ПРОТЕСТ
У перший день «Сезонів моди» — осінь-зима 2002/2003 — свої колекції представили Ольга Громова та Олексій Залевський. Ольга, котра випускає готове вбрання під торговою маркою «Громова-Дизайн», у своїй колекції «Хованщина по-малороськи» використала 30 різних моделей. Усі без винятку було витримано у чорних тонах. Чорний — смуток, біль, що така самобутня і давно самостійна країна, як Україна, все ніяк не може скинути з себе ярлик молодшого брата-малороса. Принаймні, Ольга не заперечує такого трактування. Засмучується від того, що нас, як і раніше, не поспішають визнавати на Заході. Не декларативно, а фактично. Ольга бачить Україну білою, немов лелека. Такою, вся в білому, вона вийшла на подіум до своїх моделей. На контрасті. Протиставляючи себе всім прихованим та явним комплексам. І хоч поділ на «біле» та «чорне» досить симптоматичний, і не тільки в моді, — мабуть, нинішня колекція цілком актуальна. Бунт Громової — стилізований і стильний. Її роботи — це мікс армійського, фолькового і класичного костюма. Витончені лінії приталених жакетів 1970-х з розкльошеними спідницями — один із способів звернути увагу на жінку інтелектуальну, зі своїм характером та життєвою позицією. Модна тенденція робити аксесуари найменше схожими на самих себе також знайшла свою нішу в «Хованщині...» Сумки та рюкзаки від Громової — нестандартного фасону і розміру. Особливого живчика колекції додали унікальні вишивки. Здавалося, що вони взяті з середньовічного російського костюма, але Ольга розповіла, що вишивки росіян та українців багато в чому схожі, і вона якраз використала останні. У цьому їй допомагали черниці, які, зі слів Громової, «наповнили колекцію своєю духовністю». Громова змінюється від колекції до колекції буквально полярно, аніскільки не переймаючись тим, що модне сьогодні у західних колег. Мода повинна бути актуальною. А актуальність залежить не тільки від крою піджака та висоти шпильки, але й від геополітичних і національних особливостей... Над аксесуарами працював дизайнер зі Львова, який додав колекції шарму. Як і раніше, актуальна плетена шкіра, на чоботях деяких моделей були підкови. Східні мотиви у Громової простежувалися в гостроверхих монгольських шапках із соболиним хутром. Шкіра, шовк, вовче і соболине хутро — все це Громова комбінувала у різних варіаціях.
НАЗАД ДО ЛЮДЕЙ
Олексій Залевський, який традиційно влаштовує з дефіле справжнє шоу з несподіваними, часто епатажними елементами, цього разу вирішив внести до показу порядок і розміреність. Його колекція «Вірус Z» —виключно прет-а-порте. Якщо багато дизайнерів, намагаючись показати товар лицем, на подіумі представляють свої моделі в дуже екстравагантному та частково неносибельному вигляді, підганяючи потім моделі за бажанням клієнтів, то костюми колекції Залевського можна одягати відразу. Олексій насамперед прагнув зробити речі стильними та зручними. Широкі чоловічі і жіночі штани, класичні піджаки, светри-«водолазки» — все якнайкраще відповідає метушливому робочому ритму мегаполіса. Та так, щоб потім ще й вечір провести у нічному клубі чи ресторані. Удень — зручно, увечері — стильно. Як аксесуар на деяких моделях (до речі, як і у Громової, витриманих у чорно-сірих кольорах) Залевський використав уже достатньо давно експлуатовану комп’ютерну матрицю. Але робив це досить рафіновано. Чого не скажеш про вставки з бісеру. Модна тенденція грубої в’язки у Залевського простежувалася переважно в чоловічих светрах. А ось довгі, а-ля Айседора Дункан, шарфи — на жіночих моделях. Цікаво, що верхній одяг було представлено як жіночними приталеними півпальтами 1960-х, так і строгими фактурними моделями 1980-х. Крім атласу, кашеміру, гіпюру, у «Вірусі...» дуже вдало використано реанімовану модою чорнобурку. Ефектні куртки і пальта з неї були одними з тих моментів колекції, що найбільше запам’ятовуються.
