Яскраві карнавали з переодяганням сягають найдавніших часів, а потім їх приурочили до християнських свят Меланії та Василя, тобто на Новий рік за старим стилем. В багатьох селах Буковини та й в самих Чернівцях у ці дні можна спостерігати урочисту ходу «перебраних», але чи не найкраще ці традиції збережені у містечку Вашківці Вижницького району. Тут майже в кожній оселі напередодні свята усі від старого до малого готують костюми та переодягаються у казкових і невигаданих героїв, а подивитись на все це, а може і взяти участь, з’їжджаються не лише всі вихідці з Вашківців, а й сотні гостей з усієї області та з-за її меж.
Наслухавшись захоплених розповідей учасників і глядачів щорічного дійства, я вирішила, що це варто побачити на власні очі. Ще на під’їзді до містечка нашу машину оточила галаслива юрба в масках, хустках, кожухах, формі міліціонерів та лікарських халатах (два останні костюми навряд чи є унікальними витворами старовини, але, мабуть, на переконання їх власників, вони цілком мали вписатися у цей святковий гармидер), а з їх вигуків ми зрозуміли, що проїхати далі вдасться лише заплативши «митний збір». Усе містечко загалом нагадувало велику сцену, де проходять десятки вистав без режисерів і постановників, а кожен щомиті за своїм бажанням чи без нього може стати їх учасником.
Традиційний гурт перебраних у Вашківцях складається з «дідів», «баб», «козаків», «циган», «жидів», «ведмедів», а нові віяння збагатили його новими образами, серед яких я помітила і російського президента Путіна, і терориста номер один Осаму бен Ладена, і багатьох інших на когось неймовірно схожих, хоча досі не можу зрозуміти на кого. Місцеві жителі розповідають, що виготовлення масок і костюмів — справа не одного дня, і між різники «кутками» поселення навіть влаштовували змагання на кращий образ. Виготовлення масок у Вашківцях є унікальним видом ремесла, що передається від діда-прадіда, а старожили шанобливо згадують майстра Георгія Гараса, пам’ять про якого живе у творіннях, що зберігаються в його музеї.
Ще 13-го ввечері такі веселі компанії у чудернацьких костюмах починають обходити оселі своїх односельчан з віншуваннями та відганяти від домівок злих духів. Причому нерідко перевдягнуті хлопці поводять себе далеко не ввічливо — вони запросто можуть відлупцювати віником всіх, хто є в домі, і влаштувати там безлад, але господарі все одно повинні бути вдячні, що до їхнього дому завітала «переберія» — це обов’язковий атрибут свята.
Після півночі розрізнені гурти виходять на вулиці містечка, і місцеві жителі знають — боронь Боже зустрічатись на їхньому шляху. Якщо вас просто відлупцюють віником і обіллють водою — вважайте, нічого не сталося.
Справжній карнавал влаштовують уже наступного дня — на Василя. Веселі компанії з різних «кутків» містечка збираються разом, щоб продемонструвати свої костюми і таланти, привітати і порадувати гостей, але основне задоволення, здається, отримують вони самі. Шум, гам, тріск дзвіночків, пісні та жарти, кудахкання курей та ревіння корів, які є елементом деяких образів, можна вважати не загальним божевіллям, лише ставши учасником цього веселого шоу з виразним національним колоритом.
Завершенням дійства є ритуальна «купіль переберії» — його учасники заходять у потічок, що протікає у містечку. У ці холодні новорічно-різдвяні дні вони прямо в одязі охоче плигають у воду, обливаючи одне одного. Від цього видовища мороз іде по шкірі, але, за народними переказами, перебрані у маски таким чином звільняються від нечистої сили, яка могла до них причепитись під час обходу осель та нічних прогулянок, і, схоже, сучасні прагматики вірять у це.
Повертаючись додому я все намагалась зрозуміти, чого більше у побаченому — данини традиції, можливості самовиразитись, «випустити пару», а може, всього разом узятого?
