина не може взяти кредит і купити хоч би меблі? Чому в країні відсутня система кредитування житлового будівництва (вона приживається тільки у Києві)?
— У вас є відповіді?
— Щоб знизити ставки, продовжити терміни кредитування, слід створити банкам умови. А поки ми не маємо захисту прав кредитора (він дає гроші й отримує в заставу майно, але потім, у разі неповернення кредиту, роками може його відсуджувати та реалізовувати, щоб покрити свої витрати та повернути гроші), законів про лізинг та іпотеку, які необхідні для фінансування житлового будівництва, існують дуже великі додаткові ризики для банків. Вони вимушені весь час додавати 2-3%, оскільки не можуть швидко реалізувати, наприклад, нерухомість. Інакше не можна, адже на кредит використали гроші, позичені у населення. Ці відсотки й покривають кредитні ризики. Ось чому ми ініціювали ці слухання. Потрібно пояснити ці механізми, ці зв’язки.
— Така ситуація склалася через те, що всього цього не розуміють, чи тому, що необхідні країні закони поки не вигідні реальним гравцям? Була б вигода, були б і закони...
— Не думаю, що наші політики можуть опуститися до такого цілковитого цинізму і діяти за принципом: чим гірше народу, тим краще мені, оскільки тут є моя політична вигода. Вважаю, що багато хто справді не розуміє цих економічних зв’язків. А ще є якась постсоціалістична упередженість до системи комерційних банків та її нерозуміння.
КЛЯТВА НА «УКРАЇНІ»
— Можливо, щоправда і те, й інше. У нас вистачає і циніків, які досі «конвертують» плутанину і ніяк не можуть зупинитися. І є люди некомпетентні, які не знають як бути. Об’єднати їх у спільному творчому пориві — це гарна, але, схоже, нездійсненна мрія. Що реально можна зробити для того, щоб змінити ситуацію і почати з чистого аркуша, поставивши спочатку певні оцінки нашим репутаційним для банківської системи скандалам («Градобанк», «Слов’янський», «Україна»). Після цього хтось же повинен сказати: я до цього не маю відношення — я робитиму інакше.
— Я до цього не маю жодного відношення і робитиму інакше. Але, водночас, ми повинні чітко розуміти, що банкрутство супроводжуватиме цей сектор.
— Що буде з основною частиною нерухомого майна банку «Україна»? Термін оренди, як відомо, закінчився, а Нацбанк має позицію, яка не всім до вподоби.
— Усе дуже просто. Майно, ви маєте слушність, передали в оренду кільком організаціям. Найбільшою з них був «ПриватБанк», який свого часу виграв конкурс. Термін оренди закінчився, і нині ми виселяємо «ПриватБанк» з офісів колишньої «України», керуючись постановою Верховної Ради, що забороняє пролонгацію та переукладення орендних договорів. На мій погляд, рішення все-таки неправильне, оскільки всі витрати на утримання приміщень лягають на адміністрацію, яка займається банкрутством. А це близько півтора мільйона гривень на місяць, які можна було б спрямувати на погашення кредиторської заборгованості банку перед юридичними особами. При цьому депутати пропонують передати цю власність, яка знаходиться в заставі в НБУ, Кабінету Міністрів.
Національний банк проти цього не заперечує, якщо законодавець справді хоче це зробити. Але тут потрібно зважати на один принциповий момент: просто взяти й передати не вдасться. Навіть якщо це буде зафіксовано на законодавчому рівні, то будь-який кредитор АКБ «Україна» завтра звернеться до суду й обов’язково виграє справу тільки тому, що запитає: «Вибачте, на якій підставі ви забрали це майно? Я стою в черзі. Може, ця нерухомість коштує мільярд? І я зміг би повернути свої гроші». Іншими словами — націоналізація в цьому випадку не підходить.
