Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ЧИКАЗЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ

приїхав на канікули до Хмельницького
6 вересня, 2002 - 00:00


Костянтин Ворона, дочекавшися літніх вакацій, приїхав до Хмельницького з далекого міста Чикаго. Тут, у Хмельницькому, його батьки, молодший брат. А за океаном — Лойола Університет, представники різних поколінь великої української громади. Цей студент п’ятого курсу розгорнув бурхливу добродійну діяльність, адже це є одним із пріоритетів діяльності Союзу українських студентських товариств Америки (СУСТА), яку саме він і очолює. Декілька десятків скривджених долею дітей, інвалідів і сиріт одержали від представників СУСТА протези, візки, ліки тощо. Тут-таки пан Ворона, президент СУСТА, пересвідчився, що у Волочиську вже ближчим часом прийме бідолашних представників підростаючого покоління реабілітаційний центр. Створення реабілітаційного центру ця студентська організація зініціювала ще минулого року, зробивши перший внесок. Поділився враженнями про виконану роботу, що була запланована ще там, у Чикаго.

СУСТА ХОЧЕ ВІДКРИТИ УКРАЇНУ СВІТУ

Костянтин Ворона говорить:

— Виконується один із проектів Союзу українських студентських товариств Америки (СУСТА). Ця організація свого часу була дуже активною, та з певних причин пережила період занепаду. Створили ініціативну групу, відродили СУСТА, працюємо.

— Одначе, пане Костянтине, спершу розкажіть, на якому повороті, коли саме доля закинула вас до Америки.

— Народився 21 рік тому у Хмельницькому. Закінчив СШ № 1 з поглибленим вивчанням англійської мови. Був конкурс, участь в якому стала для мене, так би мовити, відкритою візою для навчання у штаті Оклахома. На перших порах навчався в школі англійської мови, що є другою для носія. Потім вступив до Оклахома Сіті університету, де вчився два семестри, водночас брав активну участь у громадському житті студентів. Тоді мене обрали віце-президентом Асоціації міжнародних студентів, яка діє при згаданому університеті. Ця організація провела «День студентів світу», де були представлені різні культури світу, і саме тоді вперше була представлена наша Україна. Тоді українська група студентів отримала третє місце з більш як 50 и представлених народностей. Там-таки, в Оклахомі, є українська православна церква, до якої ходив молитись. Долучився до місцевої громади «Товариство приятелів України», яка щороку виділяє стипендії для найтямущих студентів. Я був одним з отих, хто одержав стипендію. Це товариство складається здебільш з американців українського походження у третьому чи четвертому коліні. Незабутні враження залишилися, коли на Різдво ми співали колядки: з їхніх очей покотилися ностальгійні сльози. То була туга за Батьківщиною, якої їм не судилося бачити. Закінчивши два семестри, подав документи до Лойола Університету Чикаго, який, до речі, є одним з найпрестижніших навчальних закладів США.

У Чикаго — найбільша українська громада. Про Українське село, мабуть, весь світ чув. От в Українському селі я і познайомився зі своїми однолітками. Вони — з Києва, Львова, з усієї країни. Не з маргіналів. Усі, з ким спілкуюся, приятелюю, — душею в Україні та завжди з нею.

Українська діаспора робить усе можливе, аби презентувати нашу країну в США. Про Росію та навіть про Зімбабве там знають, чули. Про те ж, що є Україна, велика незалежна держава, а не окраїна Росії, зі своєю славною історією, багатою культурою, давніми традиціями, мало кому було відомо.

Треба було усувати цю істотну прогалину, відкривати нашу Батьківщину для світової спільноти.

— Саме СУСТА взяла на себе цю місію? — Уся діаспора працює над цим. Пріоритетний напрям роботи у цьому питанні для СУСТА — відкрити Україну для світу. Це ми робимо через просвітницькі, культурні програми. Організовуємо лекції, засідання за «круглим столом», проводимо інші заходи. Розширюємо мережу СУСТА. У навчальних закладах, де є українські студенти, створюємо клуби. При деяких університетах є кафедри українознавства, які користуються популярністю поміж студентами та інтелiгенцією. Одним з таких можна назвати Гарвадський університет, де кафедра українознавства існує уже десятки років. Коли тільки-но робили перші кроки, то переконалися у гострій необхідності початої справи. Заходи не відзначалися масовістю. Та, як відомо, й вода камінь точить. Не одразу, звісно. Пригадую, на одну зустріч китаянка прийшла, студентка. Для мене цей прихід став інтригою. Зав’язалася розмова про те, про се. Запитав, чим, сказати б, зобов’язані за цю увагу. Відповіла, що оголошення про захід для неї стало відкриттям. Бо ж автори підручників з історії не встигали за процесами, що відбувалися у світі. Територія, ближча до Чорного моря, була для юної китаянки terra incognito. І не тільки для неї однієї. Багато є таких людей. Хай вони не люблять нашу країну так, як ми, та переймаються повагою до українців. Наразі наша робота проходить успішно. До речі, гроші, які були направлені в Україну, використані усі, до цента. На добродійництва наш студентський Союз сам заробив. Хоч і колядками та іншими заходами…

