«Постгавелівська епоха» прийшла до Чехії явно неочікувано. Першим свідченням цього стали безрезультатні президентські вибори, три тури яких не назвали імені нового лідера нації. Парламентське голосування, через яке свого часу проходив і Вацлав Гавел, виявилося, можливо, не найкращим механізмом для того, щоб обрати президента, якому доведеться керувати державою вже за нових умов. Ні голова Сенату, християнський демократ Петр Пітгарт, ні екс-прем’єр-міністр, громадянський демократ Вацлав Клаус, не змогли заручитися підтримкою більшості з двох палат парламенту. Дія мандата Вацлава Гавела, символу епохи змін у Чехії, закінчиться 2 лютого. Цими днями очікується, що чеський парламент призначить нове голосування, можливо, з новими кандидатурами.
Гавел був уособленням цілої епохи. Екс-дисиденти і літератори були при владі і в інших постсоціалістичних країнах — Лех Валенса у Польщі, Вітаутас Бразаускас у Литві, Леннарт Мері в Естонії, Арпад Гьонц в Угорщині. Валенса був героєм опору «комуні», як режим соціалізму звали поляки, і з його іменем теж була пов’язана ціла епоха. Але вона давно закінчилася. Для того, щоб змінитися самим і зробити необхідні зміни в країні, полякам знадобився зовсім інший лідер. Гавелу ж вдалося пов’язати із своїм іменем майже півтора десятиліття, протягом яких у Чехословаччині відбулася ну у Перській затоці не підлишить країну», — заявив «Саддам Хусейн — сміли«оксамитова революція», країна розділилася на дві складові частини, пройшла через болісні структурі зміни, пов’язані, між іншим, і з відмовою від більшості підприємств важкого машинобудування та переорієнтацією самого устрою економіки країни. За Гавела відбулося становлення політичної системи Чехії як парламентської демократії, виникли нові партії і нові лідери. Країна пройшла шлях від нелегкого кандидатства на вступ до Європейського Союзу до вже гарантованого членства, щоправда, з дещо меншими правами, ніж у німців чи французів. Чехія органічно вписалася в Організацію Північноатлантичного договору (НАТО). Проведення саміту НАТО в Празі це зайвий раз підтвердило. Це все не означає, що «гавелівська епоха» могла б характеризуватися як безконфліктна: країна проходила і через фінансову кризу, і через пов’язані з нею скандали, причетним до яких був і екс-прем’єр Вацлав Клаус, один із нинішніх претендентів на посаду президента. У середині 90-х чехи не надто схвально поставилися до останнього шлюбу свого президента. Були виступи журналістів громадського телебачення проти правил їхньої роботи, був протест населення проти підтримки офіційною Прагою операції в Югославії. Навряд чи більшість чехів читала літературні твори Гавела. При всьому цьому Гавел незмінно залишався найсильнішим, йому не було рівних за впливом і політичною майстерністю, тому досі не було сумнівів у тому, хто виграє президентські вибори.
Зараз же ситуація ускладнюється тим, що іще довгий час жоден із політичних лідерів не матиме авторитету, впливу й довіри, які можна було б порівняти з гавелівським. Саме це й продемонструвала невдала спроба виборів. Очікується, що у новій спробі братимуть участь також інші особи, зокрема, один із лідерів соціал- демократів, екс-прем’єр Мілош Земан. Новий президент країни вже відповідатиме за повну інтеграцію країни до «об’єднаної Європи» і йому доведеться бути готовим до більш серйозних і важких диспутів, ніж під час кандидатства Чехії. Новому главі держави доведеться стати перед вибором: продовжувати відверто проамериканську політику Гавела чи знайти нову лінію для Праги. А також довести практикою, наскільки справедлим є висновок, що державна система Чехії вже спроможна ефективно працювати навіть і без президента.