Ми пропонуємо провести тендер із продажу цілісного майнового комплексу. При цьому, якщо законодавець вирішує передати нерухомість «України» уряду, слід прийняти потрійне рішення. Перше — на певну суму, непідйомну для бажаючих, купити майно (скажімо, 500 лн. грн.), збільшується доходна частина бюджету. Друге — збільшуємо витратну частину бюджету (аж до того, що робимо це за рахунок внеску до бюджету НБУ, доводячи перевищення доходів над витратами з 700 млн. до 1,2 млрд. гривень). І третє рішення — оголошуємо тендер. Кабмін виходить на торги, виграє їх, платить, і вже через день Нацбанк повертає свої гроші. Це можна зробити внутрішніми проводками, і все буде юридично правильно і чисто. Тому люди, які хочуть не розібратися, а вирішити питання кавалерійською атакою, можуть говорити про наявність у когось своїх інтересів у цій справі. А ті, хто розуміє юридичний нюанс, погоджуються з такими рішеннями.
— Навіщо майно «України» уряду?
— Наскільки я знаю, в приміщеннях «України» мають намір розмістити суди, підрозділи казначейства тощо. Національний банк на жодне з приміщень не претендує. Нам зайвого майна не потрібно. Ми повинні бути економними і компактними, я би сказав — ринковими.
— І все ж, хто дасть оцінку, скажімо, тому, що сталося з банком «Україна»? Як у цьому розібратися?
— У цьому намагається розібратися Верховна Рада. Вона створила спеціальну комісію, що вивчає проблеми, які призвели до банкрутства банку. Комісія робить спроби розібратися з майном, яке знаходиться в заставі у НБУ та яке здатне компенсувати втрати кредитів, наданих свого часу Нацбанком для підтримки «України». Але залишається ще й низка проблемних, неповернених кредитів і ряд кредиторів, які вклали свої гроші у цей банк і чекають повернення цих коштів. У мене з цього приводу, щоправда, немає особливого оптимізму. Комісія, яка веде реальний процес банкрутства, працює. До її складу входять колишні співробітники Нацбанку, які мають відповідні ліцензії. Та все ж наведення остаточного порядку, визначення винних, якихось слухань, судів у результаті роботи цієї комісії не вийде. Кожен знайде якісь додаткові аргументи, і крайнього тут не буде.
НОРМАЛЬНІ РОЗХОДЖЕННЯ
— Якщо порушень і неправових дій дуже багато, то до них втрачається чутливість. І водночас такі колосальні скандали, як банк «Україна», повинні все ж чимось увінчатися, закінчитися? Інакше страждає репутація банківської системи, яка значною мірою причетна до хаосу в економіці нашого першого десятиріччя. Це дуже важливе питання для наших майбутніх інвесторів і партнерів. Нещодавно ми мали інтерв’ю з головою ради банку «НРБ-Україна» В’ячеславом Юткіним і він, зокрема, говорив про те, чи повинен позичальник платити за рахунками політиків. Ця ситуація для України триває?
— Сьогодні таких явищ і рішень набагато менше. Впродовж останнього часу я їх узагалі не пам’ятаю. А певні висновки все ж роблять. Уже немає постанов, у яких би, наприклад, вказувалося, що, скажімо, Ощадбанк повинен спрямувати гроші туди, а банк «Україна» — сюди. (На той час банкіри запитували, а як же з гарантіями, з реальним поверненням? Їм відповідали: ви державні, ось і виконуйте). Сьогодні таких рішень, повторюю, немає ні для Ощадбанку, ні для інших. І не тільки тому, що є реальний власник (у цьому випадку уряд), але є і Нацбанк, котрий уважно контролює цю систему. Ми ще багато повинні зробити. Потрібно законодавчо прописати права акціонерів, навчати і навчити акціонерів — членів наглядових рад — стежити за тим, що робиться у правліннях, прищеплювати правила цивілізованої ринкової поведінки й тим, хто працює в Нацбанку, і працівникам Кабміну, які можуть реально впливати на ситуацію в банках.
— Усе це складно прищеплюється і часто супроводжується сильним тертям. Ваш кабінет у Нацбанку вже став тим місцем, куди щодня прямують ходоки, — з бажанням прищепити собі правила ринкової поведінки?
— Тертя, якщо воно стимулююче, це — нормально. Без нього немає життя. Моя посада без непорозумінь також не обходиться. Багато хто ще має таке уявлення, що Національний банк — це бездонна кубушка, куди можна запускати руку...
— І багато грошей у Нацбанку?
— Вистачає. Нацбанк зберігає валютні резерви. Їх сьогодні там понад 4,5 мільярда доларів. Але це надбання всього народу України...