МIСТ, ЩО ЗВОДИТЬСЯ

— І багато наколядували?

— Скільки наколядували, стільки й використали. Представники Союзу працюють і в інших містах нашої Батьківщини. Там, звідки вони виїхали до США для навчання. У Львові спонсоруємо проект «Діти вулиці». У притулку понад 40 дітей, якими опікуються отці-студенти. У Тернополі, на Прикарпаттi працюють інші представники. — Тут — Волочиськ Хмельницької області, далі — Підволочиськ Тернопільської області. Де ж рух на Схід?

— Коли міст будують, то починають з двох боків і йдуть назустріч один одному. Це міст через річку Збруч. Для Східної України в нас інший проект. Спільно з РОДУ УККА — Радою оборони і допомоги українцям Українського конгресового комітету Америки. До речі, я маю честь бути членом правління цієї організації. Отож зібрали досить коштів, аби записати історію України на аудіо- та відеокасетах. Від хрещення Київської Русі і аж до наших днів. Через осередки «Просвіти» передамо школам 15 тисяч примірників касет. Хай молоде покоління знає свою історію, культуру свого народу. Нас, українських студентів у США, обурило рішення про якісь узгодження з Росією у цьому питанні. Історія — вона і є історією, такою, як була, а не «узгодженою» чи «переписаною». — Цікавитеся політикою України? — Так, цікавимося, але СУСТА не є політичною організацією. А культурно-просвітницькою. Ідеологія ж, сповідувана активістами, — українська. Ми не маємо жодного бажання встрявати у політичне болото. Формуємо свої погляди на події, що відбуваються в Україні та світі. Західна освіта позначається на переконаннях студента з України. Спілкування з представниками діаспори багато дає. Вони — великі патріоти. Роблять для України більше, ніж деякі її громадяни. — Він, цей студент, «просунутіший», ніж його одноліток, який слухає лекції, як кажуть, удома? — Києво-Могилянська академія, Національний університет імені Шевченка дають гарну освіту. Одначе не всім вдається одержати там освіту… СУСТА вже навела зв’язки з Українською студентською спілкою в Києві. Поділилися досвідом щодо організації заходів патріотичного виховання. Наші погляди на проблеми України збігаються. У спільному плані — створити центр допомоги талановитим студентам у навчанні за кордоном.

Дорікають. Мовляв, добре жити та бути на Заході, так би мовити, на відстані любити Україну. А де ж, дозвольте запитати, закон про закордонного українця? Люди будуть зацікавлені їхати сюди, в Україну, на землю своїх предків з інвестиціями, торговельними пропозиціями та iз західними бізнесовими партнерами. Це буде як на благо України, так і української діаспори. Наші ж парламентарії мають за ліпше їхати до діаспори…

ПОЛIТИКА I ПОЛIТИКИ — Які враження там справляють?

— Такі ж самі, як тоді, коли засідають у Верховній Раді. Гляньте у сесійну залу… Кожен політик повинен бути дипломатом. Нашим же політикам, крім цього, бракує етики, вміння вести дискусію. Якщо людина йде у політику, то має знати, чому вона туди йде. Це буде вже у новому поколінні справжніх знавців своєї справи. Бути політиком — це не тільки вміння всілякими шляхами отримати мандат, але й дотримуватися своїх обіцянок й майстерно переконувати своїх опонентів у правильності свого рішення. Професіоналів в українській політиці — одиниці. Особисто мені імпонує Марчук, якого я і підтримував на виборах у 1999 році. Я листувався з Євгеном Кириловичем. Ще тоді він думав про майбутнє — молодь, і це правильно, адже невдовзі саме молодому поколінню вирішувати долю нашої держави. І важливим питанням є, якою Україна перейде в їхні руки. Тож, будучи уже секретарем РНБОУ, пан Марчук реалізує деякі свої ідеї.

