Про Бережани, невеличке мальовниче містечко з річкою Золота липа на Тернопільщині, сьогодні за межами Західної України мало хто, мабуть, щось достеменно знає. Хіба дехто пригадає популярну колись пісню «Із Бережан до Кодри січовики манжали»... Проте сьогодні співають інших пісень, а про Бережани добре відають радше батьки підлітків, які відбувають ув’язнення в тутешній колонії для неповнолітніх — колишньому Бернардинському монастиреві. Треба віддати належне керівникам колонії, які в справі збереження національної архітектурної спадщини проявили значно більше державної мудрості, чисто людської розважливості, керуючись насамперед правилом «не нашкодь», аніж багато хто з функціонерів вiд культури. Аби переконатись в цьому, досить кинути погляд на Бережанський замок, збудований українським воєводою-шляхтичем Миколою Сенявським в 1534 — 1554 роках, на брамі якого ще до 30-х років ХХ століття зберігався напис: «Богу на славу і на оборону вірних християн». Сьогодні ця величава фортифікаційна споруда — майже суцільна руїна. Досить також кинути оком на Вірменський костел, руїни Великої синагоги, каплиці Сенявських (до речі, у всій Європі подібних каплиць лише три — в Кракові, Львові та Бережанах), щоб зрозуміти: якщо негайно не вжити необхідних заходів, то прийдешні покоління отримають в спадок лише уламки від колись величних архітектурних споруд. До речi, в Бережанах нараховується 125 пам’яток архітектури, 9 — археології, 20 — монументального мистецтва — жодне мале місто в Україні не має такого багатства. А центральна частина міста — суцільна забудова XIV — XVII столітть — не має аналогів не тільки в Україні, а й за кордоном. Зрештою, і самі Бережани, перші письмові згадки про які сягають 1375 р., не схожі ні на яке інше місто, хоча на Тернопільщині подібних чимало. Скажімо, Збараш, Керменець, Бучач, Підгайці... Так що в сенсі збереження пам’яток історії та культури Бережани є типовим містом iз характерними для багатьох інших бідами та невирішеними проблемами. Навіть попри те, що минулого року Бережани отримали статус Державного історико-культурного заповідника, хронічна відсутність грошових коштів (із обіцяних Держкомбудом на цей рік 15 млн. грн. місто не дістало ні копійки) на реставрацію може призвести до цілковитої руйнації бережанських пам’яток.
Тут в свій час жили та творили такі видатні українці, як Маркіян Шашкевич та Богдан Лепкий. В тутешній церкві Пресвятої Трійці зберігаються мощі Іоана Хрестителя — частина кістки руки, якою він хрестив Ісуса Христа в річці Йордан. Колись, в другій половині XV століття, їх було подаровано бережанському воєводі- шляхтичу Сенявському для каплиці місцевого замку. Тож чим можна нині зарадити, аби бережанські пам’ятники історії та культури не продовжували руйнуватись?
На це питання спробували знайти відповідь наприкінці минулого тижня учасники науково-практичної конференції. Своїми думками з цього приводу під час конференції ділились не тільки місцеві краєзнавці та представники громадськості, а й гості зі Львова, Кракова, Кам’янця- Подільського — фахівці інституту «Укрзахідпроектреставрація», університету «Львівська політехніка», Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець», Краківської політехніки. На жаль, не приїхали до Бережан на конференцію, хоча й обіцяли, співробітники Державної туристичної адміністрації України та Комітету держбуду України. Чомусь оминули своєю увагою конференцію і тернопільські журналісти. Так що з декількома її учасниками спілкувався лише кореспондент «Дня». А першим погодився на коротке інтерв’ю міський голова Бережан Василь Зорик. На питання, чим, мовляв, викликане проведення такої конференції саме в Бережанах, він відповів:
— По-перше, Бережани є історичним старовинним містом, так би мовити, архітектурною перлиною. Як ви вже знаєте, у нас є 125 пам’яток архітектури, з них 10 — загальнодержавного значення. Крім того, вже протягом року у місті функціонує державний історико-архітектурний заповідник. З метою пожвавлення його роботи, популяризації архітектури Бережан, а також збереження історичної та культурної спадщини ми й провели цю конференцію. Для того, аби залучити до вирішення існуючих у нас проблем науковців, істориків, фахівців інших галузей, аби вони виклали своє бачення перспектив розвитку міста і збереження пам’яток, подальшого їх використання. Поки що це тільки теоретичні напрацювання, але я сподіваюся, що найближчим часом ми застосуємо їх і на практиці. Як і дещо з того, про що йдеться в книзі «Україна Incognita», яку видала редакція газети «День». Мені її декілька днів тому подарували в Києві під час установчої конференції Асоціації малих міст України, до складу якої увійшло 21 містечко, переважно із Західної України. Поки що встиг лише перегорнути сторінки, але зауважу, наскільки величезний історичний архітектурний і культурний потенціал має наша держава і його треба зберегти і відновити.