— Нещодавно прем’єр-міністр Росії пан Касьянов намалював нам таку собі «солодку» перспективу: ймовірність того, що на якомусь, здається, четвертому етапі, Україна отримає можливість мати єдину валюту з Росією, Білоруссю й Казахстаном. Ви, як керівник українського центробанку, в цей момент не здригнулися?
— Здригнувся. Говорити про такі складні речі не заборониш, проте, як на мою думку, це дуже віддалена перспектива, яку відсувають дуже багато «але». Насамперед тут повинні сказати своє слово законодавчі органи. На мій погляд, цій ідеї буде дуже складно пройти через Верховну Раду України, оскільки йдеться про створення наддержавних структур. А їх, через зрозумілі причини, Україна над собою не хотіла би бачити.
— Це ваша думка? А у вашій партії є чимало таких «інтеграторів», які інакше, ніж через Владивосток, не бачать можливості ввійти до Європи.
— Я би не поспішав робити такі повідомлення. «Трудова Україна» — партія сучасного типу, в програмі якої чітко зазначено: найправильніша перспектива для України з погляду інтеграції — Європейський Союз. Але це в жодному разі не свідчить про те, що ми повинні погіршувати свої відносини з Росією.
— Це — мантра. Ми весь час так говоримо.
— Це — правда. У Росії зосереджено досить великі наші економічні, соціальні, людські інтереси. І водночас не можна забувати, що з тією ж Росією ми постійно і жорстко конкуруємо на тих самих основних ринках, наприклад, металу, хімії. Це основні статті нашого експорту.
— То чи варто морочити голову інтеграцією, коли потрібно боротися за ринки, цивілізовано конкуруючи і співпрацюючи?
— Це, практично, і пропонує Президент України: давайте почнемо з зони вільної торгівлі — без вилучень і обмежень, дамо можливість підприємствам реально конкурувати в наших умовах. Але перш ніж говорити про наступний етап, слід спочатку пройти перший. Подивитися: вдається — не вдається, цікаво — не цікаво... А ще добре б подивитися, як Росія введе спільну валюту з Білоруссю, що після цього станеться? І тільки після цього можна говорити про щось. Крім того, ми ще повинні розібратися зі вступом до СОТ, із компенсаціями від можливих втрат від цього. Потрібно подумати. У яких відносинах ми будемо з Євросоюзом, зв’язки з яким бурхливо розвиваються, а його кордони вже впритул підходять до наших? Словом, багатовекторності ми не уникнемо, але пріоритет Євросоюзу, європейських стандартів незаперечний, він повинен бути.
ІНСТРУМЕНТИ КОНКУРЕНЦІЇ
— Як ви прокоментуєте таку ситуацію: один із ваших заступників в інтерв’ю Reuters повідомив про плани випуску облігацій, забезпечених золотовалютним резервом Нацбанку. Експерти кажуть, що розміщення цих облігацій — це кредитування інших економік. Крім того, у вас немає професійних дилерів для роботи з цими облігаціями. Інакше, навіщо Світовий банк навчав би ваших фахівців.
— Тут не потрібно плутати дві речі. Жодних облігацій, гарантованих резервами Нацбанку, ми не маємо наміру випускати. Розмова лише про те, що Нацбанк дозволив випускати облігації комерційним банкам. Згідно із законом, наші золотовалютні резерви не можуть бути заставою в таких операціях. Це — інструмент комбанків і це їхні ризики. Нацбанк у жодному разі не має наміру за це відповідати. Ми лише стежитимемо за дотриманням нормативів певних коефіцієнтів, що сигналізують про рівень ліквідності банків. І, якщо необхідно, будемо вживати заходів...
Що стосується проблеми управління золотовалютними резервами, то там, на нашу думку, повинні бути мінімальні ризики, що враховують пропорції майбутніх платежів у доларах, фунтах, євро тощо... З допомогою Світового банку ми підготуємо достатньо компетентних фахівців, здатних ефективно і прозоро управляти золотовалютними резервами. Я не хотів би сьогодні докладно говорити про структуру резервів. Можу тільки сказати, що вона максимально прив’язана до наших зобов’язань і структури платежів у розрізі основних валют.