Ось, наприклад, читав у газеті «День» про «цифрове місто» Рені. І це, надіюсь, лише перший крок у цьому напрямку. Просуватимемося до рівня Заходу бодай установами, закладами.

— Читаєте «День» тут, у Хмельницькому?

— І тут, і у Чикаго. В електронній версії. Ваша газета одна з небагатьох всеукраїнських газет, яка виходить і в англомовній версії, і цим варто пишатися, адже це є вікном в Україну для іноземців. Це один із шляхів привабити іноземців до проблем України, і це, на мою думку, в газети «День» виходить. Вона дає коментарі і правих, і лівих, і центристів. Оперативно відгукується на події. Полеміка про рух України до НАТО мені запам’яталася. Дали слово і тим, хто «за», і тим, хто «проти». Ясна річ, Україні необхідно рухатися в бік НАТО, і молодь та студентство, думаю, теж не проти. Досить «сидіти» у крайній хаті.

Багато членів СУСТА захоплюються статтями Клари Гудзик, адже духовність є невід’ємною частиною нашого життя. Треба об’єднувати церкви, позбутися амбіцій, а не тягнути гетьманського жупана на себе. Духовенство повинно займатися душепастирською роботою, а не заглиблюватися в якісь фінансові справи або перейматися політиканством. Якщо вони справжні лідери пастви, то головне для них — Церква.

— Ви, пане Костянтине, рік не були вдома. Чи помічаєте зміни у Хмельницькому, у країні?

— Користуючись нагодою пройтися центром рідного міста, зауважив, що невдовзі люди не будуть жити на перших поверхах будинків. По одній із центральних вулиць міста, Соборній, зробили крамниці, салони, інші заклади громадського обслуговування. Звичайно, є зміни! Одна верства населення заможніє, інша котиться до зубожіння. Варто виїхати за місто, аби зрозуміти, що для багатьох це — період виживання. Колись ми були «житницею Європи», а зараз — одна з «передових» країн по експорту повій та горілки. А де ж «житниця» пропала? Адже маємо 30% усього світового чорнозему. У наших західних сусiдiв населення збільшується, а у нас зменшується. Певний прошарок населення п’є, схильний до наркоманії. Здебільш це молодь…

— А у США цього немає?

— У США молодь обмежена законами. До 18 років ніхто не має права палити, до 21 року — вживати алкогольні напої.

— І в Україні є такі обмеження…

— Є, але лише на папері…В Америці усі підлягають дотриманню закону. Весь світ почув про скандал з дочкою президента Буша… Тож, як бачимо, навіть президент або його сім’я не є винятком. А в Україні — економічна криза, яка впливає на культурний та духовний стан людини. Люди більше дбають про хліб насущний, ніж про духовний. Заклади культури занепадають. Мовляв, не до пісні народної, не до поезії, не до танців… Бракує духовності. Церква стає популярною. Молоді вінчаються, а шлюби розпадаються. Істинна віра — то стан душі, коли люди виконують Божі заповіді. В Україні це забувається, стає формальністю…

Українці у США намагаються зберегти духовні, культурні традиції свого роду. В отих межах, що їм доступні. Так і виховують підростаюче покоління з вірою у Бога, з любов’ю до України. У недільних школах, літніх таборах відпочинку. Велику роль у цій духовній підтримці відіграє Церква. Згідно з опитуваням, населення України найбільше довіряє Церкві, тож надіюсь, що наше духовенство скористається нагодою, аби Церква Свята підтримувала духовний стан українського народу.

— Там, у США, вас ностальгія не доймає?

— Доймає, звісно ж. Кожна нормальна людина, звідки і куди б вона не виїхала, переживає тугу за Батьківщиною. Навіть тоді, коли вона народилася у другому чи третьому коліні емігрантів. Рятує спілкування з українцями діаспори, контакти з Генеральним Консульством України в Чикаго, громадська робота, інформаційний зв’язок з Україною.

— Що у найближчих планах Костянтина Ворони?

— Після закінчення п’ятого курсу одержати звання магістра в одному з найпрестижніших університетів США — Джорджтаунському університеті, який славиться своїм факультетом міжнародних відносин. Університет приватний, католицький. Та це не означає, що всі студенти — католики. Є такі , як я, православні. Ми в нашому університеті Лойола об’єдналися в Союз православних студентів, в якому я маю честь бути віце-президентом.

— Як співається у відомій пісні, «на Україну повернусь»?

— Де б я не був, куди мене доля не закинула б, працюватиму в інтересах рідної України. Бесідував Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День»

Газета: