Вадим КАРАСЬОВ, політолог:
— Подання Президента на посаду нового прем’єр-міністра «досвідченого, сильного господарника, адміністратора і політика» є, можливо, одним із останніх способів із допомогою адміністративно-фінансових і політичних можливостей витягнути Україну із все більш загрозливої ситуації «держави, що слабшає» і «небезпечних еліт» у новій версії американської зовнішньої політики відносно України. Посилення Кабміну як політичного і менеджерського центру впливу і реальної влади, допуск до важелів агресивної політекономічної команди і істотно зможе, як сподіватися, видозмінити перспективи-2004, давши можливість вийти із патового поствиборчого протистояння між двома стратегічними групами. Донецьке політико-фінансове (і вже адміністративно- кадрове) угруповання легалізує себе в статусі третьої сили в боротьбі за виграшні позиції в Україні після 2004 року. Очевидно, за задумом дві політико-економічні групи, які очолюють дві адміністративні вертикалі, зможуть у рамках конкурентного адміністративного двовладдя (президентсько-регіонального і кабмінівсько-галузевого) урівноважити політичні амбіції еліт. І при цьому адміністративно укріпити виконавчу (передусім, президентську) владу.
Подібне «адміністративне спарування», зрозуміло, ризиковане рішення. Однак є шанс на деяке заморожування некерованих зовні- і внутрішньополітичних процесів. Український політичний процес деякий час побуде в режимі адміністративного процесу з усіма витікаючими звідси наслідками. Адміністративна стабілізація, очевидно, розглядається як період політичного заспокоєння і пошуку нових — але вже політико-електоральних варіантів осені 2004 року.
Зрозуміло, триватиме «експеримент із більшістю». Але тут інтереси «вимушеної адмікоаліції» дещо розходяться. Президенту потрібна більшість у Верховній Раді: а) як інструмент законодавчої роботи; б) як форма лояльності еліт; в) як чинник стримування адміністративно-фінансових лідерів. Тобто більшість, у тому числі і як інститут контролю над Кабінетом Міністрів і прем’єр-міністром. Очевидно, що тут відводиться важлива роль голові ВР і політичній команді, яка збирається навколо нього. У кандидата на прем’єрство з приводу більшості повинні бути інші резони. Для сильних політичних позицій, для «голосувального тріумфу» при проходженні в Раді, для більш тривалої і успішної політкар’єри йому потрібен інший формат призначення більшості — своя, прем’єрська більшість. Не виключено, що нового прем’єра буде втягнуто у подібного роду гру. І тут йому доведеться «наткнутися» не тільки на інтереси Ющенка. До речі, стримане ставлення донецького губернатора до Ющенка можливе лише до «першого рейтингу» (Януковича-прем’єра), після чого гра між ними вже піде «до останнього». Якщо останні політичні новини про призначення прем’єра розглядати у фокусі спадкоємності влади, то не можна виключати, що, примиривши дві лояльні сучасні і багатопрофільні політичні команди, Президент благословив свою нову «політичну сім’ю», яка пройшовши випробування восени 2004 року збережеться і після, скопіювавши схему вищої російської влади: «Волошин — адміністратор, Путін — президент». У кого із основних фігур нової політичної гри яка роль, проглядається вже зараз.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Призначення прем’єр-міністром Віктора Януковича може призвести до того, що повністю здевальвуються як існуюча арифметична більшість, так і опозиція в її сьогоднішній структурі. Вибір Президента на користь донецького губернатора є свідченням того, що модель, яка зводилася до висунення чи підтримки більшістю на основі «дев’ятки» кандидатури прем’єра, фактично не спрацювала. Виходячи з цього, сьогодні новому кандидатові на пост прем’єра фактично надають можливість повністю переструктурувати склад парламенту «під уряд». І, якщо Януковичу дійсно вдасться заручитися в парламенті підтримкою, то це буде підтримка не політичної чи арифметичної більшості, а якогось абстрактного складу депутатів, яких на індивідуальному чи груповому рівні вдалося «переламати». Відповідно, політичним наслідком можливого призначення Януковича може стати тривала хвиля деструктуризації всього парламенту.
