Головний «герой» парку — бабак, або байбак, як його називають на Слобожанщині. Це чималенький травоїдний звір до десяти кілограмів вагою. Хутро — різноманітних кольорів, переважно руде з чорним, але буває і чорне, буває й сіро-блакитне. Бабак — дуже симпатичний, намагається жити так, щоб завдавати якомога менше шкоди людині. Він харчується зеленою травою, якої цілком достатньо в балках та яругах, що то там то сям зустрічаються у районі. Він не робить набігів на поля. Тільки коли людина легковажно розоре балку і посіє соняшники, бабак розуміє, що має право на компенсацію від втрат своєї території. Це дуже «сімейна» і працьовита тварина: у великій норі на кілька приміщень (в тому числі спальня, туалет) взимку спить три покоління: батьки, діти, онуки. На другий рік старших дітей батьки виселяють, щоб будували свій дім. Либонь саме через сімейність на великобурлуцькому гербі не один, а пара бабаків.
Тут, у селах, що прилягають до ландшафтного парку, часто їх приручають. На волі це не боязка, але все ж обережна тварина, яка риє не лише сімейні, а й запасні нори. Але приручений змалку, бабачок стає ручним і досить відданим членом людської родини. От тільки у вересні він проситься у погріб, щоб вирити нору та залягти у сплячку. Аж до березня або й квітня.
Головний мисливствознавець Харківського мисливсько-рибальського виробничого підприємства Анатолій Сергійович Авдєєв розповів, що образ бабака, або сурка, завжди викликав симпатію у людини. Мусульмани Середньої Азії, наприклад, вважають його священним, тому що бабаки, виходячи вранці з нори, стають на задні лапи, обома передніми «миють» мордочки, повернувшись до сонця. Неначе творять намаз. В Узбекистані вірять, що бабак — це проклята за негідні вчинки людина і вбивати його не можна. Іслам допускав полювання на «молодшого брата» у виключних випадках — для того, щоб врятувати пораненого або хворого «старшого брата». Сало бабака — надзвичайно ефективний лікарський препарат, воно загоює опіки, обморожування, рани, виразки, гастрити, туберкульоз та багато інших хвороб ще краще, ніж сало борсука.
До речі, Росія успішно експортує «Жир сурка» як лікувальний та харчовий продукт, а харківські мисливці більше, ніж дозвіл на виготовлення технічного жиру, у санепідслужби домогтися не змогли.
Звичайно, щоб полювати на бабаків, треба мати певні риси характеру. Генеральний директор приватного сільськогосподарського підприємства «Малинівка» Зінаїда Григорівна Глущенко сказала, що не може себе примусити з’їсти бабачого м’яса, хоча знає, що воно смачне. А бабаків на її землях чимало. Втім, браконьєрів тут достатньо. Симпатичних звірів ловлять у петлі, наставляють у норах списи, стріляють із малокаліберних гвинтівок. Браконьєрство — кара господня цього району.
Крім того, бабаки страждають від розорювання їхніх угідь новими власниками землі, які попри усі заборони палять стерню на полях, що межують із ландшафтним парком. Цим літом поблизу села Нестерівка вогонь із стерні перекинувся на суху траву в балці, що входить до регіонального ландшафтного парку, і місцевим жителям та студентам університету довелося гасити пожежу. Керівництво ж господарства відбулося легкими штрафами.
Проте інші роблять тут дуже корисну справу. У регіональному ландшафтному парку, в Нестерівці, працює стаціонар Харківського національного університету імені Каразіна. Вивчають життя бабака, підраховують його кількість. Є навіть спеціальні формули для підрахунку, оскільки ці симпатичні звіри ігнорують правила свідомого перепису населення. Так от, в Харківській області нараховується 49775 голів, із них у Великобурлуцькому районі — 23500, у Дворічанському — 12080, по кілька тисяч є у Куп’янському та Шевченківському районах. А на початку ХХ століття у зв’язку із розоренням степів цей вид почав вимирати. В 1919 році у великобурлуцькій популяції нараховувалось усього 200 тварин.
Останніми роками у мисливців зріс інтерес до бабака. У обласне мисливсько-рибальське підприємство надходить усе більше замовлень із Полтави, Сум, Донецька, Дніпропетровська, Луганська на… живих бабаків. Симпатичний звір, хоч і любить великобурлуцький степ, але не є квасним патріотом і успішно освоює нові землі, особливо якщо його переселять вчасно, щоб він устиг створити нову сім’ю і збудувати собі дім.
Заступник начальника Держуправління екології та природних ресурсів у Харківській області Борис Михайлович Заболотний повідомив, що за даними науковцiв, без шкоди для популяції можна розселити 3,3 тисячі бабаків. Управління й контролює діяльність мисливців. Харківське МРВП діє лише на підставі дозволів, що їх видає Мінекоресурсів України. Але через те, що цей дозвіл Міністерство нині видало аж 4 липня, із запланованих 980 бабаків вiдловили лише 425, повідомив Анатолій Сергійович Авдєєв. Їх передали у Дніпропетровську, Полтавську та в південні райони Харківської області. «Мінекології мотивує своє зволікання тим, що для полювання іще не настав сезон. Але ж ми ловимо їх не на м’ясо, а для розселення», — обурюється головний мисливствознавець.
Ясна річ, розселення бабака по незайманих балках та яругах степової України — в перспективі справа мисливська. Проте довгий час, поки його поголів’я не розвинеться до потрібних розмірів, організованого полювання не буде. Відтак сьогодні харківські мисливці роблять благородну справу, рятуючи тварину, яка мало не зникла із нашого степу.
