З другого боку, чоловік, нарешті, набув важливу роль людини, яка має гроші. І він вже всі гроші не віддає. Він вже починає управляти сім’єю через гроші і через владу. З’явилася ще така чудова роль — людини, що робить подарунки, «що відкуповується» від своєї сім’ї: «я вам гроші дав, я вас забезпечив, і я знаю, як ви маєте себе поводити і що ви маєте робити».
Ще одна роль сучасного чоловіка — це роль людини, яка пригнічує жінок. Наприклад, ми часто чуємо, як наші народні депутати та відомі чоловіки говорять «жіночки»: цим вони відразу ніби ставлять бар’єр між собою і жінками, показують, що не вважають жінок за рівних. Наш чоловік визнає тільки себе у ролі людини, яка приймає рішення, яка вершить долі, у ролі людини керівника і ледве погоджується на те, щоб цю роль виконували жінки. Роль партнера наш чоловік сьогодні прийняти не готовий. Він готовий зайняти роль тоталітарно керуючої людини — як у суспільстві, так і в сім’ї.
Окремо хотілося б сказати про роль безробітного чоловіка. Сьогодні у нас відсоток чоловіків, які втратили роботу, досить високий. До цього також виявилися не готові і сім’ї, і суспільство, і чоловіки. Є випадки, коли чоловік п’ять років не працює, сидить вдома і не бере на себе домашню роботу. А жінка у цей час працює, на ній як і раніше залишається вся домашня робота. А він її ще й принижує, пригнічує, обмежує, намагаючись таким чином зберегти роль тоталітарного батька — не маючи на це підстав.
Таким чином, у нашому суспільстві сьогодні можна виділити такі категорії чоловіків. По-перше, це управлінець, депутат, бізнесмен, який практично грає роль головної людини у суспільстві, не будучи партнером з жінками, не визнаючи їх і виконуючи свою роль у повному віддаленні від сім’ї. По-друге, це людина, яка втратила роботу, але намагається зберегти роль тоталітарного глави сім’ї. По- третє, звичайно, у нас є люди (не без цього), які створюють партнерські сім’ї, де паритет прав і обов’язків зберігається. Ну, і нарешті, у нас досить високий відсоток чоловіків, які є насильниками у сім’ї. Це, зазвичай, алкоголіки, наркомани, але не тільки вони. На жаль, у нашому суспільстві є соціальна естафета домашнього насильства. І чоловік у ролі насильника, кривдника — це у нас також, на жаль, є. А ось роль батька, як я вже говорила, втрачена.
Зараз ми маємо рухатися від тоталітарної сім’ї до партнерської, в якій ролі добровільно обираються і розподіляються, в якій рішення приймаються спільно, в якій конфлікти вирішуються без переможця, в якій не є трагедією те, що у батька і матері є різні думки (але при цьому, коли вони спілкуються з дитиною, це вже має виглядати як спільне). Тобто основний напрям, в якому ми маємо рухатися, — це партнерство, це домовленості і вільний вибір. Суть не у тому, щоб ми ввели квоту і дали можливість жінці грати роль політичного діяча. Суть у тому, щоб виховувати хлопчиків і дівчаток у ситуації вільного вибору, коли і хлопчик, і дівчинка мають однаковий доступ до прийняття рішень, до пізнавального розвитку, до встановлення завдань, до ризику. І ми маємо вчитися самі свідомо і як партнери будувати свою сім’ю. А оскільки поки цей конфлікт у сім’ї не вирішено, у нас неймовірна кількість трагедій, насильства і розлучень.
