Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

За що відповідають українські політики?

6 лютого, 2003 - 00:00

Я не хочу нікого звинувачувати або виправдовувати, але у нас є Основний закон — Конституція України, в якій чітко розписані повноваження всіх гілок влади, зокрема Президента, Верховної Ради, уряду, а рівень наших громадян цілком достатній для того, щоб мати власну думку з приводу того, що відбувається в нашій державі, і про ступінь відповідальності всіх гілок влади. А от на відповідальності політичних партій, їхніх керівників і окремих політиків хотілося б зупинитися окремо.

Припустімо, що все написане у відкритому листі В. Яворівського відповідає дійсності. У цьому ж листі сказано «І чорноволівський Рух, і всі національно свiдомi сили підтримали Вас тоді. І я в тому числі». Постає логічне запитання — чи повинні політичні сили, які на виборах підтримали кандидата, нести політичну відповідальність перед громадянами за діяльність свого кандидата? Безумовно, повинні. Тоді чому у відкритому листі вся відповідальність за ситуацію в країні покладається на одного Президента й немає жодного слова про політичну відповідальність інших? Якщо вимагати дострокової відставки Президента, то цілком логічно вимагати відставки всіх тих, хто його підтримував на виборах. То чому ж тоді про це у відкритому листі немає жодного слова? Чому серед «спасителів нації» знайомі всі обличчя, люди, які раніше займали найвищі посади в державі й повинні нести політичну відповідальність за ситуацію в країні? Пригадайте вибори 1999 року. Чому лідери національно-патріотичних сил не дослухалися до мудрої, зваженої, продиктованої виключно інтересами держави думки справжнього патріота України Левка Григоровича Лук’яненка, а прислухалися до когось іншого й вирушили в абсолютно безнадійний похід по булаву з уламками розвалених партій? У результаті кандидат, якого підтримував Л. Лук’яненко, набрав удвічі більше голосів, ніж усі інші кандидати від національно-патріотичних сил разом узяті. Припустiмо, помилилися. Тоді як має вчинити лідер партії (неважливо хто, Іваненко, Петренко чи Сидоренко), якщо його партія отримала в десять разів менше голосів виборців, ніж п’ять років тому? Напевно, попросити вибачення в однопартійців, піти у відставку і згрупувати політичні сили навколо того кандидата від національно-патріотичних сил, який набрав максимальну кількість голосів виборців. Але це все, якщо керуватися інтересами держави. А якщо головна мета — розмістити свою розкладачку ближче до гетьманського крісла, то тоді політичні банкроти знову в перших рядах «спасителів нації». Дуже вигідно й зручно звинувачувати в усьому одну людину, навіть якщо це глава держави, і продовжувати займатися тим же, чим займалися раніше в усі роки незалежності.

Не маю бажання виправдовувати Президента, але, шановні товариші, добродії і панове політики! Ви також несете персональну політичну відповідальність за ситуацію в державі й не треба перекладати всю відповідальність на одну людину, а якщо і шукати «спасителя», то ні в якому разі не серед тих, хто всі ці роки марширував вулицями із сурмами, барабанами й іншими атрибутами політичного шоу, перетворюючи життя держави на безперервні вибори.

Анатолій ШТАНЬКО, кандидат технічних наук, Київ
Газета: