Завтра на футбольних полях України розпочинається новий футбольний сезон. Так можна було б сказати, якби цей сезон не розпочався у нас ще у липні минулого року. Таким чином, маємо формально лише продовження чи не найдовшого у світі українського чемпіонату. Та як би це офіційно не називалося, від футбольної весни у нас завжди очікують чогось нового, сподіваються на те, що все негативне залишиться у минулому, а хороше буде в майбутньому.
Оскільки глобальне потепління дещо затримується, грати нашим футболістам доведеться на полях або вкритих снігом і кригою, якщо немає підігріву, або перетворених на болото, якщо цей підігрів є. Доки трава на наших полях зазеленіє природнім способом, значна частина вирішальних ігор вже буде позаду.
Традиційно перший вихід на поле після зимової перерви має показати плоди проведеної в клубах роботи, а також презентувати новачків, запрошених командами у цей період. Щодо підготовки, то потенційні лідери нашого футболу дружно провели її за межами рідної держави, змінюючи країни та готелі, шукаючи партнерів для тренувальних матчів. Робити за підсумками цих матчів якісь висновки навряд чи доцільно, бо жодна тренувальна гра не може зрівнятися з офіційною, а перемога у спаррингу над мадридським «Реалом» зовсім не гарантує перевагу в грі чемпіонату країни з «Кривбасом».
Особливо знаменитих новачків у складах наших провідних команд ми не побачимо. Лідери українського футболу цієї зими або вискрібали залишки із балканського футбольного ринку, або запрошували відомих гравців «другої хвилі», які з тих чи інших причин не змогли себе показати у попередніх командах. Таким чином у «Дніпрі» опинився колишній динамівець Радченко, а донецький «Металург» поповнився відомими в недалекому минулому Деметрадзе та Цихмейструком. Київський «Арсенал» теж не вразив новими іменами, запросивши одразу кілька перспективних юнаків із Росії. Головні ж претенденти на нагороди «Шахтар» та «Динамо» вже й так переповнені іноземцями по самі вінця. Залишається тільки розпорядитися цим багатством чи позбачитися від цього баласту. Це дивлячись з якого боку розглядати проблему іноземців. Так, у обох лідерів у складі є по одному форварду із Нігерії. Різниця лише в тому, що «шахтар» Агахова відкрито заявляє про бажання залишити український клуб, а динамівець Ідахор запевняє, що, навпаки, готовий грати в Україні ледь не все життя. Заяви у африканців різні — рівень віддачі приблизно однаковий.
Минулого тижня ніби мали у щось матеріалізуватися численні заяви українських футбольних фахівців про необхідність обмежити число іноземців у наших командах. Практично всі погоджуються, що посереднього класу іноземні футболісти лише шкодять нашому футболу, залишаючи без робочих місць вітчизняну футбольну зміну. Звідси і проблеми збірної, яка відчуває нестачу не те що зірок, а просто кваліфікованих футболістів. Позасідавши і поговоривши, футбольні чиновники спромоглися лише обмежити з наступного чемпіонату до п’яти число іноземців у командах першої ліги. Щодо вищого дивізіону, де, власне, і мають грати кандидати до збірної України, ніякого рішення досі не прийнято. Можливо на радикальні кроки наше футбольне начальство підштовхне результат головного матчу березня, якщо не всього нинішнього року.
29 числа національна збірна України прийматиме у рамках відбору до європейської першості команду Іспанії. Від того, який результат зафіксує морально і фізично застаріле табло Олімпійського стадіону столиці, залежатиме подальший шлях найнароднішого поки що виду спорту. Зустріч з однією з найсильніших команд континенту має показати вміння нинішнього футбольного штабу України зібрати і мобілізувати все найкраще, що є у нашому футболі. Іспанців можна і потрібно обігрувати, але не менш важливо те, які висновки ми зробимо з можливого успіху. Навряд чи це може бути приводом оголошувати про величезний прогрес, можна буде говорити лише про перші кроки у вірному напрямку.
Про це нагадає нам і телекартинка з чемпіонату України, яка вже вкотре буде не такою повною і яскравою, якою її хотіли б бачити наші телеглядачі. Що казати, коли два найпопулярнішi всеукраїнськi телеканали «Інтер» та «1+1» не виявили інтересу до національного футбольного чемпіонату. А силами УТ-1 і відносно малопотужних приватних каналів навряд чи вдасться показати наш футбол так, як він цього заслуговує. Аби підтвердити тривожну тенденцію, досить подивитись програму телебачення на цей тиждень. Хоч якого натяку на те, що стартує футбольний сезон, ви в телепрограмі не знайдете. Замість цього нам нав’язують просто таки збоченський інтерес до іноземних чемпіонатів на вітчизняних телеекранах.
Приємно, що наші футбольні керівники ретельно відслідковують та контролюють складання календаря змагань, призначення суддів та інспекторів на матчі чемпіонату та кубка України. Коли ж у них дійдуть руки до телебачення, без якого сучасний футбол неможливий? Чи у нас не сучасний футбол? Далека футбольна провінція? Бо де ще можливе перейменування команд вищої ліги по ходу чемпіонату?
Про самі перейменування можна писати окремо. Особливо про маріупольський «Металург», який здобув взимку назву «Іллічівець». Хотілося б узнати, ім’я якого саме Ілліча вирішив славити маріупольський футбольний клуб, та ще й таким малограмотним способом? Уявіть собі назву «Петровичевець» чи «Олександровичевець». Язика не зламали? Зате в Олександрії саме з цим вирішили боротися, перейменувавши клуб «Поліграфтехніка», на просто «Олександрію». Може це й правильно: краще ніяк команду не назвати, ніж назвати невдало.
Як би там не було, а вже завтра в іграх кубкового півфіналу зійдуться «Дніпро» та «Шахтар», «Волинь» та «Динамо». А в неділю пройде повноцінний 16-й тур чемпіонату за участю всіх найсильніших команд. Ми вже вкотре очікуємо, що нове весняне продовження футболу принесе на наші стадіони все те, заради чого ми йдемо на футбол, за що ми цей футбол любимо.