Ми зараз, на жаль, втрачаємо лінію розвитку парламентських партій як таких. Сам Янукович не позиціонується як партійний політик, а швидше як господарник чи людина, що спирається на абстрактну підтримку, рейтинг тощо. В результаті можна припускати, що уряд навряд чи стане коаліційним. Таким чином, поява Януковича анулює саму розмову про коаліцію. І хоча зараз відбуваються консультації з приводу окремих посад в уряді, однак це скоріше нагадує торги.
І третій момент. Фігура Януковича уособлює певну місію. Так, на нього впродовж найближчого року буде покладено, по-перше, забезпечення певної соціальної стабільності, по-друге, забезпечення працездатності парламенту і втілення того, що нещодавно називали реформою політичної системи (тепер, думаю, воно називатиметься по-іншому), і по-третє — це, звичайно, російський вектор. Можливо, моя точка зору буде суперечливою, але я переконаний, що кандидатура Януковича погоджувалася з Росією. Можливим є патронат на рівні уряду найкрупніших і найпривабливіших для Росії економічних проектів. Чи стане наслідком цього 2004-й рік — далеко не факт. Тобто, можливо, пропозиція кандидатури Януковича — це тактичне завдання, що переслідує мету заручитися підтримкою Росії в кризовій для України ситуації.
Отже, таке «розрулювання» ситуації з прем’єром і парламентом, такий підхід і формат є свідченням того, що український політикум не готовий до політичної діяльності. Він готовий до адміністрування, чи, як популярно говорити сьогодні, до «візантійської» політики.
Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог:
— У Януковича, на відміну від інших претендентів на посаду прем’єр-міністра, є можливість заручитися підтримкою не лише «дев’ятки», а й деяких представників опозиційних фракцій. Однак на яких засадах це відбуватиметься за умови відсутності законодавчого забезпечення? Сьогодні очевидно, що це будуть якісь тимчасові домовленості і пропозиції вигідної співпраці в обмін на підтримку при голосуванні, але жодна із фракцій «четвірки» не може цілковито покластися на такий варіант. Тобто, в Януковича є шанси набрати необхідну кількість голосів у парламенті, однак надалі немає жодного механізму співпраці між урядом та Верховною Радою. Зрештою, можна припускати, що новий прем’єр з його донецьким досвідом може діяти взагалі без парламенту, керуючи вручну, спираючись на певну підтримку Президента та згоду основних угруповань. У цьому сенсі він може, звичайно, вирішити певні тактичні завдання. Але якщо говорити про стратегічну перспективу, то можна прогнозувати «прокрутку» варіанту 99- го, коли відбувся тактичний союз для збереження влади на перспективу.
Щодо економічних наслідків приходу Януковича в уряд, то це залежатиме від ситуації навколо бюджету. Скажімо, якщо Кінаха зняли з формулюванням «нездатність вирішити соціальні питання», то новий уряд мав би заявити, чим же він відрізняється в цьому питанні від попередників.
Віктор РИБАЧЕНКО, віце-президент Асоціації політичних психологів України:
— Януковичу вигідніше діяти не примітивно. Думаю, після виходу на авансцену він буде обережним. Водночас Янукович поставить собі за мету показати своє вміння навести порядок і дисципліну. Якщо у Януковича серйозні наміри на 2004 рік, то він докладе усіх зусиль, щоб зміцнитися. Інше питання, що ніхто з його суперників не розраховує на те, щоб Янукович залишився сильною кандидатурою до президентських виборів. Тому можливо вже наступного року, який очікується складним в економічному плані, на Януковича буде скинуто ряд економічних гріхів держави, і його, як висловлюються, буде «спалено».
Володимир ФЕСЕНКО, Бюро політичного консалтингу «Пента»:
Діапазон оцінок можливих наслідків приходу Віктора Януковича до керівництва урядом дуже широкий, від явно негативних до захоплених. Це відображає неоднозначність і його особистості, і донецької моделі, побудованої під його керівництвом. Та всі ці оцінки виходять із екстраполяції «донецької ситуації» на загальноукраїнський рівень. А це не зовсім коректно.
