Якось само по собі слово «коаліційний» стало найбільш уживаним до уряду Віктору Януковича епітетом. Очікуваного масового захоплення міністерських портфелів земляками прем’єра не спостерігалося. У зв’язку з цим цікаво відзначити, що попередній склад міністрів на чолі з Анатолієм Кінахом називали командою прагматиків, уряд Ющенка — командою реформаторів, Пустовойтенка — урядом стабільності.
Епітети змінюються, кабмінiвські програми злегка коректуються, а країна незмінно залишається аутсайдером реформування економіки у Східній Європі. Експерт із питань зовнішньої торгівлі австрійського Інституту економічних досліджень Ян Штанковськи в нещодавно опублікованій науковій роботі назвав критеріями розвитку держави рівень середньої заробітної плати і стандарти з охорони навколишнього середовища. При цьому експерт зазначає, що для іноземних інвесторів більш вигідним є вкладення коштів саме в слаборозвинені країни, до яких прирахував й Україну. Відкинувши ці сумнівні аванси на адресу нашої країни, ми спробували визначити критерії, за якими можна об’єктивно судити про темпи економічних реформ. За цими критеріями, як правило, оцінюють діяльність усіх без винятку урядів не тільки «маленькі» та «нові» українці, а й зовнішній світ. Узагальнююча відповідь на запитання про причини гальмування реформ виявилася досить простою: елементарна інтелектуальна слабкість державних еліт і нерішучість керівництва країни (яку в теленовинах називають «зваженістю»). Отже, критерії.
РІВЕНЬ ЖИТТЯ
Державна статистика запевняє, що минулого року українці стали жити на 20 із лишком відсотків краще. Не вірите? У середньому громадянин нашої країни щомісяця отримує 70 євро, і гірше в Європі за цим показником почуваються лише дві країни. Ось тепер віриться. Уряд схильний вказувати на чудову динаміку зростання рівня життя, хоч і погоджується, що цей рівень дуже низький. І більшість громадян із цим не сперечається. Опитування «Ipsos-Reid» у 12-ти країнах показало, що українці мають найнижчу самооцінку якості життя і водночас найвищий відсоток віри у те, що життя все-таки змінюватиметься на краще.
Зусилля держави з підвищення рівня життя мають такий самий нездоровий характер, як і багатостраждальні економічні реформи. Парламент заборонив із 2003 року виплачувати українцям ставку меншу за 185 гривень, а з першого липня — меншу за 237 гривень, але при цьому «забув» зарезервувати в бюджеті 10 мільярдів на підвищення зарплат держслужбовцям. А тим часом самих держслужбовців від жебрацтва рятує лишень корупція і сумнівні підробітки. Конституційні декларації про безкоштовні соціальні гарантії стали глобальним обманом. Уже давно жодна операція в лікарні не обходиться без вручення лікарю конверта з грошима або подарунка. В уряді чудово знають, що припинити це неподобство можна лише зобов’язавши всіх українців мати медичні страховки. Але провести цю реформу сміливості поки не вистачає.
ЯКІСТЬ ДЕРЖУПРАВЛІННЯ
Українські чиновники мають найнижчі зарплати у Європі і «мстять» за це своєму роботодавцю, тобто виборцям. Різні західні організації стабільно зараховують Україну до низки країн із найвищим рівнем корупції, але ми ж знаємо, що правда страшнiша, ніж бачиться з-за океану. Виснажений корупцією і жебрацтвом державний апарат вигідний. Минулого року вперше стала публічною фраза «посадити департамент на зарплату». Великі приватні корпорації просто купують те чи інше відомство у своїх цілях. Парадоксально, але це одразу позитивно позначається на якості роботи держчиновників, зокрема й в інтересах народу.
Реформа державного управління, затіяна рокiв зо три тому, обмежилася дивним скороченням кількості міністерств (за рахунок формального перейменування їх у комітети) і введенням посади державних секретарів. Сьогодні ніхто в уряді не турбується про те, щоб вивчити першопричини слабкого менеджменту, провести скорочення штатів з одночасним підвищенням зарплат, зробити всі послуги держорганів платними, тобто самоокупними. Щоб піти на таку реформу, треба мати волю і розум. Але хіба хоч один із урядів як головний епітет заслужив визначення «розумний» і «рішучий»?
СТРУКТУРА ЕКОНОМІКИ
Про те, що українська економіка випускає не ті товари, які повинна випускати, твердить кожен новий прем’єр-міністр. За цим, як правило, з’являються пропозиції надати пільги тій чи іншій галузі (стосовно якої черговий прем’єр найбільш «сентиментальний»). Оскільки уряди в нашій країні змінюються раз на рік, то жодна з опікуваних державою галузей не мала довгострокового успіху. Минулого року найбільш прибутковим промисловим бізнесом були переробка російської нафти та вирубка лісів на меблі. Судячи з усього, бензоколонок незабаром стане більше, ніж дерев.