— Чому в Україні досі, незважаючи на закінчення періоду первинного накопичення капіталу, ведуться «війни» між бізнесовими угрупованнями?
— Молоді ми ще. У цьому вся проблема. А крім того, дуже затягся процес приватизації. При тому досить невдало (дробово, по 25% і менше) і непрозоро продавали державні пакети акцій. Потрібно було продавати 50% плюс одна акція за гроші і на відкритих торгах, щоб з’являвся реальний власник. Оскільки відразу цього не зробили, нині розгорнулася боротьба за концентрацію пакетів, і, природно, при цьому стикаються різні інтереси. Та й узагалі в умовах реальної приватизації кожна група хотіла б зробити її умови зрозумілими і вигідними саме їй. А держава у цих умовах повинна думати виключно про те, щоб з’явився ефективний власник, і про те, щоб наповнити бюджет.
— Раніше банкам забороняли брати участь у приватизації. Сьогодні — можна, і деякі дуже активно працюють на цьому ринку і навіть воюють...
— Нічого страшного. Банки нині економічно грамотніші. Крім того, цю сферу їхньої діяльності дуже жорстко контролює Нацбанк. Кожен новий пакет цінних паперів, одержаний банком, одразу враховується для резервування коштів, гроші зв’язуються, тому що при цьому збільшуються ризики. Тому банки, придбавши пакети акцій, часто відразу перепродують їх якимось іншим структурам. Крім того, в банках з цінних паперів ведуть окремий баланс, і я вважаю дуже правильним, що банківські ризики при цьому не суміщені, а розведені. Лише б держава виробила і примусила всіх дотримуватися певних правил, тому що війна — це погано, а конкуренція — завжди добре.
— З іншого боку, ви сьогодні усуваєте з ринку обмінні пункти. Це також захід проти конкуренції, що може знову призвести до появи на цьому ринку «міняйл». Давайте подивимося на цю ситуацію з погляду звичайного громадянина: йде він вулицею і більше не бачить «на кожному розі» обмінного пункту, отже, потрібно кудись їхати, шукати. Найпростіше — не до банку, а до міняйл, у них і курс кращий. Ви не побоюєтеся повернення до ситуації початку 1990-х?
— По-перше, можу сказати, що поки нічого не відбувається. Відповідний законопроект надійшов до парламенту, але не пройшов через профільний комітет. Пропонований варіант передбачав, що цей процес пройде дуже поступово. Наявні сьогодні у комерційних банків обмінні пункти залишаються і працюють у колишньому режимі. Комерційні банки лише не поновлюють тих договорів, які закінчуються, поступово зменшуючи таким чином кількість обмінних пунктів, які працюють за агентськими угодами. Але оскільки комітет Верховної Ради поки не сприймає наші пропозиції, то все залишається на своїх місцях.
ВИНАХІДЛИВІ «ПРАЧКИ»
— На одній з прес-конференцій ви сказали, що Нацбанк має намір вводити нові правила боротьби з відмиванням «брудних» грошей для комерційних банків. У чому ці правила полягають та які зміни будуть внесені до чинного закону?
— Комплекс законів уже прийнято, вони набувають чинності з 10 червня. За відгуками FATF, законодавство дуже жорстке і досить прогресивне. Навіть російські колеги вважають наше законодавство більш сильним, ніж у них. Учора (у вівторок. —
Ред. ) я підписав комплект документів, які повністю регламентують процедури, з допомогою яких комерційний банк повинен протистояти відмиванню «брудних» грошей. У документах наведено формальні ознаки, які будуть основоположними для банків. За ними банк повинен відібрати платіж, закодувати інформацію, відіслати її системою зв’язку НБУ, а Нацбанк повинен спрямувати її уповноваженому органу Міністерства фінансів й отримати від нього підтвердження. Потім уповноважений орган Мінфіну аналізує цю інформацію. Наприклад, формальні ознаки відмивання є, але підприємство працює з цим партнером тривалий час, і, за всіма ознаками, це не «метелик-одноденка» — до такого претензій немає. А в іншому випадку — підприємство маленьке, податків не платить, платіж досить великий і йде в офшорну зону — з цим потрібно розбиратися. Цей пакет документів ми надсилаємо Асоціації комерційних банків і комерційним банкам, щоб отримати від них зауваження. Потім їх затвердимо і почнемо навчати персонал банків.
