Рік тому в інтерв’ю «Дневі» фермер iз Житомирщини Леонід Михайлов (до речі, лауреат конкурсу «Людина року-2000 у номінації «Фермер року») розповів про те, як готує молодих українських хлопців (подекуди і дівчат) до стажування на фермах країн із високорозвиненим сільським господарством, зокрема, у США, Данії, Ірландії, Швеції тощо. За 6 років участі в різноманітних міжнародних програмах з його, так би мовити, благословення на навчання за кордон було направлено майже двiстi стажерів. Десятки з них знаходяться там і зараз. Вкупі вони створили неформальний клуб «Farming Future of Ukraine» («Фермерське майбутнє України»). Нещодавно у Радомишлі (це райцентр у Житомирській області) пройшло зібрання членів цього клубу. Власне, там автор і мав нагоду ближче познайомитися з колишніми стажерами, серед яких, на переконання їхнього «хрещеного батька» Л.Михайлова, є такі, якi в недалекому майбутньому здатні очолити якщо не державу, то аграрне міністерство це вже точно.
…Сергію Кравцю 27 років, має вищу педагогічну освіту, півтора роки працював на фермі у Данії, де навчався доглядати свиней. 9 місяців провів у Ірландії. Вже рік працює головним менеджером дочірнього підприємства «Ферми ДАНАМ», заснованого данцями, і яке базується в Кагарлицькому районі на Київщині. Це ферма, на якій вирощують породистих свиней і застосовуються технології, в тому числі ті, що відносяться до «ноу-хау». Працює на ній 30 чоловік, більшість із яких навчав особисто Сергій. За рік, що він очолює ферму, кількість свиней на ній збільшилась з 2 до 6 тисяч голів. М’ясо ввірених його турботам тварин постачається головним чином в елітні магазини й ресторани Києва, що, в свою чергу, передбачає необхідність суворого дотримання певних умов відгодівлі. Сергій каже, що за рік викорінив на фермі злодійство, жорстко ставлячи своїх працівників перед вибором — не красти і непогано заробляти або розпрощатися з роботою. В найближчій перспективі він може стати її співвласником. Головним у стосунках із чиновниками вважає принцип — ні за яких умов не давати хабарів і ні за що не поступатися («йти рогами уперед»), якщо знаєш, що правий. В розмові зі мною признавався: «Хоча я стажувався за кордоном і міг залишитися там, проте завжди був впевнений, що повернуся й буду працювати в Україні. Бо тут я відчуваю себе у своїй тарілці. I це настільки приємно — засипати з думкою, що зробив за день щось корисне для себе і разом із тим для своєї країни — а це для мене одне й те ж. I тоді приходить внутрішня гармонія».
Олегу Ткачуку з Радомишльського району, що на Житомирщині, 26 років. Закінчив сільгоспінститут. Цієї осені заснував власне фермерське господарство. Виділив також свої земельні паї, взяв у оренду паї односельців, всього майже 50 гектарів, зорав землю трактором свого дядька, з яким разом узялися господарювати. У розмові з «Днем» ділився планами: ферма має забезпечити пристойний прибуток, а з ним і гідний добробут для його сім’ї. І це на землях району, що знаходиться у глибинцi, і, де майже нема рентабельних господарств.
Павлу Чубу теж нема 30-ти років. Після стажування на молочних фермах Європи, обладнаних найсучаснішою технікою, прийшов працювати на відому не тільки у Житомирі фірму «Рудь» (випускає молокопродукти, масло, морозиво), де став одним із провідних менеджерів. Про те, яким чином досягти високої якості молока, може розповідати годинами.
Віктору Іваницькому — 31 рік, служив у міліції, потрапив у стажери до Данії, де пробув 18 місяців. Разом із данцем і двома колишніми стажерами, братами Ігорем і Олегом Козловими, які до того закінчили Київський політехнічний інститут, заснували у Черняхові (це на Житомирщині) підприємство з іноземними інвестиціями — ТОВ «Даніко», яке нині забезпечує роботою 12 чоловік. Викупили приміщення, де розмістили офіс і дві виробничi дільниці. (Автор побував у них на фірмі і треба сказати, що облаштовують її підприємці надовго). Виготовляють частини каркасів для закордонних ліній з виробництва цукерок.
Плюс завезли з Данії комбайн «Вольво» (не новий, але на ходу) і тепер виконують замовлення на косіння й обмолот зернових: в сезон клієнти в чергу ставали. А ще взяли 36 гектарів землі, бо хочуть довести, що не найкращі місцеві ґрунти можуть давати пристойний прибуток (це за умов, коли більшість господарств району збиткові). В перспективі організація поставок із Данії сільськогосподарської техніки, що була у користуванні.
В.Іваницький і брати Козлови переконані, що для прискорення розвитку приватних господарств, зокрема фермерських, необхідно дозволити ввезення з розвинутих країн відносно дешевих, але надійних комбайнів, тракторів тощо, які були в користуванні й вік яких не обмежувався б 8 роками, як це було донедавна. Навіть листа колишньому прем’єру Анатолію Кінаху з цього приводу писали. І, схоже, нині питання вже вирішене. Сповідують вони той же принцип, що й С.Кравець: ніколи не давати хабарів. З чиновниками розмовляють виключно мовою законів, які досконально вивчили. А ще, вважає Віктор, поняття «власник» повинно стати шанованим у нашому суспільстві, бо тільки за своє, кревне починає боліти душа у людини. «Ми — господарі цієї країни, — переконував він своїх колег, — а тому можемо і повинні дати їй раду».
…Власне, автор, можливо, не став би детально розповідати про цих хлопців, якщо б не відчув, що вони сповнені енергетики дії, причому дії творчої й будівничої. І ще. Пройшовши закордонний вишкіл, стажери дивляться на світ європейськими, якщо можна так висловитися, очима. Вкупі із набутими знаннями й прагненням самим творити свою долю — це неабиякий потенціал. Однак, чи буде цей потенціал реалізований сповна і з належною віддачею як для самих колишніх стажерів, так і для суспільства, залежить, думається, не тільки від них самих. Вони бажають будувати свій бізнес, своє життя за цивілізованими правилами. А ось за це тут, в Україні, їм доведеться ще поборотися і не в останню чергу з нашою вітчизняною бюрократією, яка звикла встановлювати власні правила. Перший раунд за ними. Непогано було б, щоб результат наступних був таким же.
