Не встигають закінчитися одні вибори, як політики розпочинають інтенсивну підготовку до наступних. Не залишаються осторонь цього процесу і бізнесмени. Не секрет, що роль бізнесу у виборчих кампаніях в Україні завжди була і є, з одного боку, величезною, а з другого — неоднозначною, оскільки бізнес і політика тісно пов’язані. Сьогодні в Україні серйозний бізнес не можливий без серйозної політичної підтримки (втім, як і навпаки). Влітку минулого року дослідниками фонду «Інтелектуальна перспектива» було проведене комплексне дослідження політичної та фінансової ролі бізнесу в парламентських виборах в Україні 2002 року. За словами завідувача відділу соціологічної експертизи Інституту соціології Юрія САЄНКА, в основу моніторингу покладена методика опитування керівників 1000 підприємств найбільших регіонів України. Докладніше про дослідження, а також про тенденції та характерні особливості взаємовідносин влади і бізнесу — в інтерв’ю «Дню».
— У чому проявилися особливості електоральних симпатій керівників бізнес-структур у ході виборчої кампанії-2002? Який відсоток бізнесу засвідчив громадянську позицію, взявши безпосередню участь у березневому голосуванні?
— Як засвідчило проведене Фондом соціологічне дослідження політичної та фінансової ролі бізнесу в парламентських виборах-2002, голосування у березні минулого року в Україні відбулося за високої активності керівників бізнес-структур. Так, до урн для голосування прийшло 85% респондентів-керівників (і це при тому, що партквиток має лише кожен восьмий керівник підприємства).
Серед бізнесменів, як виявилося, найбільш популярними партіями є Партія регіонів України, СДПУ(О) та Партія промисловців та підприємців України. Схоже, бізнес-структури почали усвідомлювати, що без вирішення політичних питань вони не зможуть розв’язати проблем власного бізнесу. І це правильно, адже структура капіталу в країні впливає на структуру влади. Вони знаходяться в надзвичайно високій взаємозалежності, і змінювати структуру влади потрібно через зміну структури капіталу. А хто сьогодні це дозволить, якщо представники капіталу якраз і є нашими керманичами? Бізнес-структури це розуміють. Більше того, вони, як проілюстрував перебіг виборів до Верховної Ради, рвуться до представницько-депутатського корпусу з метою захисту своїх інтересів. Нормально це чи не нормально? Для демократичної країни, де усі сфери суспільного життя структуровані і політику формують не бізнесові структури, а громадянське суспільство, це не нормально. В Україні, з точністю до навпаки, особиста активність бізнесменів, різноманітні підкупи під час виборів — виправдана річ. Іншими словами, це нормальне явище в ненормальному суспільстві. — Водночас дослідження показують, що керівники вітчизняних бізнес-структур переважно негативно оцінюють політичну ситуацію в країні...
— Ситуація, справді, дещо парадоксальна. Активність представників бізнесу в голосуванні спостерігається при тому, що демократичною виборчу систему в країні вважають лише чотири вiдсотки опитаних керівників. Як на мене, то це пояснюється пошуком не визволителя, а радше захисника своїх інтересів, перш за все серед політичних структур. Причому електоральні симпатії бізнесменів визначаються наближеністю близьких їм структур до влади. Річ у тім, що весь наш «тіньовий» бізнес працює на принципах соціального зговору (домовленості укладаються в обхід букви закону). І якщо прийде такий провідник, як, скажімо, Гавел, який у Чехії три роки повторював як заклинання принцип «не боятися і не красти», — то ця основа бізнесу просто зруйнується.