З жалем оглядаємось нині на руйнування Вірменського костелу, в аварійному стані перебуває Бережанський замок, хвилює доля каплиці Сенявських, якій загрожує цілковита руйнація. Цей «чорний список» можна було б продовжувати і продовжувати. Та все впирається у відсутність коштів. Цьогорічний же міський бюджет склав трохи більше 2 млн. грн. І все одно половину цих грошей вилучено в районний бюджет на утримання шкіл та лікарень, а тих грошей, що нам залишилися, замало навіть для нормального життєзабезпечення міста, не кажучи вже про відновлення пам’яток. Крім всього іншого, необхідно ремонтувати дороги, проводити капітальний ремонт міських інженерних комунікацій і привести нарешті до пуття наш готель. Соромно казати, але, не зважаючи на його назву «Європа», всі санвузли в готелі — загального користування. Аби привабити до нашого міста туристів, зрозуміло, необхідно створити відповідну інфраструктуру. В цьому сенсі нам поки що особливо нічим хвалитись...
Не могли ми не поспілкуватись із директором бережанського Державного історико- архітектурного заповідника Богданом Тихим. Він, зокрема, не в захваті від того, що зараз відбувається в малих містечках України.
— Такі міста, як, скажімо, на Тернопiльщині Збараж, Кременець, Бучач, Почаїв і, звісно, Бережани, сьогодні перебувають без належної державної опіки і, якщо дивитись правді у вічі, залишені напризволяще. Тому нічого не залишається, як самим шукати певні кошти для відродження цих міст. А єдиний, на мій погляд, вихід — це розвиток ремесел і туризму. З цією метою і створена Асоціація малих міст України під назвою «Золоте опілля»...
Проте сьогодні з прикрістю мушу констатувати: більшість пам’яток міста руйнується і пустує, або використовується не за призначенням, як наприклад Бернардинський монастир. До речі, Бережанський замковий комплекс ще в недавньому минулому використовувався як... стрільбище школи ДТСААФ. У 70-х роках минулого століття там нарешті було розпочато роботи по реставрації замку, але згодом їх припинили. Потім тут почали протиаварійні роботи. Однак настільки нефахово, що старовинне каміння з елементами ренесансної різьби вивозилось на міські новобудови. А там, де завали треба було розгрібати руками, пускали трактори. Сьогодні ми маємо проект реставрації замку, який розроблено інститутом «Укрзахідпроектреставрація». Але, як завжди, немає коштів. Хоча в даний момент, з огляду на відсутність грошей, потрібна не стільки допомога реставраторів, скільки жителів міста. Насамперед, терміново треба виконати ремонт покрівлі та виготовити вікна та двері — це приблизно 20 кубічних метрів будівлельного лісу та 200 квадратних метрів цинкової бляхи. Сподіваємось, що будівельним лісом допоможе Бережанське лісгоспзах, а бляхою — держава. Якщо цього не зробити, нащадки не похвалять нас за байдужість...
А ось директор Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» Василь Фенцур вважає, що сподіватись на допомогу держави нереально. Бо, за його словами, із 25 тисяч українських пам’яток архітектури вона би дала собі раду бодай із однією тисячею. Наприклад, в цьому році Кам’янцю- Подільському, який внесено до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО, на реставрацію не виділено ні копійки. Тому єдиний вихід із такого скрутного становища, в якому перебувають Бережани, переконаний Василь Фенцур, — пошук інвесторів, як внутрішніх, так і зовнiшніх. Причому, домовлятись з ними слід з умовою, що після відбудови чи реставрації той чи інший об’єкт перейде в їх приватну власність. Не страшно, що вона стосуватиметься пам’ятки культури чи архітектури, каже Василь Фецур, адже її за межi України ніхто не вивезе...
Хоч би як там було в майбутньому, але сьогодні Бережани з 18-тисячним населенням тішаться тим, що в їхньому місті присутнiй дух столiть. І чомусь на думку спадають слова Богдана Лепкого: «Для України треба не тільки вмирати, але й жити»....
