Як уже писав «День», 12 серпня цього року Мін’юст зареєстрував нову юридичну особу — структуру, яка об’єднує 28 медичних асоціацій і товариств. Консолідував же їх єдиний, але, зазначимо, важливий нюанс: незгода з тим, що і глобальні рішення, і окремі випадки в охороні здоров’я обговорюються лише тими, хто, в кращому випадку, має ряд наукових публікацій, але надто далекий від надання першої медичної допомоги, життя стаціонарів та виробництва ліків. На форумі, який зібрав 925 делегатів, глава всеукраїнської лікарської асоціації Любомир Пиріг висловився з цього приводу досить жорстко. Пам’ятаючи про недовге існування в Україні подібної громадської організації «Пульс України», він вважає, що в усьому винен відомий адмінресурс — побоюючись втратити свої посади, високопоставлені медики не прагнуть висловлювати свою думку. А в купі з тяжким матеріальним становищем лікарів і характерною для них заглибленістю в професію, цілком зрозуміло, що досі медична громадськість залишалася досить мовчазною. Новостворена організація називає себе «коректним компромісом» і «конструктивною опозицією». Вона залишає державі право формувати лише кістяк, тобто визначати шляхи і стратегії, а за собою — нарощувати м’язову масу: розробляти стандарти надання медичних послуг, ліцензувати випускників медвузів і контролювати їхню діяльність.
До речі, з приводу професіоналізму лікарів та їхнього природного відбору висловився і голова комітету ВР з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства Микола Поліщук. Давно вже він пропонував влаштовувати випускникам медвузів надто складні іспити, щоб після їхнього складання ряди лікарів поповнювалися лише настільки, наскільки того вимагає держзамовлення. У такому випадку в медичній сфері будуть працювати професіонали, а не «знайомі знайомих».
Те ж саме відноситься і до сімейних лікарів. Зараз ні темпи їхньої підготовки, ні якість кінцевого продукту не витримують жодної критики. При введенні сімейної медицини не враховуються нюанси і специфіка їх роботи, і таким чином реформування залишається лише на словах. Начальник Одеського управління охорони здоров’я, доктор медичних наук, професор Петро Чуєв запропонував свою програму впровадження сімейних лікарів. На його думку, грамотна її реалізація зможе одночасно вбити двох зайців: допомогти сільській медицині і реорганізувати охорону здоров’я в цілому. Все повинно починатися саме із сільської місцевості, де насамперед треба обладнати робочі місця для лікарів. Виходячи з самого визначення поняття «сімейний лікар», такий спеціаліст повинен не тільки орієнтуватися в питаннях педіатрії, акушерства, геронтології, але і мати відповідне обладнання і, до того ж, уміти ним користуватися. Незважаючи на те, що одне робоче місце в селі обійдеться в 50 тисяч гривень, П. Чуєв вважає, що це основа основ. І тільки після того, як сюди будуть кинуті кошти і переадресована гуманітарна допомога, можна буде говорити про сімейну медицину як таку. «Держава повинна взяти на себе оснащення кабінетів сімейних лікарів і формувати мотивацію до того, щоб на цей факультет поступало якомога більше людей. Тобто матеріально зацікавлювати».
До речі, останнє питання, що і зрозуміло, виявилося найбільш животрепетним для медиків. Вони по черзі скаржилися на те, що їхні зарплати нижчі від прожиткового мінімуму, а надати медичну допомогу на 1 гривню 44 копійки, які держава виділяє на добу на хворого, нереально. Саме тому громадські діячі від медицини, насамперед, закликають до того, щоб населення усвідомило: за медичну допомогу треба платити. «Чому ціни на комунальні послуги і продукти харчування зростають, і всі сприймають це доволі спокійно? Коли ж ідеться про те, що за медицину треба платити, заявляють, що це безсердечно і негуманно?»
Зараз, як розповідає директор НДІ медико-соціальної реабілітації населення Олександр Руднєв, в Україні 206,5 тисячi медпрацівників і 10 860 різного роду спеціалізованих установ, що відносяться до недержавного сектору. Їхнiй річний оборот становить 3,6 мільярда гривень. І при наявності такої тенденції, за оцінками фахівців, до 2012 року обсяг платних послуг у грошовому еквіваленті збільшиться як мінімум учетверо. На думку О. Руднєва, проблема полягає в тому, що всі закривають очі на існування «приватників» і не бачать їхнього симбіозу з державною медициною. У недержавному секторі охорони здоров’я мало відомих імен, немає статистики, не захищений він і юридично. Водночас тут є те, чого бракує державній медицині: гроші. Один із варіантів плідної співпраці директор НДІ бачить у тому, щоб лікарні та поліклініки здавали частину своїх приміщень «приватникам». Доцільність цього очевидна: лікар з лікарем, незалежно від того, у приватній чи державній структурі він працює, завжди порозуміються. А їхній альянс забезпечить пацієнту медичну допомогу, яка відповідатиме всім стандартам якості.
Інший варіант реанімації запропонував директор «Одеської муніципальної лікарняної каси» Сергій Батечко. Основуючись на власних позитивних результатах, він запропонував сформувати суспільно-державний неприбутковий сектор охорони здоров’я з його основним елементом — лікарняною касою. У неї кожен житель (він же потенційний пацієнт) буде щомісяця відраховувати внесок у межах 10 гривень. Поки платник здоровий, його гроші, у сумі з відрахуваннями від інших осіб, будуть «лікувати» тих, хто цього потребує. Якщо ж він захворіє, вони працюють, знову-таки в сумі з іншими, на нього. Попереджуючи запитання, С. Батечко підкреслив, що ця система істотно відрізняється від добровільного медичного страхування. Адже в останньому випадку доведеться точно окреслювати можливі захворювання і, в залежності від їхньої кількості, платити ту чи іншу суму. До того ж каси легше контролювати. За дотриманням чітко встановлених стандартів надання медичної допомоги стежать так звані медичні адвокати, які орієнтуються в проблемі і виступають середньою ланкою в ланцюжку «лікар—пацієнт».
Словом, очевидно, що варіанти виведення вітчизняної охорони здоров’я із кризи громадські діячі бачать. Принаймні знають, як забезпечити адекватну медичну допомогу із найменшими витратами з боку населення. У результатi роботи форуму медичні організації затвердили проект концепції громадської політики збереження здоров’я нації. В якому проголосували за свою в ній активну роль. Зараз медичні чиновники їх підтримують і коментують дії організації словами «давно пора». Про ефективність їхньої діяльності скажуть нормативні акти, які будуть обговорюватися і затверджуватися найближчим часом. Поки ж у комплексній програмі «Здоров’я нації», яку розраховано до 2011 року, про законотворчу функцію громадських організацій не сказано ні слова. Їм відведено лише роль спостерігачів.