— Процедури вводяться суворі, але, вже й сьогодні відомі схеми, що дозволяють їх обійти. Наприклад, дроблення платежів і розведення їх у часі або фіктивні кредитні договори. Ви знаєте про це?
— У наших людей вистачає винахідливості і навіть витонченості, щоб обійти законодавчі акти. Фахівців у цій сфері ми маємо видатних. Вони працюють «відносно чесно». Слід визнати, що й у всьому світі ефективність боротьби з відмиванням «брудних» грошей не така вже й висока.
— Зважаючи на нашу політичну ситуацію, чи не здається вам, що на кожному етапі описаного вами ланцюжка боротьби з відмиванням є можливість внести «політичні» корективи? Один платіж пропустять до офшора, а інший — ні, з огляду на політичні причини...
— З боку банківської системи я цього взагалі не відчуваю: всю інформацію ми передаємо до уповноваженого органу, який із нею розбиратиметься. Сподіваюся, що це буде досить коректно і в рамках закону. В жодному разі не можна політизувати цю роботу. Вважаю, що тут потрібно раз і назавжди розділити, як кажуть, мух і котлети. Економіка є економікою, це хліб насущний, який заробляємо для пенсіонерів і для кожної сім’ї. А політика повинна сприяти економіці. Якщо навіть не завжди сприяти, то хоч би не заважати. І якщо ми почнемо суміщати ці поняття і пробувати якимось чином вирішувати питання політичні економічними методами або навпаки, успіху не буде.
— Економіка і політика тісно пов’язані між собою, і розділити їх не завжди вдається. Чого більше в діях FATF стосовно України — політики чи економіки? Чи вдасться зробити запропоновані вами механізми прийнятними для експертів FATF?
— Гадаю, що ці механізми будуть прийнятними, проте для цього потрібен певний термін. Тільки через 3—6 місяців після імплементації цих методів експерти зможуть зробити якісь висновки. Очевидно, на засіданні FATF у грудні Україна вже зможе відзвітувати про результати і поставити питання про викреслення її з «чорного списку».
Взагалі претензії FATF були цілком обгрунтованими, оскільки ми тоді ще не мали необхідного законодавства, а коли воно з’явилося, санкції було припинено. Тому, на мій погляд, тут усе-таки пріоритет за економікою. Інша річ, що нам це не дуже подобається: що ж, потрібно вчитися бути об’єктивними щодо себе. Ми не можемо залишатися в центрі Європи «чорною плямою», яка відлякує інвесторів. Адже зрештою страждаємо через це ми самі.
— Коли FATF запровадив санкції, багато політиків говорили, що це для нас корисне з погляду виховання...
— Добре сьогодні, коли ми оперативно відреагували, і це навчило нас працювати. Але навчило тільки банківську систему: банки зрозуміли, скільки вони можуть мати проблем. Коли розпочалося подорожчання і затримки платежів, коли почали вимагати документи на засновників банків і на клієнтів, виникли великі незручності для комерційних структур. Але бізнес цього по-справжньому не відчув, тому що проблеми так і залишилися на рівні банків. Я вважаю, що краще вчитися на такій «напівтренувальній» ситуації, коли це ще не зачепило реальний бізнес, і робити висновки. Всі побачили: «запалювалися», як новорічні лампочки, ці країни (які застосували санкції до України. — Ред. ) — одна, друга, третя, десята...
ОРІЄНТИРИ ТА РЕЙТИНГИ
— Чи достатньо сьогодні у Національного банку політичного імунітету?
— Все залежатиме передусім від позиції голови Нацбанку. На мій погляд, говорити сьогодні про незахищеність не випадає. Є рішення Верховної Ради і процедура, яка захищає главу НБУ, — я вважаю її досить сильною. А все інше —справа особистих переконань і совісті. Якщо ти розумієш ступінь відповідальності, то повинен робити те, що тобі належить робити професіонально. Якщо ж шукатимеш якісь політичні вигоди та інтереси, то це неминуче призведе до проблем. Вважаю, що цього імунітету достатньо.
