Українській незалежності пішов другий десяток. За такий час не завжди дорослішають — але вже можуть робити певні висновки. Одинадцять років української незалежності принесли — взаємне розчарування одне одним України й Заходу, постійні зближення-віддалення України й Росії, постійні намагання дипломатії «вписатися» у «загальноєвропейські процеси», яких, складається враження, не розуміє ні влада, ні суспільство. Незалежність держави від суспільства, здається, відбулася. Незалежність від відповідальності — теж. Тому маємо щороку трагедії на шахтах, трагедію у Львові, катастрофу російського літака минулого року — і це все навряд чи додає святкового настрою. Маємо незалежність від глобалізації — й тому намагаємося наздогнати поїзд на велосипеді. Маємо відсутність будь-якої ідеї, яка б об’єднала націю, Схід і Захід, Північ і Південь — і тому не маємо довіри до власної держави. Іноді, здається, маємо незалежність від здорового глузду — і тому приймаються рішення, які щонайменше дивують, тому споруджуємо монументи й руйнуємо Софію, не замислюючись, що ми залишимо по собі.
Було б, одначе, несправедливо змальовувати все чорною фарбою. Незалежність має ще зовсім юне обличчя, і саме їм, юним, вона потрібна — бо вони народилися вже в цій державі і не бачили іншої, і навряд чи побажають іншої (за назвою). І вони, очевидно, краще знатимуть, чого і як вони хочуть, і яку саме владу задля цього вони зможуть найняти собі на службу. Український народ вже продемонстрував чудеса виживання й терплячості, залишилося цим лише не зловживати. Україна вже довела (найбільше — сама собі), що вона — не Росія, не Білорусь, не Молдова, не Польща не лише географічно, що при цьому не містить жодного негативного відтінку. Українець лише зараз почав позбуватися комплексу «меншовартості», який так заважав дивитися вперед. Можливо, він, українець, таки навчиться вчитися на помилках, і не обов’язково — тільки на власних, зможе визначити, чого він вартий насправді — і тільки тоді до України прийде справжнє визнання, а з ним — і нові проблеми, проблеми відносин рівних партнерів. Хотілося б, щоб усі останні події, передусім трагічні, привели не до чергового посипання голови попелом, а до тверезості в мисленні. Щоб ми всі зрозуміли: в нас є всі шанси досягти того, щоб День незалежності України був святом для кожного українця і був днем української мрії.