Загальновідомо, що країна, яка бажає вийти на гідний рівень розвитку, має розвивати всі види «інтелектуального» бізнесу (банки, біржі, страхування, торгівлю), а також машинобудування, як кінцевий етап переробки різних сировинних складових. Навряд чи ця аксіома є новою для чиновників. Але реальних дій у цьому напрямі не спостерігається.
ПОДАТКОВА РЕФОРМА
Розкіш платити податки в повному обсязі не може собі дозволити жодне українське підприємство. І річ не в тому, що слабка економіка навіть теоретично не може сплачувати такі або більші податки, ніж, наприклад, компанії країн ЄС. Після скандалу з відмиванням грошей Павлом Лазаренком інші українські прем’єри, на жаль, також давали гучні приводи сумніватися в чистоті деяких рішень. А якщо пригадати наскрізну корупцію місцевих держадміністрацій, стає зрозуміло: платити податки до скарбниці, яку нахабно розкрадають, немає сенсу.
Недостатній рівень інтелектуальних еліт, що визначають економічну стратегію держави, не дозволяє провести розрахунки на користь глобального зниження податків. Провідні економічні експерти віддають перевагу банальній арифметиці, передбачаючи, що зниження податку вдвічі на стільки ж знизить доходи бюджету. Не допоміг поки навіть красномовний приклад Росії, де зниження прибуткового податку вдвічі привело до підвищення доходів скарбниці. Ще раніше українські металургійні підприємства, домігшись для себе зниження податку на прибуток удвічі, підвищили відрахування до бюджету на стільки ж. Лише елементарною дурістю можна пояснити рішення влади припинити цей експеримент, а не поширити його на всю економіку. Власники великих українських підприємств, на жаль, також не є активними лобістами зниження податків, оскільки давно працюють через офшорні фірми.
ПЕНСІЙНА РЕФОРМА
Нинішню систему виплати пенсій успадкували від зрівнялівки СРСР — з усієї країни гроші збирають до єдиного казана і потім розподіляють серед пенсіонерів. Суть задуманої реформи зводиться до того, що кожен громадянин на старості років самостійно розпоряджатиметься грошима, які він сплачує впродовж усього життя до Пенсійного фонду. Хто не в курсі, 32% фонду зарплати українські підприємства зобов’язані автоматично відраховувати на потреби пенсіонерів. Саме ця грабіжницька ставка змушує 90% приватного бізнесу країни виплачувати зарплати працівникам «у конвертах».
За підсумками реформи кожен громадянин повинен укласти договір із Пенсійний фондом, яким управляє Кабінет Міністрів (а також, за бажанням, із приватними пенсійними фондами), і чесно відраховувати гроші на свій персональний рахунок. На сьогоднішній день люди не знають не тільки номери своїх персональних пенсійних рахунків, але й достеменно не уявляють, куди йде третина їхньої зарплати.
Прорахувати наслідки перехідного періоду від пенсійного «общака» до індивідуальних пенсійних рахунків для уряду й парламенту поки є нездоланним завданням. Саме тому люди немолодого віку панічно бояться виходити на пенсію. Вони просто втрачають жорсткий зв’язок між розміром своєї пенсії та зарплати.
ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ
Грандіозний перерозподіл національного багатства в Україні відбувається без кількох базових законів. У принципі, нічого дивного в цьому немає. Відсутність правил дозволяє людям, наближеним до влади, встановлювати контроль над прибутковими підприємствами з допомогою «административного обаяния». Тіньова приватизація, що за масштабом переважає легальну, є найбільш наочним прикладом специфічної ментальності українських капіталістів.
Поза будь-якими сумнівами, найближчим часом реформа майнових відносин в Україні відбудеться. Закони, як правило, мають обмежуючу функцію, і політико-фінансові групи такі обмеження встановлять, як тільки зіткнуться з необхідністю захисту свого майна від атак таких самих «обаятельных» конкурентів. Лише після цього, схоже, відбудеться легалізація українських капіталів і прихід великих іноземних інвестицій.
АГРАРНА РЕФОРМА
Аграрна реформа є показовим винятком, що підтверджує правило. Рішення розформувати колгоспи і створити на їхній базі приватні підприємства на порядок підвищило продуктивність праці на селі й обсяги врожаїв. Смілива і розумна реформа швидко дала плоди, і подальшому розвитку галузі заважає тільки недорозвинена інфраструктура аграрного ринку. Не виключено, що через багато років лише завдяки рішучому початку якісних реформ у сільському господарстві нинішнього Президента країни згадають у підручниках з української історії.