— Ви нещодавно висловлювалися про те, що війна в Іраку не вплине на курс гривні. Разом із тим, сьогодні існує небезпека падіння долара. У цьому випадку вам доведеться його підтримувати на українському ринку. При цьому може виникнути загроза бюджету, а звідси — з’являється знов-таки загроза гривні. Як ви діятимете в цій ситуації?
— Відразу можу сказати, що ми не підтримуватимемо долар. Силоньок у нас не настільки багато, щоб його підтримувати: вистачило б гривню втримати. Що стосується взаємовідносин гривні та долара, то ми практично якорем зачепилися за долар і прагнемо, щоб гривня була максимально стабільною по відношенню до долара. Євро нас цікавить менше з тієї причини, що сьогодні 76% експортних контрактів та 72% імпортних — це доларові платежі. Це основні ризики, та й усе життя в Україні сьогодні прив’язане до долара.
— Хіба з Євросоюзом ми не торгуємо?
— У нас із Євросоюзом тільки приблизно 12% платежів у євро та десь 10% платежів у рублях. 76 і 12 — цифри цілком непорівнянні. Ті, хто торгує в євро, часто вводять ще доларовий коефіцієнт, щоб підстрахуватися, оскільки євро був нестабільним. Звідси така жорстка прив’язка до долара.
Що стосується Іраку. Якщо війна буде короткою, то я не бачу жодних проблем для гривні. Нацбанк не «викидає» валюту зі своїх резервів для підтримки гривні, а навпаки, купує валюту. Це свідчить про те, що експорт стійкий, ринки збуту нормально працюють, світова економіка вимагає нашого товару і до України валюти надходить більше. Все нормально, жодних дестабілізуючих чинників сьогодні немає.
— А якщо війна буде тривалою?
— У цьому випадку виникає проблема з енергоносіями, передусім із нафтою і газом. Це пов’язане з тим, що випадає виробництво Іраку. Щоправда, сьогодні Саудівська Аравія вже заявила про готовність компенсувати втрату Іраку. Якщо приймуть такі рішення, то й надалі ситуація може бути досить стабільною. Стабільність спостерігається і на світових ринках цінних паперів. Отже, навіть у разі затягування війни у світової спільноти є багато можливостей для підтримки стабільної ситуації, у якій усі зацікавлені .
— Як би ви оцінили динаміку купівельної спроможності долара в Україні? Згідно з цінами, він дешевшає. У чому краще тримати заощадження — в доларах, євро чи гривні?
— Я не думаю, що в Україні ми можемо відчути падіння купівельної спроможності долара. Те, про що ви говорите, це ефект економічного зростання, який завжди супроводжується зростанням цін та економічною активністю, та ефект минулого року, коли в Україні було безпрецедентне зростання реальної заробітної плати і цим стимулювався внутрішній ринок. За всіма показниками ми бачимо, що відбувається реальне економічне зростання. Як тільки (не дай Боже!) ми втратимо такі темпи, ви відразу побачите падіння цін на нерухомість тощо.
Щодо заощаджень. Є такий принцип: якщо ви не хочете ризикувати, то повинні тримати гроші у тій валюті, в якій маєте максимальну кількість витрат. Якщо ви стовідсотково витрачаєте їх у гривні, то й тримайте у ній гроші. Якщо 80% витрат у гривні та 20% у доларах, то формуйте свої заощадження в такій самій пропорції.
— Було б, звичайно, дивно, якби голова Нацбанку пропонував якусь іншу валюту, крім національної... А де все-таки більшість зберігає свої кревні: у комерційних банках чи в банках скляних? Коли люди несуть гроші до банку? Чого чекати від передбачуваної реформи оподаткування: коли вона відбудеться і як це позначиться на банківській системі?
— Я справді рекомендую тримати заощадження у гривні. Національна валюта демонструє високу стабільність протягом великого часу, постійно поповнюються валютні резерви. Наше населення суперактивне, і це мене приємно дивує. Люди несуть гроші до комбанків, і це хороший процес для країни, тому що у банків з’являються стабільні ресурси, кредитні ресурси, які вони можуть влити в економіку країни. У результаті економіка більш стабільно працює, відсоткові ставки падають, обсяги кредитів зростають. 87% внесків в Україні — це маленькі внески — менше 1,5 тис. грн. Тому не потрібно вірити тому, що банки працюють тільки з супербагатими клієнтами. Це практично робота з пенсіонерами, які накопичують певний ресурс і намагаються не тримати його дома. Від чого це залежить? Передусім від стабільності гривні, стабільності банківської системи (якщо відбулося банкрутство, то воно має пройти швидко і чітко, і жоден вкладник не повинен втратити свої гроші), а також від інструментарію (сьогодні у нас поки немає ринку банківських металів, щоб ним скористалися люди, які більше цьому довіряють).
