Яка ж поетична доля стоїть за плечима самої поетеси, книги якої висунуто на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка?
Людмила Скирда в українській сучасній поезії зайняла місце, на яке ніхто з її ровесників не претендував — це філософська, медитативна лірика з надзвичайно сильним інтелектуальним полем, «обробляти» яке авторка взялась виключно з духовної спонуки. Блискуча освіта, знання іноземних мов, могутній культурницький підмурівок ніби зумовили коло її поетичних тем, які в усіх народів звуться однаково, — в і ч н і: природа і людина; любов і ненависть, добро і зло, культура і релігія, час і вічність, життя і смерть… Своїх вчителів у найближчих поколіннях сама авторка вбачає в особах Рильського і Плужника, а в далеких — це, безперечно, Шекспір і Петрарка.
Варто відзначити, що світова поезія репрезентує, так би мовити, два триби медитативної лірики — з певним песимістичним акцентом (адже знання примножують наші печалі), і світло оптимістичним (адже радісний дух гоїть рани). Так от, Людмила Скирда тяжіє до радості в усіх її іпостасях. Хоч це й доволі парадоксально, беручи до уваги не такі вже радісні її молодечі роки.
Вітальний дух творення пронизує її творчість наскрізь, і, мабуть, саме тому «дивовижна енергетика цієї поезії передається і передаватиметься від серця до серця». І не лише в Україні: книги поетеси вийшли в Австрії і Німеччині, Бразилії та Японії. Вочевидь, це симптоматично, адже на думку спеціалістів, саме слав’янська література нині перебирає на себе левову частку читацької уваги, література, яка в останні десятиріччя отримала колосальний патріотичний імпульс.
Книги, які висунуто на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка, «Сад любові й сонця» (Токіо, Японія) та «Рожевий янгол, або композиції за кермом» (Київ, Україна) в широкому розумінні можна трактувати як спробу активізації поетичного діалогу між Сходом і Заходом, цими основоположними началами світової цивілізації. Справді, «Сад любові й сонця», книга, яка дає можливість зрозуміти найхарактернішу рису Сходу — зосередженість на пошуках Бога в собі, а це, власне, визначає унікальні досягнення у пізнанні космічної сутності людської субстанції. «Рожевий янгол»… Книга про Захід, який все ще шукає Бога десь зовні, а з цими пошуками робить колосальні успіхи в пізнанні зовнішнього матеріального світу. Пошуки діалектичної єдності Сходу і Заходу (а цей мотив в контексті двох книг прочитується моментально), по суті, це пошуки вселенської гармонії, до якої може призвести їх діалог, перш за все, на рівні культур. Справді, діалог — це найкращий спосіб пізнання внутрішнього простору світу. І Будда, і Христос це знали й у своїх проповідях часто до нього звертались. Ось чому діалогічність цих двох книг є безцінною знахідкою, яка могла трапитись на творчому шляху саме Людмили Скирди. В передмові до книги «Сад любові й сонця», що вийшла у Японії, авторка пише: «Я сприймаю Японію як чудесний сад, народжений на сонячній землі і виплеканий безмірною любов’ю його народу». Що ж поетесу можна зрозуміти. Не вона перша зачарована прекрасним і далеким краєм. А от, з боку Японії, треба сказати, ми отримали прекрасний дарунок. Цей, зусібіч позитивний піар України дорогого вартий. Адже після виходу «Кобзаря» жоден український автор в Країні вранішнього сонця за останній час не перекладався. Вихід української книги в Японії — це досягнення цілої нашої літератури. І ми, незважаючи на всю нашу онтологічну «любов» одне до одного, не матимемо рації, якщо не оцінимо цей факт як добру вість відродження українського слова в світі.
Як повідомляло УНІАН, книга Людмили Скирди в Японії викликала широкий інтерес. Відбулись громадські презентації, ТВ і радіопрограми, з’явились інтерв’ю з авторкою у японській пресі.
Людмилу Скирду порівнюють із видатною японською поетесою Йосано Акіко, талановитою представницею японського модерну початку століття, віднаходять спільні теми і смислові співпадіння, запрошують на поетичні рецитації, лекції тощо. Вона перекладає українською мовою книгу спогадів Її Величності Імператриці Японії Мітіко. Отак відбувається дивовижний процес входження української письменниці в чужу, далеку й загадкову культуру.
І от знову повертаємось до класичної проблеми, яку протягом століть намагались збагнути філософи і політики, пророки і поети, митці та вчені. Схід і Захід... Ця проблема була у фокусі ще грецької культури, яка у строгих елліністичних формах намагалась охопити не охоплюваний спадок Сходу. Конфлікт між східним і західним розділив і Римську імперію, і християнську церкву.
Сьогодні, вочевидь, надходить час великого примирення, взаємного збагачення, духовного порозуміння. На складних шляхах становлення людського духу онтологічно протилежні типи мислення завжди нестримно притягувались одне до одного. Це і породжуватиме великий синтез іманентності та феноменалізму, іня і яня, Сходу і Заходу.
В одному із своїх передноворічних інтерв’ю поетеса говорить: «Деякі прогнозисти еру Водолія називають іонічним періодом, маючи на увазі Євангеліє від Іоанна, який, вочевидь, був одним із ідеологів глобалізму. І тут японський духовний феномен може стати базисом, моделлю взаємозбагачення і співробітництва за умов збереження абсолютної національної автентичності».
Нам здається, що оцей безпрецедентний факт японського буття української книги, одна з тих осяйних крапель, що притягнулась могутньою аурою японської культури, аби неодмінно перетворитись на плодотворний імпульс взаємного духовного пізнання.
Нині в Україні формується сильна й талановита орієнтальна наука (хоч би така, як за Кримського). Будуть написані дисертації про явища рецепції, японо-українські взаємини тощо. А поки можемо лише ще і ще раз привітати одне одного з тим, що… «процес пішов».
Людмила Скирда працює в літературі сорок років. Це справжній майстер поетичного слова. Її вірші такі ніжні й мудрі, що їх часом хочеться запам’ятати назавжди, аби вони лишилися з тобою й боронили від бруду буднів, черствості й підлоти. Важко не помітити цю яскраву, артистичну постать на нашому літературному поприщі, ще важче не почути її самобутній і чарівний голос. Її книги дарують снагу, тепло, радість і віру в те, що все у нас буде добре. Людина ця достойно і красиво іде по життю. Цю долю їй подарували небеса і не помились у своєму виборі. Тож хотілося б, щоб і Висока Рада приєдналася до «голосу згори».