ЦУКРОВИЙ ПОЦІЛУНОК
Картини Реріха, дитячий калейдоскоп, карнавал у Ріо, цукерка «Чупа-чупс»... Якщо змішати всі ці інгредієнти, то отримаємо нову колекцію Олександра Моняка. Ця людина робить те, що й сама любить найбільше, — створює хороший настрій. Проте нинішній показ під назвою «Поцілунок» розчарував. Ні, дизайнер залишився вірним собі. Легкість, носибельність, ефірність... Фірмову мозаїчність стилістики з її яскравими, «кислотних» кольорів блузами, як звичайно, витримано на високому рівні. Але якщо озирнутися на сезон-два назад, ви пригадаєте все ті ж канаркові кольори, все ті ж дизайнерські рішення. Моняк не змінюється. Він може ненадовго зрадити своєму улюбленому яскраво-жовтому, але відразу відтворить модель, трохи її скорегувавши, в оранжевому чи салатовому кольорі. Але без величезних квітів, як у минулі роки. Хоч, здавалося б, саме час. Моняк звернувся до мотивів романтично- бунтарських шістдесятих. Не він єдиний, але він так підкреслено явно. Дівчина в жилетці, вільного крою брюках, шовковій блузі з широкими рукавами — така собі неохіпі, яку запросто можна зустріти і в університетській бібліотеці, і на диско-вечірці. Кашемірові та замшеві речі виконані у тій самій стилістиці. Хутро дизайнер практично не використовував, побоюючись, що він зайвим чином обважнить колекцію. Трохи випадали із загальної тенденції чорні вбрання з усе того ж шовку та кашеміру. Моняк це пояснив тим, що не всі його клієнти люблять яскраві кольори, і він спеціально для кожного дефіле робить кілька менш ексцентричних костюмів.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР
Інший улюбленець публіки Олександр Гапчук, навпаки, показав, що в пошуках чогось нового, свіжого, оригінального не треба звертатися до екзотичних країн, легенд чи минулого. Досить озирнутися навколо і повернутися до себе, в Європу. «Назад до Європи» — нова колекція модельєра, яку цілком можна назвати етапною. І справді, якщо його перші колекції, кілька років тому, були демократично- молодіжними, з використанням недорогих тканин та фактурних моделей, то вже під час минулих «Сезонів...» Олександра привабили африканські етнічні мотиви. Але також ненадовго. «З Африкою я переграв», — признався Гапчук. Нинішня колекція кардинально відрізняється від усього, що він робив раніше. Традиції старі, старовинні, дивні, нові... Європа відкрилася дизайнеру такою. Легковажною і «досвідченою», космополітичною та богемною. Класичні моделі в його інтерпретації стають розкішно-буржуазними. Такі плаття кожного дня не одягнеш. Чоловічі моделі більше витримано в стилістиці прет-а-порте. «Масивні», представницькі костюми- трійки з подовженим піджаком, «фундаментальні» пальта до п’ят з хутром по бортах, вільний, навмисно-недбалий крій. З другого боку, — шерстяні жилети і куртки — все грубої в’язки, яка, здається, стає тенденцією, звужені до низу брюки. Поєднання 1960 хі 1990-х цілком гармонійне. На жіночих пальтах — глухий комір, у силуеті — якась середньовічна витонченість і легкість. «Назад до Європи» — це і повернення до джерел, і їх споглядання. «Як жили люди, як тонко відчували!» Буржуазності колекції додає і тонке поєднання «холодних», чистих кольорів: бірюза, смарагд, сірий, сріблястий... Цікаво, що жіночі сірі костюми пошито з чоловічої тканини. На одну з суконь пішло 13(!) метрів тканини, а виконали її без жодного шва.
ВЕРТЕП
«А все-таки шкода, що в Україні поки що немає показів моди от кутюр!» — ці слова Оксани Караванської, вимовлені відразу після показу, цілком заслуговують на увагу та дозволяють зробити деякі висновки. Справді, розкішне постановочне шоу (інакше не назвеш) Оксани викликало шквал оплесків і захоплену реакцію практично всіх фешн-журналістів. Її колекція — це стилізоване поєднання стародавніх переказів про середньовічні шабаші відьом та автентичної української культури часів не менш міфічних лісових мавок. Але при цьому дефіле вийшло дуже космополітичним. Розкішна циганка а-ля Есмеральда у своєму класичному вбранні з розкльошеною спідницею та глухим корсетом просила глядачів «позолотити ручку», відьми і «чортиці» загравали з публікою, грізно розмахувала косою не хто інша, як сама Смерть, мило посміхалися дівчата в ярмулках... Колекцію, трохи моторошну, витриману, природно, в похмурих тонах, розбавляли класичні аксесуари західноукраїнських дизайнерів — вишиті українським орнаментом сумки, головні убори, налокітники створювали на модельному відділенні Львівської академії мистецтв. З другого боку, — досить сміливі експерименти з кольором. Светри і піджаки пастельних тонів Караванська поєднувала з канарковими спідницями. Кожна модель — це закінчений образ. Оксана підкреслила індивідуальність і неповторність кожної жінки, незалежно від національності та місця проживання. Все приталене і сексуальне. Колекцію «розцвічували» і яскравих кольорів куртки на синтапоні, бежеві жакети, оригінальні светри в клітку пастельних тонів.
P.S. Про інші колекції «Сезонів» ми розповімо у найближчих випусках «Дня»