— Як виробити рейтинг надійності банків?
— По-перше, банки постійно звітують, і ці дані можна подивитися. По-друге, у світі є постійна система рейтингів, яка класифікує банки. Нещодавно я видав наказ, що аудит усіх українських банків за 2003 рік пройде за міжнародними стандартами. Тоді вже можна буде переходити до реального рейтингування вітчизняних банків. Аж ніяк не завжди найбільший банк є і найнадійнішим. Сьогодні найефективнішу роботу демонструють середні банки. Звичайно, це залежить ще й від кваліфікації менеджменту банку.
— Чи не здається вам, що тіньовий обіг настільки в’ївся у наше життя, що податкова реформа не потрібна нікому — ні уряду, ні парламентаріям, ні бізнесменам, які звикли працювати в тіні?
— Я думаю, що реформа залишається актуальною і потрібною населенню, причому передусім найбіднішому. Нинішній обсяг тіньового ринку цілком неприпустимий, і з цим слід боротися, насамперед економічними методами. Реформа оподаткування доходів фізичних осіб є одним із найдієвіших чинників. Сюди ще слід додати легалізацію капіталу, яку повинні здійснити після цієї реформи. Якщо приймуть законопроект, що встановлює для фізичних осіб ставку 13%, це буде великим досягненням. Тим більше, що ця новина пройшла випробування в Росії й обсяги надходжень до бюджету там не тільки не зменшилися, а навіть збільшилися. Одночасно я би посилив адміністративні заходи: до тих, хто не хоче платити 13%, пора і владу застосувати. Думаю, що протягом місяця закон може прийняти парламент і підписати Президент. Першим хорошим кроком був закон про прибутки підприємств, нині робимо другий крок. Ще потрібно вирішити питання повернення ПДВ.
— Нещодавно НБУ вніс до парламенту законопроект, що дозволяє охороні банків використовувати вогнепальну зброю. Вам не здається, що ви втрутилися у давнє протистояння між Держслужбою охорони при МВС та недержавними охоронними службами, продавцями зброї? У Верховній Раді багато говорять про лобіювання з обох сторін.
— Я лобіюю інтереси банків і позичальників. У нас сьогодні існує державна монополія на цьому ринку. І як би добре не поводився монополіст, наскільки б він не розумів проблеми споживачів своїх послуг, монополія залишається монополією. І там, де можна її зруйнувати і створити конкуренцію, я вважаю, держава повинна це робити. Зброя для банківської системи — це не щось нове. У нас і сьогодні Ощадний банк має зброю і Нацбанк охороняють спеціальні озброєні підрозділи. Банкіри знають, що таке дисципліна, інкасація, перевезення тощо. Але, кажучи про це, я, передусім, бачу витрати, які лягають на комерційний банк і виливаються у відсотки з кредитів, скажімо, фізичним особам. Якщо людина прийшла і просить кредит на холодильник, то їй один відсоток можуть додати тільки тому, що охоронна послуга коштує стільки-то.
Я далекий від інтересів продавців чи покупців зброї. Я хочу, щоб охоронна послуга була якісною, а її ціна максимально наближалася до собівартості, і щоб на цьому ринку, якщо це можливо, була нормальна конкуренція.
РЕФОРМИ ВСЕРЕДИНІ І ЗОВНІ
— Прийшовши у Нацбанк, ви заявили про лібералізацію валютного ринку. У чому вона полягатиме? Чи скасують обов’язковий продаж експортерами 50% валютної виручки?
