25 березня
Їх мали за зразкових сусідів. Передплачували щоденну газету в складчину (ще років вісім тому заохочували таке листоноші), обговорювали новини. Сусідки приходили ввечері одна до одної — позичити склянку цукру чи олії «до завтра, бо була в місті, а забула купити». У зимові вечори дивилися разом змагання ковзанярів-фігуристів в очікуванні, що ось з’явиться нова наша Баюл і не буде соромно за неї: переможе всіх i по-українськи заговорить, подякує за підтримку. Мусить так бути!
Газету тепер не передплачують і не читають, за цукром i олією «до завтра» іноді ще взаємно по-сусідськи забігають, та не цікавлять їх тріскучі газетні заголовки. Не цікавить, що «Плату за вхідні дзвінки мобільників скасовано!» і що «Санкції FATF скасовано!». Ані «Плани великої приватизації» на першій сторінці, з підзаголовком «Україна остаточно переходить у власність олігархів. Наших і російських»...
Учора сусідка Оксана, стоячи в коридорчику перед електролічильником, голосно обурювалась: «Крутить, як шалений! П’ятнадцять гривень за місяць мусила заплатити. А газ як накручує! Цікаво, скільки Люба за газ платить?»
Не зайшла до неї, говорила комусь вглиб квартири: треба піти «до них» зі скаргою на лічильники.