З другого боку, підприємці хочуть працювати легітимно, на соціальній угоді, і це показують усі наші дослідження. Однак вони усвідомлюють, що це неможливо при нашій системі. Ось в чому трагедія. Саме тому вони і шукають собі захисників. — У середньому кожна п’ята бізнес-структура, згідно з даними вашого дослідження, в Україні надавала фінансову допомогу тим чи іншим кандидатам в депутати. Чим це було вмотивовано? — Мотивів декілька. Перший і найосновніший — «послуга за послугу». Майже кожна друга бізнес-структура, що підтримувала учасників виборчих перегонів (а першість надавалася в основному кандидатам до Верховної Ради), розраховувала на вдячність у відповідь. Тобто на пільги у бізнесовій діяльності, лобіювання інтересів бізнесменів в органах влади, одержання держзамовлень тощо. В основі такої мотивації — вирішення власних інтересів методом соціального зговору. Такий метод є нормою в суспільстві, в якому ми живемо.
Інша справа — коли на ці структури здійснюється тиск силових структур, податкової служби, тих же політичних партій. Якщо за радянських часів вся ця система ще лаштувалася під демократію, то зараз в хід пускаються будь-які методи тиску. Як відомо, ефективність колективної громадянської свідомості полягає у спроможності самої ж соціальної групи захистити себе. Та радянська людина не наділена таким вмінням, вона атомізована. Цей синдром «радянського раба» тягнеться за нами до сьогодні. Скажімо, на Заході бізнесмени захищають власні інтереси через створення асоціацій та угрупувань. — Крім цього, на Заході існує практика цивілізованого лобізму. А за допомогою чого, на вашу думку, в Україні можна забезпечити механізм прозорого фінансування бізнесом партій та кандидатів, який би включав, з одного боку, можливості легального фінансування, а з другого — регламентував би внесок від однієї особи? — В демократичних суспільствах лобіювання здійснюється відкрито, тому що там діє «Закон про лобіювання». В свою чергу підтримка кандидатів та лобіювання проводиться через формальні документи, а не через домовленості в коридорах. Зрозуміло, що без останнього також не можна обійтися, однак це потім має лягти на папір і легітимно оформитися.
Власне, необхідною умовою цивілізованого лобізму є відповідальність за свої дії, зафіксовані документально. В Україні свого часу була група депутатів, що розробила закон про лобіювання. А це означає, що є бажання перевести стосунки з площини соціального зговору в площину соціальної угоди.
— Як усе-таки можна впорядкувати взаємовідносини по лінії «бізнес — влада» на тривалу перспективу? На вашу думку, закон про лобіювання є панацеєю?
— Ні в якому разі. Необхідна, перш за все, підтримка структур громадянського суспільства. Цей процес не можна залишати без контролю. Запитаєте, а як же контроль з боку податкової інспекції, міліції, прокуратури? Але це влада, а отже, і контроль за власними інтересами. А панацея — це контроль з боку громадянського суспільства. Поруч з визначенням останнього, я завжди приводжу примітивне формулювання економіки. Економіка — не що інше, як механізм переробки ресурсів в добробут народу. Якби такий механізм діяв в Україні, всі проблеми вирішувалися б на користь народу. В свою чергу представницька структура народу, як у громадянському суспільстві, формувала б соціальне замовлення владі, а також контролювала його виконання. Тільки контроль з боку суспільства забезпечує дію закону.
— Чи можна помічені в ході проведеного дослідження тенденції спроектувати на період передвиборчої кампанії- 2004, підготовка до якої вже фактично розпочалася?
— Насамперед з приводу дослідження. Насправді структура бізнесу має не три компоненти, як прийнято вважати (малий, середній і великий), а чотири. Власне цей найвищий прошарок — гіпервеликий або супервеликий бізнес, що знаходиться у владі і диктує бізнесову поведінку малих підприємств — не охоплений нашим моніторингом.
Тепер щодо запитання. На мою думку, нова передвиборча гра буде зовсім іншою. Вплив на це матимуть різні фактори. Зокрема, внутрішній фактор буде зумовлений перегрупуванням сил. Фактор структурування визначатиметься впливом адмінресурсу на опозицію та здатністю останньої до групування. Окрім цього, не можна відкидати й зовнішнього фактора як з боку Західної Європи та Америки, так i з боку Росії.