— Обов’язкові 50% не скасують. Проте існує низка інших рішень у напрямі лібералізації і розробляються нові. Усього таких рішень ми «накопали» понад тридцять. Але питання щодо п’ятдесяти відсотків ми поки не обговорюємо, оскільки не маємо ні від банків, ні від підприємств сигналів про необхідність цього. Сьогодні валюта спочатку потрапляє до країни, потім експортери гасять кредити, а тільки потім виходять з нею на продаж. У результаті маємо, що реально продають тільки 25% валютних надходжень. Тому я вважаю, що це не обтяжливо. Та й практика країн, які входять до МВФ, показує, що 63 країни мають обов’язковий продаж. Ліберальність валютного ринку полягає не в цьому.
— У п’ятницю на з’їзді партії ви планували виступити з пропозиціями стосовно проекту політичної реформи. Ви думаєте, сьогодні той час, коли її справді можна провести?
— Гальмування політичної реформи дуже заважає економіці. Як мені здається, ми вже напрацювали низку правильних законодавчих рішень, але стикаємося з проблемою: їх дуже складно провести у Верховній Раді. У країнах, де є коаліційний уряд і парламентська більшість, багато таких питань вирішують набагато швидше. Саме час провести політичну реформу. Тим більше, що незабаром — президентські вибори. Президент іде.
— Справді?
— Він заявляв про це неодноразово. Так ось, про реформу. Оточення наступного Президента, хоча б хто ним став, не дасть йому розпочати політичне життя з проведення реформи. Йому відразу скажуть: «Нам потрібен сильний президент. Ми повинні провести ще кілька рішень на користь демократії». Потім ці люди захопляться і забудуть про те, що мали намір займатися політичним реформуванням. Тому сьогодні — золотий час для політичної реформи.
— А не виявиться, що до 2004 просто не встигнуть впоратися з реформою? А з 2006 року потрібно буде починати спочатку...
— Знаючи настрої в опозиції, мені здається, що це загострить ситуацію всередині країни. І створить додаткові проблеми за її межами. Тут ми повинні бути дуже відповідальними й обережними.
НЕ «ПЕРСОНАЛЬНА СПРАВА»
— Днями на прес-конференції заступник Генерального прокурора Олександр Атаманюк ще раз підтвердив непричетність секретаря РНБО Євгена Марчука до контрабанди зброї у «справі Стрешинського». Чи ставитимете ви на з’їзді запитання про відповідальність члена політради вашої партії, який вів цілеспрямовану кампанію у ЗМІ з дискредитації секретаря РНБО і, за великим рахунком, України?
— Таке питання на порядку денному з’їзду не стоїть. Я вважаю, що подібні речі обговорюють на політвиконкомі спокійно, тихо, без зайвих очей, щоб знайти зважене, розумне, неемоційне рішення.
— Питання про дискредитацію там розглядатимуть?
— Ми періодично обговорюємо ці питання. І якщо, скажімо, секретар РНБО звернеться, то ми винесемо це питання на обговорення.
— Хіба партія не повинна піклуватися про чистоту лав самостійно?
— Однозначно, повинна.
— Вашим однопартійцям слід би поставити на одну шальку терезів свого «партайгеноссе», а на іншу — майбутнє партії.
— Щодо дискредитації секретаря РНБО, я поки не можу знайти вирішення проблеми, хоч уже двадцять разів говорив про це... Уся ця ситуація мені не подобається. Тим більше, що у мене нормальні людські стосунки з секретарем РНБО, які складалися роками. Вони ніколи не загострювалися, а, навпаки, були конструктивними, в інтересах країни. До проблеми я звертався неодноразово. Можу сказати, що й надалі не втомлюся це робити. Я люблю слово «компроміс», у політиці він завжди повинен бути присутній.
— Розкаяння й очищення — це також не найгірші слова. І їх хотілося б почути. Є такий скупий рядок у повідомленні прокуратури — «жодне з обвинувачень не отримало підтвердження у суді»... Хіба не потрібно заявити, що такі методи в політиці неприпустимі — ні стосовно конкурентів у бізнесі, ні проти державних чиновників, і їх слід засудити? Настає час, коли можна сказати: ми перекреслюємо цей досвід, відділяємо від себе «паршивих овець». Тоді у країні по-іншому дивитимуться на вашу партію й вона матиме репутацію. Поки ви цього не зробите, Трудова партія України асоціюватиметься з брудними PR-кампаніями.
— Я врахую це.
