За наполегливими рекомендаціями місцевої влади 1999 року головою правління ВАТ «Нектар» було обрано Ігоря Пшеничного (тоді більшість акцій знаходилося в півтисячного колективу заводу і «нектарівських» пенсіонерів). У спадщину новому керівникові дісталося процвітаюче підприємство: лише 2000-го року завод зробив продукцію на суму близько 40 мільйонів гривень, тоді тут випускалися продовольчі товари 120 найменувань. Тепер від тих часів залишилися лише спогади. Територією заводу нині гуляє лише вітер та бродячі пси. Єдині, хто тут ще працює, — це вахтери на прохідній. Іноді в приймальній директора з’являються й інші працівники, які регулярно приходять вимагати зароблені ними гроші, які не виплачуються вже одинадцять місяців. Але йдуть вони ні з чим. З жовтня минулого року «Нектар» повністю стоїть, виявившись неспроможним сплачувати за рахунками, що йому пред’являються.
— Тепер завод залишився практично відрізаним від зовнішнього світу, — розповідає заступник директора з виробництва Людмила Шарата. — Електроенергія, газ, тепло, вода, телефони — все це відключене вже декілька місяців, бо «Нектар» не зміг платити ні за що.
...Прийшовши на підприємство, новий керівник — Ігор Пшеничний — обігові кошти та банківські кредити став спрямовувати на придбання й облаштування різних об’єктів. У райцентрі Веселинове Миколаївської області було куплено харчосмакову фабрику; крім операції, що обійшлася в 200 тисяч гривень, близько мільйона гривень було вкладено в її реконструкцію. На чорноморському узбережжі «Нектар» купив базу відпочинку, на ремонт і облаштування якої також було спрямовано солідні суми. У числі надбань — і крамниця в Миколаєві, яку знову ж таки було відремонтовано і напхано обладнанням. Незабаром все це нерухоме та рухоме майно було передане товариству з обмеженою відповідальністю «Нектар-Трейд» — нібито за борги. При цьому загальним у акціонерного товариства і ТОВ виявилася не лише схожість назв, говорять у Миколаєві, але й деякі засновники.
Значні суми завод тратив на придбання легковиків (їх було куплено вісім, причому нинішнє їх місцеперебування невідоме), представницькі витрати. Дуже щедро оплачувалася участь у всіляких виставках і конкурсах, на яких продукція «Нектару» незмінно посідала призові місця. Може, і заслужено, хоча заступник директора з виробництва Л. Шарата зізнається, що якість продукції заводу поступово стала погіршуватися. Було зроблено солідні вкладення й у новий вид діяльності акціонерного товариства — сільське господарство, яким зайнялася ще одна структура — «Нектар-Агро». Однак, незважаючи на багатий урожай минулого року, 8 тисяч гектарів взятої в оренду землі, згідно з документами, чомусь заподіяли суцільні збитки.
До минулої осені все майно «Нектару» виявилося в банківській заставі чи було описане судовими виконавцями за позовами постачальників та інших кредиторів. Стали зупинятися цехи. Почалися звільнення. Масові: з колишніх п’ятисот працівників зараз на підприємстві налiчується близько трьохсот, і люди продовжують звільнятися.
Тим часом сума кредиторської заборгованості підприємства досягла 11 мільйонів гривень. Ще 400 тисяч складає заборгованість із заробітної платні і близько 100 тисяч гривень «Нектар» має виплатити акціонерам у вигляді дивідендів за минулі роки. Всі звернення працівників до керівника були безрезультатними. І тоді вони вирішили діяти самі — мовляв, акціонери ж як-не-як, можуть і переобрати керівника, якщо щось не так. Однак напередодні призначених на 25 грудня 2002 року зборів акціонерів їхні надії розвіялися.
Протягом минулого року прямо на підприємстві якась комерційна фірма здійснювала скупку акцій «Нектару». При тому, що номінальна вартість однієї акції становить 5 грн. 25 коп., люди, які не отримували платню, продавали свої цінні папери спочатку за півтори гривні, потім — за гривню, а ще пізніше й поготів за 50 копійок. Багато хто залишив собі умовно лише по декілька акцій. Доля ж проданих цінних паперів з’ясувалася напередодні зборів: держателем пакету в 45 відсотків акцій «Нектару» виявився… директор підприємства Ігор Пшеничний. Довідавшись про це, більшість працівників заводу на збори просто не пішли, вважаючи їх безглуздими. Таким чином збори виявилися зірваними. Акціонерам не залишилося нічого іншого, як писати численні звернення — до Президента, Верховної Ради, Генерального прокурора — і так далі по низхідній.
На думку голови Миколаївського обласного господарського суду Валерія Фролова, на «Нектарі» має місце «класична» схема 90-х років — доведення підприємства до процедури банкрутства.
Миколаївське відділення Промінвестбанку є найбільшим кредитором «Нектару»: сума неповернених банкові кредитів становить 6,5 млн. гривень. У нього ж у заставі перебуває й велика частина майна заводу. Проте, як твердить директор відділення Ігор Гуляєв, банк виступає категорично проти банкрутства підприємства і наполягає на збереженні його як єдиного промислового комплексу.
— Позиція банку однозначна, — говорить І. Гуляєв. — Ми хочемо допомогти новому власникові, — а в тому, що на підприємство повинен прийти новий власник, у нас немає сумніву, — відновити підприємство, щоб воно запрацювало, відновити робочі місця — і ми до цього докладаємо зараз усіх зусиль.
За словами банкіра, вже є ті, хто бажає придбати підприємство навіть з урахуванням наявної заборгованості, однак імена потенційних інвесторів наразі не називаються. А тим часом банк ініціював аудиторську перевірку «Нектару».
Дізнатися про позицію нинішнього директора заводу І. Пшеничного так і не вдалося: протягом чотирьох місяців він не з’являється на підприємстві, регулярно продовжуючи листок непрацездатності. Не захотів коментувати ситуацію і його заступник, виконавчий директор В’ячеслав Котенко.
Поки що ж єдиним спогадом — і досить гірким — про минулу славу «Нектару» залишається… хрін. Слоїки з цією приправою, зробленою на підприємстві, ще подекуди можна зустріти на прилавках миколаївських крамниць.