Безсумнівно, Янукович — дуже сильний адміністратор, який до того ж спирається на величезну ресурсну підтримку (і економічну, й політичну) свого регіону. Але він приходить «на Кабмін» без досвіду роботи на всеукраїнському рівні. Йому доведеться пристосуватися до нових умов і одночасно вчитися. У Лазаренка, з яким сьогодні так часто порівнюють Януковича опоненти, хоч би було «стажування» в ролі першого віце-прем’єра. Якщо новий уряд усе-таки стане коаліційним не на словах, а на ділі, то новий прем’єр повинен бути не тільки сильним адміністратором, але й гнучким політиком. Адже якщо новий уряд увійде в сильний дисонанс із Верховною Радою, то парламент може пред’явити свій рахунок прем’єру. Тому управлінський стиль, який годився для обласної держадміністрації, навряд чи підійде для Кабінету Міністрів. До того ж уряду В. Януковича доведеться існувати з сильною Адміністрацією Президента. Таким чином, реально стиль і характер його політичного менеджменту, а також перші наслідки його приходу в Кабмін, ми зможемо оцінити не раніше традиційного рубежу — перших 100 днів його керівництва.
Більшість явних і прихованих опонентів Януковича непокоїть можлива конвертація його прем’єрського статусу в нові економічні можливості для донецької групи. Інакше кажучи, чи не почнеться новий всеукраїнський переділ власності і ринків? Імовірність цих негативних процесів досить висока. А майбутній рік з економічного погляду буде дуже непростим, на нього припаде пік виплат за зовнішньою заборгованістю.
З політичного погляду головне запитання — чи увійде Янукович до клубу учасників майбутніх президентських перегонів? Думається, це передчасно. Схоже на те, що Віктор Федорович став черговим фаворитом Президента. Але вік фаворитів не такий довгий. До того ж на цю роль завжди існує велика конкуренція.
Ще одне важливе запитання — наскільки життєздатним виявиться коаліційний уряд парламентської більшості? У разі затвердження парламентом, В. Януковичу з місця в кар’єр доведеться вирішувати коаліційне рівняння — як поділити 17 урядових портфелів на 9 фракцій і груп. Самостійно цю задачу більшість вирішити не змогла. І як би Віктор Федорович цю задачу не розв’язав — все одно будуть скривджені.
Нарешті, замість проблеми «двох Вікторів», для українського політикуму виникає проблема «трьох Вікторів». І це не той трикутник, який легко складається для відомої справи. Віктор, як відомо, у перекладі означає переможець. Ніхто з цієї трійки не має наміру програвати. Відповідь на більшість вищезазначених запитань залежить від того, наскільки міцною виявиться формула «мирного співіснування» між двома Вікторами у виконавчій владі. А ось Віктор із помірної опозиції найближчим часом виявиться джокером у великій грі між двома його тезками. Перший тур цієї гри — відбувся вчора.
Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології:
— Будь-яка зміна уряду несе із собою одразу два елементи новизни. Перший — це загроза, пов’язана з тим, що нові люди входитимуть у курс справи, іншими словами — загроза затримки економічного розвитку. І друга протилежна тенденція — це нові сподівання, що будуть пов’язуватися з новим урядом і новими імпульсами, які він може задати в економіці. Упродовж останніх місяців у нас з’явилася тенденція зупинки зростання. Зараз принципово для нового уряду вирватися із цієї негативної тенденції і повернутися на лінію прискореного розвитку економіки, набрати хоча б ті темпи, які були рік тому. Тому новий уряд — це нові надії на імпульси для економічного зростання. Який із цих елементів новизни домінуватиме найближчим часом — важко сказати.
Щодо політики, то все залежатиме від того, наскільки успішно буде почата співпраця нового уряду з більшістю. Оскільки в основі формування Кабміну закладено урахування інтересів і пріоритетів тих фракцій, які підтримують прем’єра і цей уряд, напевно, будуть якісь домовленості, що обумовлюватимуть підтримку починів цього уряду в законодавчій сфері. Якщо так, то тоді в політичному сенсі ми перейдемо у фазу більш стабільного політичного розвитку в тому значенні, що буде розблоковано роботу парламенту, почнеться спільна парламентсько-урядова діяльність, уже змістовна, а не щодо захисту від різних дестабилізуючих чинників.
