Перші місяці нового року, як правило, — пора побудови амбіційних планів і райдужних надій. На жаль, нинішній рік, схоже, стає сумним винятком. Багато експертів сходяться на тому, що 2003 рік явно буде не з найкращих для української економіки. Хоча слід віддати належне уряду і вітчизняному бізнесу: вони дивляться на найближчі перспективи і тверезо, і не без оптимізму.
Передусім, турбує доля горезвісного економічного зростання. Українським урядам так і не вдалося навчитися ним керувати, і зростання, що виникло спонтанно під впливом кон’юнктури зовнішніх ринків, так само спонтанно може зійти нанівець.
Цього року, очевидно, знизяться темпи розширення споживчого ринку. Жорсткіша фіскальна політика, часткове витіснення тіньової економіки і, отже, зайнятість (через більшу прозорість фінансових операцій, скорочення обсягів «сірих» трансакцій у зв’язку з вдосконаленням і «уніфікацією» українського законодавства тощо) негативно позначаться на зростанні прибутків населення. Тоді як зростання мінімальної заробітної плати може за нинішніх умов зіграти двояку роль. З одного боку, це означатиме черговий виток використання ресурсів на споживання, завдяки чому в короткостроковому періоді прибутки споживачів продовжуватимуть зростати. З другого боку, призведе до відкачки ресурсів від мети розвитку. Як через фіскальну систему (сьогодні вже обговорюється, яким чином потрібно отримати до бюджету додаткові кошти для підвищення зарплат у бюджетній сфері, і можна вже практично безпомилково передбачити, з яких витратних статей і з яких фіскальних джерел буде отримано ці кошти), так і безпосередньо з ресурсів підприємств всіх форм власності, яким також доведеться підтягати рівень офіційних зарплат до мінімального.
Таким чином, навіть при продовженні зростання споживчого попиту на внутрішньому ринку, умови для виробників споживчих товарів ставатимуть гіршими — їм буде все важче реагувати на зростаючі запити споживачів. Сфері роздрібної торгівлі, що активно розвернулася в останні роки, не залишиться нічого іншого, ніж закривати виникаючий незадоволений попит за рахунок імпорту.
Цікаво, що в останні роки саме за допомогою експорту традиційно вирішувалася в Україні проблема вузькості внутрішнього ринку. Але судячи з офіційних прогнозів, на українських експортерів чекають не найкращі часи. Експерти прогнозують зменшення попиту на українську продукцію на ринках Росії у зв’язку зі зниженням її платоспроможності внаслідок падіння світових цін на нафту. Несприятливо може позначитися і зменшення попиту на світових ринках на продукцію чорної металургії — основної експортної галузі України. Регулярні скандали, до яких втягують Україну на світовому ринку зброї, очевидно, можуть призвести до втрати її позицій і на цьому напрямі. Все це, мабуть, зумовило опублікований в кінці минулого року Мінекономіки прогноз відносно зростання обсягів експорту в 2003 р. Він передбачав зростання на 1%.
І все ж такий прогноз видається надто песимістичним. Пожвавлення торгівлі з Російською Федерацією у другій половині минулого року, розвиток промислової кооперації на цьому ж напрямі, в тому числі й у виробництві експортної продукції, свідчать на користь більш сприятливих перспектив. Щоправда, досягти торішнього успіху з експортом сільгосппродукції, швидше всього, не вдасться: погода врожаю-2003 не сприяє, а протиставити примхам погоди фінансові вливання ні сільгосппідприємства, ні тим більше держава не в змозі. Перспективи розвитку експорту в РФ потрібно шукати у сферах торгівлі комплектуючими, продукцією машинобудування, готовою продукцією харчової промисловості.
Проте можливі успіхи на експортному терені аж ніяк не є однозначно позитивним чинником. Не виключено, що на цьому грунті в Україні може розігратися сценарій, за яким ініційоване експортними галузями зростання не буде стимулювати уряд до структурних перетворень у національній економіці та шукати внутрішні чинники економічного розвитку.
Зменшення позитивного балансу сальдо поточних операцій як завдяки зростанню імпорту, так і через зниження темпів зростання експорту, в свою чергу, може призвести до вичерпання такого важливого каналу зростання грошової пропозиції в національній економіці, як поповнення резервів Національного банку. Якщо НБУ не вдасться разом з урядом віднайти шляхи істотного збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки, то це призведе до загострення проблеми дефіциту ліквідних ресурсів і уповільнення ремонетизації економіки. Дорожнеча кредитних ресурсів зберігатиметься. Красномовно звучить, зокрема, зниження Кабміном у кінці року офіційного орієнтиру інфляції на 2003 рік із 6-7 до 4 %. Як виявляється з цього кроку, уряд збирається досить жорстко регулювати збільшення грошової пропозиції та не вимагатиме від нового керівництва Нацбанку заходів, здатних розхитати монетарну стабільність. Тим більше, що заяви про необхідність для країни «бюджету розвитку» і Банку реконструкції та розвитку знову залишилися на рівні декларацій.
Досягти насичення бюджету 2003, прибуткова частинаякого повинна приблизно на 16 % перевищувати фактичні надходження минулого року, можна буде лише шляхом закручення податкових «гайок». Тому важко сперечатися з аналітиками, які розглядають кадрові призначення в головній податковій службі як засіб консолідації фіскальної влади в країні та ознаку різкого посилення саме каральної функції фіскальних органів. Це може означати, що чинники податкової диктатури, яка має виразний вибірковий характер, не на краще змінять клімат для підприємництва. Ймовірність саме такого розвитку подій за умов зростаючої значущості «адміністративного» ресурсу, дуже зручного для реалізації через фіскальні важелі, поки що вельми велика. З цієї причини ймовірність широкомасштабної податкової реформи та прийняття Податкового кодексу, що намічається на перше півріччя поточного року, дуже мала. У світлі вищенаведеного важко уявити собі введення нової податкової системи, що зменшує податковий тягар, навіть із 2004 року. Вдосконалення ж її вже в 2003 р. (якщо, звичайно, не враховувати різного роду новини, покликані збільшити обсяг податкових надходжень) потрібно віднести, швидше, до жанру «фентезі».
Минулий рік виявив (що, до речі, було відмічено ще в травневому посланні Президента Верховній Раді) драматичну кризу економічної політики. Практика показала, що стратегічним цілям — довгостроковому зростанню, структурній перебудові та підвищенню національної конкурентоспроможності, забезпеченню соціальної орієнтованості — використовуючи напрацьовані важелі та інструменти ринкової економіки, слідувати не вдається. Це пояснює активне використання адмінресурсу, за допомоги якого в році, що наступив, і буде вирішуватися вищезазначена криза.
За таких умов вітчизняний бізнес заохочується до пошуку форм «неформального» спілкування з владними структурами та дуже мало зацікавлений у вкладеннях у підвищення ефективності своєї діяльності. Стан низької ефективності національної економіки відтворюється шляхом розширення поля застосування адміністративних важелів регулювання. Така ситуація зберігатиметься доти, поки спільними зусиллями держави та бізнесу не буде сформовано стратегію зростання. Вона повинна базуватися на поєднанні потенціалу вітчизняного підприємництва і зваженої, грамотної, стратегічно орієнтованої державної політики, націленої на стимулювання економічного зростання.
