Молоді люди познайомилися восени минулого року. Сталося це в одній із львівських кав’ярень, куди обоє завітали, ще не підозрюючи, що випадкове знайомство стане для випускника економічного бізнес-коледжу та студентки-заочниці комерційної академії подарунком долі. Олександр, щоб завести з дівчиною розмову, запропонував їй каву, але Наталка спочатку відмовилася, мовляв, вона вже сама нею пригостилася. Але хлопця це не збентежило – дуже вже вона йому припала до душі, наче відчув – це доля. Сашко слово за словом і Наталю зумів у цьому переконати. Потім вони зустрічалися безліч разів, аж до поки не наступило 27 липня.
Наталя, Сашко і його добрий приятель Дмитро, що мав бути свідком на їхньому весіллі, яке вони запланували на кінець літа, цієї злощасної суботи, як і тисячі львів’ян, поїхали на літовище. Хлопцям, чиї батьки колись були кадровими військовиками, хотілося побачити, що вміють і можуть наші пілоти-аси. А Наталка склала їм компанію. Друзі якраз оглядали виставку бойової літальної техніки, коли Су–27 заходив на свій смертельний віраж.
«Це сталося так швидко, – згадує Олександр – що ми не встигли навіть упасти. Нас збив з ніг вогняний вихор – літак упав поруч. Наталя лежала на бетоні і казала, що її сильно вдарило в спину. Тоді я сказав Дмитрові: «Шукай машину»... Поки він це робив, біля нас опинилося кілька спецназівців. Вони десь знайшли демонстраційний щит, поклали на нього Наталю і віднесли в санітарний намет. Дмитро тим часом таки знайшов якийсь «Уазик», а оскільки солдат-водій через шок наче заціпенів, то за кермо сів якийсь незнайомий чоловік, і ми добралися до лікарні...».
Сьогодні Олександр безмежно вдячний усім рятівникам своєї Наталі, особливо – лікарям і найперше – хірургу Лобанову з Донецька. Тепер він зізнається, що у перші хвилини, коли привіз закривавлену Наталку до лікарні, зірвався до деяких медиків на крик. Бо хотів, щоб його кохану рятували якнайшвидше.
А через чотири дні після трагедії Олександр прийшов до лікарні і вмовив Наталку подати заяву на одруження. Вона, правда, спочатку вагалася: прикута, мовляв, до ліжка, невідомо, коли стане на ноги. Та хлопець не відступав, кажучи, що зараз вони просто розпишуться, а коли Наталя вже зможе танцювати, то тоді справлять гарне весілля. Тим більше, наполягав він, що всім у лікарні я вже оголосив себе твоїм чоловіком. І дівчина дала згоду. Нотаріус, якого Олександр передбачливо привів із собою, виконавши всю необхідну в таких випадках процедуру, оголосив їх чоловіком і дружиною.
Зараз, звісно, Олександра питають, чому, мовляв, відважився на такий відчайдушний крок? Хіба не можна було зачекати, поки Наталя повністю одужає? Він відповідає, що так вчинив тому, аби дати коханій крила, силу, надію, віру...
Тим часом у кінці минулого тижня Наталію Малех спеціальним літаком перевезли на подальше лікування в Донецьк. Тут, у травматологічному центрі, де лікують шахтарів, медики мають великий досвід у лікуванні таких травм, яких вона зазнала. А напередодні відльоту її в лікарні швидкої допомоги відвідала група працівників «Львівводоканалу», де вона до 27 липня працювала контролером відділу водозбуту. Привітавши Наталку з одруженням і побажавши їй швидкого одужання, колеги подарували молодому подружжю пральну машину. Приємна звістка надійшла до дівчини і з львівської комерційної академії: студентку другого курсу Наталію Малех переведено на безплатну форму навчання. Так що іспити на людяність у Львові продовжуються.
